Сьогодні до роздумів Євангельське читання Матея 16, 18–19. Цей євангельський уривок пов’язаний з роллю Петра як «скелі» Церкви — видимої основи Христової Церкви тут, на землі, а також із його непомильністю (непогрішністю). А другий уривок, над яким будемо роздумувати, це Другий лист до Тимотея 4: 6–8; 17–18. Тут Павло, у посланні до Тимотея, розмірковує про свою смерть і ці рядки у посланні апостола Павло стосується апологетичних дискусій на тему Чистилища.
1: Друге послання до Тимотея та догмат про Чистилище
Розпочнемо наші роздуми із ІІ послання до Тимотея 4:8:
«Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на його появу».
Тут хочеться виділити слова «Того Дня». Для святого Павла – це вказівка на день суду. Але в даному контексті — саме на його Особистий суд, який відбудеться відразу після його земної кончини. Чому це так важливо?
Подібний зворот апостол Павло використовує у Першому Листі до Коринтян(3, 13):
«кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно» (1 Кор. 3:13).
Ми бачимо що «день» тайого вогонь виявлять, якою була праця кожного, або краще сказати, яке було життя кожного. Католики традиційно посилаються на цей уривок як на один із біблійних доказів існування Чистилища.
Деякі протестанти заперечують наше використання цього фрагмента. Вони стверджують, що під «Днем» Павло має на увазі виключно Страшний суд наприкінці віків. Відповідно, на їхню думку, апостол не вбачає тут ніякого проміжного стану між смертю та Страшним судом (яким і є Чистилище). І якщо це так, то католики нібито не мають права посилатися на цей текст.
- Якщо припустити, що уривок 1 Кор 3, 11–15 стосується лише Страшного суду, він усе одно описує певний процес очищення вогнем перед тим, як людина сподобиться Блаженного бачення Бога. Тобто навіть наприкінці часів це все одно буде певним різновидом Чистилища.
- Та Лист до Тимотея (ІІ Тим. 4: 6–8; 17–18) відкриває нам одну важливу річ. Використання Павлом фрази «Того Дня» щодо власної близької смерті показує, що принципи суду й очищення, які він описує в 1 Кор 3, можуть бути застосовані і до нашого Особистого суду відразу після смерті.
Інакше кажучи, якщо в 1 Кор 3 Павло викладає принципи суду для загального «Дня», а в Листі до Тимотея називає «днем» свій Особистий суд після смерті, то цілком логічно зробити висновок, що ці принципи очищення діють в обох випадках. А отже, текст 1 Кор 3, 11–15 є легітимним доказом існування Чистилища, як стану очищення в проміжний період між смертю людини та остаточним відновленням усього сотвореного.
Частина 2: Євангеліє і Петро як Скеля Церкви
Тепер звернімося до святого Євангелія від Матея (16: 13–19):
«Прийшовши в околиці Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: “За кого мають люди Сина Чоловічого?” Ті відповіли: “Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків.” “На вашу ж думку”, – до них каже, – “хто я?” Озвався Симон Петро і заявляє: “Ти – Христос, Бога живого син.” У відповідь Ісус сказав до нього: “Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на небі.”» (Мт. 16: 13–19).
Католицьке богослов’я чітко вчить, що під словом «скеля» Христос має на увазі безпосередньо особу Петра. Ісус робить його видимим фундаментом Своєї Церкви, її земним лідером, видимим принципом та джерелом єдності.
Найпопулярніший протестантський контраргумент полягає в тому, що метафоричною «скелею» є не сам Петро, а його визнання віри («Ти — Христос»). Протестанти зазначають, що Ісус починає зі звернення до Петра: «Ти — Петро», але далі переходить на вказівний займенник: «і на цій скелі». Вони роблять висновок, що Ісус нібито свідомо розділяє Петра і «цю скелю», говорячи про Петра як про скелю віри. Вони стверджують: якби Ісус мав на увазі Петра, Він би продовжив говорити в другій особі: «і на тобі, Петре, Я збудую Свою Церкву». Натомість Він буцімто вказує на найближчий смисловий об’єкт — на проголошену Петром істину.
Спробуємо спростувати цю тезу за кількома напрямками:
2.1. Подвійне значення не заперечує першості особи
Немає жодних причин, чому б ця метафора не могла мати подвійного значення: первинного (сам Петро) та вторинного (його віра). Власне, Катехизм Католицької Церкви (ККЦ) прямо згадує це вторинне значення:
«Порушені благодаттю Святого Духа і притягувані Отцем, ми віримо і визнаємо про Ісуса: «Ти – Христос, Бога живого Син» (Мт. 16,16). На скелі цієї віри, визнаної св. Петром, Христос заснував Свою Церкву (ККЦ 424).
Проте, з огляду на контекст, віра Петра може бути лише вторинним рівнем значення, оскільки саме Петро є прямим адресатом Христа.
2.2. Граматичний вжиток займенника «цей»
Те, що Ісус переходить від займенника «ти» до «цей», аж ніяк не означає, що Він змінює об’єкт розмови. У Євангелії від Матея (5, 14) Ісус каже учням: «Ви — світло світу». Він цілком міг би додати: «і це світло привабить людей до Мене». Почувши таке, ми б не подумали, що слово «це» стосується якогось абстрактного об’єкта, окремого від самих учнів.
У Святому Письмі ми бачимо безліч прикладів, коли вказівний займенник «цей» використовується безпосередньо щодо людини, про яку щойно йшлося.
Наприклад, у Діяннях Апостолів (4, 10–11) Петро говорить синедріону про Ісуса:
«…то нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім’ям Ісуса Христа Назарянина, якого ви розіп’яли, а якого Бог воскресив з мертвих, – ним цей стоїть здоровий перед вами. Він (в оригіналі — „це“) – отой камінь, яким ви, будівничі, знехтували і який став головним на розі» (Дії. 4:10-11).
Як бачимо, займенник «цей» чудово вказує на особу, згадану безпосередньо перед цим.
2.3. Мовний вимір та арамейський оригінал
У грецькому тексті нове ім’я Симона звучить як Petros (камінь), а скеля — petra. Проте, грецьке Petros є еквівалентом арамейського слова Kephas (Кифа). В Євангелії від Йоана (1, 42) Ісус прямо каже Симонові: «Ти зватимешся Кифа». В арамейській мові, якою спілкувався Христос, не було цього граматичного поділу на чоловічий та жіночий рід для каменю та скелі. Ісус буквально сказав: «Ти є Кифа (Скеля), і на цій Кифі (Скелі) Я збудую Свою Церкву».
Перед нами очевидна словесна гра (каламбур). Якби Ісус не мав на увазі самого Петра, ця гра слів була б або позбавлена сенсу, або абсолютно випадкова. Але в Божественних словах Христа немає нічого випадкового чи безглуздого.
Частина 3: Скеля та Папська Непомильність
З того факту, що Петро є непохитною скелею Церкви, безпосередньо випливає ще один важливий догмат — його непомильність у справах віри.
Давайте керуватися простим логічним принципом: те, що будується на фундаменті, не може бути міцнішим за сам фундамент. Якщо фундамент буде менш стабільним, ніж сама будівля, то вся споруда просто завалиться.
У 18-му вірші Ісус урочисто обіцяє, що пекельні ворота (сили смерті й зла) не здолають Його Церкву. Петро є фундаментом цієї Церкви. Оскільки будівля Церкви є нездоланною для блуду та зла, то й сам фундамент (Петро) силою Христової обітниці має бути захищений від того, щоб зло чи блуд подолали його. Тобто, виконуючи свою функцію фундаменту Церкви, він є непомильним.
Поєднаймо це з Першим листом до Тимотея (3:15), де святому Павлу належать слова:
«…Церква Бога живого, стовп та основа правди» (І Тим. 3:15).
Зауважте: Церква є основою правди або іншими словами фундаментом правди (істини). Оскільки фундамент не може бути менш стабільним, ніж сама споруда, Церква не може відпасти від істини чи піддатися помилці. А оскільки Петро є видимим фундаментом цієї Церкви тут, на землі, то й уряд Петра (папство) наділений цим надприродним даром — бути вільним від помилок у догматичних питаннях віри та моралі, коли він діє як речник усієї Церкви.
Висновок
Отож, як бачимо ці тексти, а особливо євангельське читання на свято святих Петра і Павла дають нам чудові інструменти для захисту католицького віровчення:
- Ми маємо глибоке розуміння Павлом «Того Дня» суду, що є важливим у дискусіях про Чистилище.
- Ми маємо чітке біблійне обґрунтування Петра як Скелі Церкви, з чого безпосередньо випливає його верховний авторитет та літургійний дар догматичної непомильності.
За матеріалами: Catholic Answers
