Повчання Авви Доротея

«І повірте мені, браття, що я перебував у повному спокої, у повній безжурності, так що я навіть і журився цим, бо чув, що «багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (Діян. 14, 21); і бачачи, що в мене немає жодної скорботи, я боявся і був у великому нерозумінні, не знаючи причини такого спокою, поки старець не пояснив мені цього, сказавши: «Не журись, бо кожен, хто віддається в послух отцям, має цей спокій і безжурність».

Шлях спокою, шлях радісний, шлях такої чистої совісті, коли людина не шукає свого. І навіть, якщо її наставник не такий розумний, якби хотілося, якщо це простий парафіяльний священик, якщо він не має такого досвіду духовної боротьби, який був у Святих Отців та в преподобного авви Доротея, то все ж таки Господь знайде можливість, бачачи самовідречення людини, і через такого священика наставити її. Крім того, якщо ми із вами бачимо смирення в своїх дітях, послух в своїй дружині то ми їм не нашкодимо, то тим більше священик коли бачить, смирення в своїх духовних дітях. Коли священик бачить, що людина готова віддатися волі Божій, що він чи вона запитує як поступити і готова вчинити так, як скаже священик; то священик ніколи не зробить якогось різкого зауваження. Відчуваючи ту відповідальність яка лягла на його плечі, буде молитися, просити, щоб Господь врозумив його, і дуже часто через смирення цієї людини Господь підказує правильне рішення.

Читати далі

І дальше преподобний авва Доротей відкриває нам таємницю гріхопадіння. Показує нам причину гріхопадіння не тільки в монахів, але, я думаю, і в нас, людей, які живуть у світі.

«Я не знаю іншого падіння для монаха, крім того, коли він вірить своєму серцю».
Хтось скаже: «Як же це так, чому ж ще вірити, я вірю своєму серцю. Я відчуваю, що ось це правильно, а це неправильно. Я відчуваю, що мені потрібно зробити те і те. І довіряю своїй інтуїції. Я відчуваю, що тут благодатно, якось так добре. А як же ж тоді духівника вибрати? Який повинен бути критерій».

Читати далі