Ця чернетка переводить акцент із теологічного аспекту зцілення на антропологічний виклик. Історія Діогена, що шукає «Людину» серед білого дня, стає дзеркалом для нас: як часто ми проходимо повз «розслаблених», бо самі не маємо мужності стати Тим, Хто помічає? Центральна думка: християнство — це насамперед школа людяності, де бути «Людиною» означає бути тим, хто бачить потребу іншого і приходить на допомогу.
2. Ключові тези
Дефіцит людяності: Світ не страждає від нестачі знань чи соціальних статусів — він страждає від браку «Людей». Бути Людиною (з великої літери) — це бути тим, через кого діє Боже милосердя.
Гріх байдужості: 38 років хворий чекав допомоги, але «не знайшлося нікого». Це суворий діагноз суспільству, де кожен зайнятий лише собою, а тому не бачить «невидимих» людей, що роками чекають підтримки поруч.
Міра людяності: За Пастернаком, наша справжня «людськість» вимірюється не інтелектом, а кількістю любові, яку ми встигли віддати іншим.
Відкриті очі: Зцілення починається з того, що хтось помічає іншого. Христос став «Людиною» для розслабленого, бо Він побачив його біль. Наша місія — не чекати на «чудо», а стати тими, хто допомагає іншим дістатися до «води» Божої благодаті.
3. Особисті роздуми / цитата
«Світ чекає на появу певних осіб, котрі називаються Людьми. Про це нам варто завжди пам’ятати й молитися: “Господи, хочу бути Людиною!”» (о. Лука Михайлович)
Роздум: Ми часто молимося про успіх, здоров’я чи мир, але чи молимося ми про те, щоб стати Людьми? Стати Людиною — це важкий шлях, бо він вимагає виходу із власної «бочки» (як у Діогена) чи власного егоїзму. Легко бути християнином «у теорії», але стати Людиною для конкретного розслабленого, який лежить поруч, — це вимагає часу, уваги і серця, що не боїться болю іншого.
4. Питання, які залишилися відкритими
Хто з мого оточення роками чекає на «мою руку», а я досі не помічаю цього, бо занадто зайнятий своїми справами?
Чи можу я сказати, що для когось сьогодні я став тією самою «Людиною», про яку молився розслаблений біля Вифезди?
Як мені тренувати своє «духовне око», щоб бачити потребу іншого ще до того, як вона стане критичною?
Багатьом із нас відома історія Діогена: людини, котра жива у 5 столітті й сиділа у бочці. Одного разу він прийшов до Афін із запаленою свічкою, а був білий день, так він ходив по місту й шукав людину.
Цей розслаблений, про котрого говорить євангелист Іван, також не міг знайти людини. Проте його знаходить Ісус-Людина. Як бачимо, світ потребує людей! Вони не мусять мати наукові знання, посідати у суспільстві високі соціальні становища. Світ чекає на появу певних осіб, котрі називаються Людьми. Про це нам варто завжди пам’ятати й молитися: «Господи, хочу бути Людиною!».
о. Лука Михайлович. Євангеліє на щодень 2020: Тексти. Роздуми. Молитви. Львів: Свічадо, 2019. ст. 157.
*** *** ***
«Ми всі стали людьми лише настільки, наскільки любили людей і мали нагоду їх любити» Б.Пастернак.
*** *** ***
Прийшовши до купелі, Христос побачив недужого, котрий хворів 38 років. У цій купелі час-від-часу люди зцілювалися, але, як говорить самий хворий, у нього не було нікого, хто б міг його допровадити туди, коли зрушується вода. Можемо собі тільки уявити: цей чоловік продовж довгих 38 років потребував допомоги інших. І не знайшлося нікого, хто б міг зауважити потребу цієї людини та прийти їй на допомогу.
Ця історія повторюється з дня в день, з року в рік, серед нас. Варто тільки уважно глянути довкола і чи не побачимо ми людей, котрі, можливо, роками чекають на нашу допомогу?….
Постараймося відкрити свої очі, щоби помітити людей, котрі чекають на допомогу не днями чи місяцями, але роками.
Владика Венедикт Алексійчук. Роздуми до літургійних читань Євангеліє. – Львів: Свічадо, 2015, ст. 30.
