Найчастіше задуматися над якимось глобальним питанням нас змушує риторична дрібниця. Саме такою дрібницею став один лист жінки-християнки до одного священика.
– Пише вона. – Вулиці переповнені рекламою спиртних напоїв і сигарет, телебачення – насильством і сексом… Чому представники Церкви не звертаються до органів державної влади, щоб припинити поширення аморальності та жорсткості? Мені страшно випускати дитину на вулицю, мені страшно, що дитина вмикає телевізор і радіо…».
Згадаймо Самого Життєдавця Ісуса: коли Йому було всього 12 років, святі Йосип і Марія загубили Його в Єрусалимі і змушені були повертатися назад: «І як йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай, на свято. Коли минули ті дні, і вони поверталися, то хлопчина Ісус зостався у Єрусалимі; батьки ж його про те не знали. Гадаючи, що він у гурті, вони пройшли день дороги й аж тоді почали його шукати між родичами та знайомими,а, не знайшовши, повернулися в Єрусалим, щоб там його шукати» (Лк. 2,42-45). Епізод є малозначущим, але так можна було б сказати, якщо б це було написано в іншій книзі, а не в Біблії. Однак, тут перед людством розкривається диво, дивобатьківськоїдовіри до дітей, яке прямо пропорційно довірі Богу. І саме тому воно є дивом, бо досягається подвигом самовиховання батьків.
Читати далі
