«Бо якщо людина відкривала не все, що її стосувалося, й особливо якщо вона була полонена поганою звичкою або була в лихому товаристві, то диявол знаходить у ній одне якесь пожадання або лише самовиправдання і цим скидає її додолу».
І дальше преподобний авва Доротей розкриває нам мистецтво такого диявольського обману, розкриває тайни диявола, коли він спокушає нас
На початку цього поучення преподобний авва Доротей наводить цитату із Біблії.
«Премудрий Соломон говорить у Приповідках: «Ті, які не мають управління, падають, наче листя; спасення ж є у раді великій» (Прип. 11, 14). Чи бачите, браття, силу цього вислову? Чи бачите, чого навчає нас Святе Письмо?, – говорить нам преподобний авва Доротей, – Воно повчає нас не покладатися на самих себе, не вважати себе розумними, не вірити тому, що можемо самі управляти собою, бо ми маємо потребу в допомозі, потребуємо наставників у Бозі. Немає нещасніших і ближчих до погибелі людей від тих, які не мають наставника на Божому шляху».
«Старайтеся усіма вашими силами з любов’ю виконувати кожне ваше служіння, зі смиренномудрістю, схиляючись один перед одним, поважаючи і просячи один одного, бо немає нічого сильнішого від смиренномудрості».
Він говорить про те, щоб наші справи, тут на землі, ми робили зі смиренномудрістю, з любов’ю, в мирі. Ось про що він говорить.
«У кожній справі, що трапляється, хоча б вона була вкрай необхідною і вимагала ретельності, не хочу, щоб ви робили що-небудь із суперечками і зі збентеженням, але будьте певні, що кожне діло, як ви робите, чи велике воно, як ми вже сказали, чи мале, є восьмою частиною шуканого; а зберегти свій настрій, якщо і трапиться через це не виконати діла, є три восьмих із половиною».
Попробуйте взяти листок паперу і відобразити дію додавання. Напишіть там: три восьмих плюс одна друга. Скільки всього ви отримаєте? Я думаю, у всіх повинно вийти сім восьмих. Отже, саме по собі діло, як говорить преподобний авва Доротей – це одна восьма, а настрій людської душі – це сім восьмих. Ми з вами знаємо, що Господь може нас ввести в Царство Небесне прямо зараз, ми з вами знаємо, що якщо Він захоче, Він нас прогодує в найстрашніший голод, ми з вами знаємо, що Він збереже нас в лютий мороз і в люту спеку, ми із вами знаємо, що ми не помремо від спраги, ми з вами знаємо, що нічого з нам не станеться, що цей світ влаштований Богом і трудимося ми в цьому світі не тому, що він ніби недосконалий і поганий, а ми хочемо його вдосконалити, а тому що труд є необхідною роботою для нашої душі. Коли ми трудимося, то упокорюється наша душа. Звичайно, що і світ перетворюється нашим трудом. Але якщо Господь захоче, Він зможе все зробити і без нас із вами. І тому головне, звичайно, це не труд, не діло, не робота. Головне є збереження миру в душі, якщо ми із вами будемо вбогими, якщо ми із вами будемо бездомними, але в нашій душі буде мир, ми будемо радісні і щасливі. Якщо ж у нас буде все, про що тільки може подумати людина, а миру в душі не буде, то ми будемо вкрай нещасними, жалюгідними, будемо дуже страждати.
І дальше він розказує, як повинні поступати в монастирі всі ті, хто має різний послух. Всі повинні поступати однаково.
«І якщо хтось із вас має послушність або якусь справу в садівника, чи келаря, чи кухаря, чи взагалі в когось, хто з вами служить, то нехай постараються і той, хто доручає справу, і той, хто виконує її, насамперед зберегти свій власний настрій».