На вулицях міста вам, напевно, доводилося помічати як впевнено крокують парами коротко стрижені молоді хлопці, одягнені в чорні штани і білі сорочки. За спиною у них висять рюкзаки, в руках – книга. На грудях у кожного табличка, де вказано: “старійшина Джонсон” або “старійшина Іванов”. Це – мормонські місіонери.В даній статі хотілося б розповісти в про що саме проповідують ці молодики і звідки взагалі до нас прийшла ця нова «істина»
Апологетика
День восьмий
Церква дбайливо зберігає свою ідентичність. Уже більше як дві тисячі років не зістарило Євангеліє – Воно залишається тією ж свіжою новиною і радісним посланням Бога людям. Іноді нам здається , що обряд закрив собою віру, що ми заплуталися в «переказах глибокої давнини», що життя Церкви потемніло, як лик на чудотворній іконі, та ще й покрилося зверху важким окладом.
Хрест і розп’яття Спасителя (археологічний нарис)
Тепер для християн «Хрест – охорона всієї вселеної, хрест – окраса Церкви, хрест – володарів сила, хрест – вірних опора, хрест – ангелів слава і демонів поразка» (світильний).
До славної Христової смерті на Хресті, хрест не тільки не шанувався у язичників, але був предметом великого і загального презирства, знаком «злополуччя і смерті», так як страта через розп’яття призначалася найбільшим злочинцям і була жахливим, болісним і ганебним видом з усіх видів страт.
Цей рід страти був відомий в глибокій старовині у мідян, персів, ассірійців, фінікійців, греків, але найбільшого поширення набув у римлян, у яких ця страта вживалася у великих розмірах. Однак і у римлян спочатку хресній страті піддавалися тільки раби, а тому вона і називалася, зазвичай, «рабської стратою» (servile supplicium). Згодом застосування цієї страти було поширене на нижчі класи вільновідпущених, але до римських громадян вона не застосовувалася ніколи. Але і раби і вільновідпущені піддавалися цій страті за найтяжкі злочини, як-то: за морський розбій, за відкритий розбій на великій дорозі, за вбивство, лжесвідчення, державну зраду, заколот.
Секта — це як отруєне тістечко
…Розсилаю по знайомих запит, що шукаю людину, яка має досвід перебування у релігійній або економічній секті. Увечері дзвонить Анка — знайома знайомих. Я її ледве пам’ятаю. Каже, що випадково почула моє прохання і хоче зустрітися. Просить про збереження таємниці, бо хоч вийшла з секти понад вісім років тому, та не хоче, аби хтось, окрім вузького кола довірених осіб, знав про цей факт.
Я пошукала більше відомостей про свою співрозмовницю: найнормальніша на світі дружина і молода матір, супер-мила і послужлива.
Анна невисока, скромно вбрана, має стриманий макіяж і говорить тихо, що інколи дратує, бо мусиш нахилятися, аби щось почути.
Перше, що я помітила, подавши їй руку, — шрам на зап’ястку. Вона бачить мій погляд, але не коментує.
Ми сідаємо на лавочці в парку. Анка: може, я маю спершу розповісти про свої переживання у якомусь блозі або на інтернет-форумі, аби застерегти інших?
Мене стримував біль, страх… і, може, сором… так, мабуть, і сором теж.
— Що дала себе так надурити? — питаю.
— Ні, що так довго не могла помітити правду…
Чому був канонізований святий Йосафат Кунцевич?
Одним з питань, яке часто переростає в суперечки між католиками і православними, є канонізація греко-католицького архиєпископа Йосафата Кунцевича. Вона відбулася більш ніж через два століття після його смерті, а канонізував його в 1867 р., бл. папа Пій IX. Справа в тому, що Йосафата Кунцевича часто звинувачують в нехристиянській поведінці, насильницькому прозелітизму, використанні «адміністративного ресурсу» в справі поширення Унії на території колишньої Речі Посполитої, а також захопленні святинь. Чи справді це так і чому католики вшановують Йосафата як святого?