Маючи перед очима постійні політичні ігри візантійців довкола питання З’єднання Церков, Папа у своїй відповіді виразив думку, що спочатку греки мають своїми вчинками показати добру волю до З’єднання, а тоді вже можна буде говорити про допомогу грецькій державі. Подальша переписка між Римом і Царгородом чітко вказує на те, що Папі розходилось про речі віри та функціонування Церкви, а василевсу та патріарху лише про питання політичної допомоги для ослабленого роменського царства.
У той час знову почались утиски християн на Святій Землі та проблеми для паломників зі Заходу. Тому західне християнство організувало ІV Хрестовий похід, щоб визволити Святу Землю від мусульманської деспотії. Що більше, Папа Інокентій ІІІ виразно заборонив хрестоносцям пхатися в політичні інтриги константинопольського двору. Адже перед цим царевич Алексій Ангел звернувся до Папи про допомогу проти стрийка Алексія ІІІ. Папа, сподіваючись продовжити діалог з Царгородом, відмовив Алексію, про що повідомив константинопольський двір, ще раз показавши добру волю по відношенню до василевса.
Але хрестоносці ІV Хрестового походу були далекі від ідеалів І Хрестового походу і навіть від лицарства короля Річарда. Вже в самому старті вони показали, що їх радше провадить політичний інтерес, ніж бажання визволити християнські святині з мусульманських рук.
Щоб потрапити у Святу Землю, на початку було вирішено винаймити кораблі у Венеціанської Республіки, які б мали перевести хрестоносців у єгипетську Александрію. Та венеціанці вирішили використати хрестоносців у своїх політичних цілях. Перше вимагали, як плату завоювання хорватського міста Задар та допомогу для Алексія Ангела проти Алексія ІІІ. Венеціанський дож Енріко Дондоло хотів помститися візантійцям за те, що кілька років тому цар Алексій ІІІ осліпив його з допомогою зеркала, яке концентрувало сонячні промені. А Задар був для Венеціанської Республіки стратегічно важливим торговим пунктом.
Папські гнівні послання ніякого впливу на хрестоносців і венеціанців не справили. 10 листопада 1202 року хрестоносці взяли католицький Задар і передали його в руки венеціанців. Папа вимагав від хрестоносців віддати місто у руки хорватсько-мадярського короля та намарне. Його голос хрестоносці не почули. Навіть екскомуніка не подіяла на поважних католицьких баронів. Після Задру хрестоносці відправились на Царгород.
В червні 1203 хрестоносці захопили Константинополь, торжественно відновили владу сліпого Ісаака Ангела, поставивши співвладаром Алексія ІV, а Алексій ІІІ утік.
Але молодий Алексій ІV, який підписав у Венеції договір з хрестоносцями, який передачав З’єднання Церков, грошову нагороду хрестоносцям та військову допомогу проти мусульман не збирався виконувати договору. Поки хрестоносці під мурами Царгороду чекали виконання умов договору, однієї ночі Алексій послав грецькі кораблі з грецьким вогнем, щоб попалити венеціанські галери, які стояли на рейді біля Царгороду. Тільки чудом вдалося хрестоносцям уникнути катастрофи.
В між часі у візантійський столиці стався черговий придворний перевоворт. Алексій Дука скинув з престола Ісаака та його сина Алексія. Ісаак помер від серцевого нападу, а Алексія сам Алексій Дука вбив у тюрмі. Згідно тодішнього права, Алексій V усе ж таки мав дотриматись умов договору Алексія ІV з хрестоносцями. Принаймні таке розуміння було у західних феодалів. Опинившись в скрутній ситуації, Алексій V відчайдушно шукав виходу, як уникнути виконання договору свого попередника, а також позбутися присутності хрестоносців під царгородськими мурами. У той час до хрестоносців пристала велика частина греків та латинян, які за часів Андроніка І заледве втекли з Царгороду від кривавої розправи, яку Андронік І у 1182 організував проти латинів та їхніх прихильників у Царгороді. Це радикалізувало військо хрестоносців.
Відповіддю на чергові крутійства візантійського двору був напад на Царгород 8 квітня 1204 року, який греки відбили. Укріпивши свої ряди, хрестоносці 12 квітня знову вдарили на Царгород і цього разу його захопили.
Істиною є те, що у візантійськиій столиці хрестоносці вчинили розбій, пограбувавши її. Але за тодішнім правом, вони не були правопорушниками. Можна з висоти сьогоднішнього дня критикувати їх за вчинені неподобства. Але не слід забувати, що кожна історична подія, витягнена з її історичного контексту, набуває зовсім інакшого значення, а тим більше, коли її тлумачиться з перспективи іншого часу.
Так ІV Хрестовий похід фактично означив собою пропасть самої ідеї хрестових походів, як визвольних війн християнства проти мусульманської експансії. Так, він не досягнув своєї цілі. Але робити з нього основну причину римсько-візантійських непорозумінь було би антиісторочно.
Цікавим є той факт, що тодішній візантійський літописець Нікета Хроніат, описуючи у чорних фарбах падіння столиці ромеїв, хвалить першого латинського імператора Балдуіна. Цей візантійський літописець зазначає християнські чесноти нового володаря, наголошуючи в особливіший спосіб, що для греків він був кращим, аніж візантійські василевси.
ІV Хрестовий похід не можна записати до геройських сторінок християнської історії, але ще більшим злочином проти правди і праведності було б з нього робити пугало, яке по сьогоднішній день стоїть між католицтвом і православ’ям, не даючи осягнути Єдність. А тим католикам, які зведені православної пропагандою, б’ють себе за нього в груди, вартувало би спочатку добре вивчити історію Церкви, щоб, принаймні, знати за що бити себе в груди.
