Про те, щоб не осуджувати ближнього

(Повчання 6, частина 2) Авва Доротей продовжуючи своє повчання «Про те, щоб не осуджувати ближнього» говорить, що є різні ступені цього гріха. Є Різні ступені осудження: «Одна ж справа лихословити чи ганити – перша ступінь, інша – осуджувати – друга, і остання ступінь – зневажати. Ганити – означає сказати про когось: такий-то збрехав, чи розгнівався, … Читати далі

Про те, щоб не осуджувати ближнього

(Повчання 6, частина 1)

Повчання Авви Доротея “ПРО ТЕ, ЩОБ НЕ ОСУДЖУВАТИ БЛИЖНЬОГО”

Своє поучення преподобний авва Доротей починає з того, що попереджує нас в необхідності слідкувати за нашими малими несправностями і турбуватися про те, щоб і в малому не згрішити. І в дальшому своєму поученні він пояснює нам, що гріх осудження ближнього, гріх, звичайно, що не малий, хоча нам він таким і здається. Я зі свого досвіду духівника помічаю часто, що люди в малих гріхах каються, про малі гріхи на Сповіді багато говорять, а гріхи великі, тяжкі, страшні пропускають і не помічають.

Якщо ми хочемо із вами, почати справу свого виправлення, то, можливо, потрібно почати особливо із того, щоб не осуджувати ближнього.

Читати далі

ПРО ТЕ, ЩО НЕ ТРЕБА ПОКЛАДАТИСЯ НА СВІЙ РОЗУМ (повчання 5, частина 7)

«Добре смирення – у ньому спокій і радість».

В грецькому тексті по-іншому: добре випрошувати – звідси смирення і радість. Випрошуватися і слухатися, звичайно, того що говорять нам наші наставники.

«Для чого марно засмучуватися? Неможливо спастися інакше, ніж таким чином».
Якщо людина буде здійснювати великі подвиги посту, молитви, милосердя. Але, якщо вона буде робити це самовільно, якщо буде робити це сама вирішуючи, що добре, а що погане, то це приведе до погибелі. Це буде марною працею.

Читати далі

ПРО ТЕ, ЩО НЕ ТРЕБА ПОКЛАДАТИСЯ НА СВІЙ РОЗУМ (повчання 5, частина 6)

«І повірте мені, браття, що я перебував у повному спокої, у повній безжурності, так що я навіть і журився цим, бо чув, що «багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (Діян. 14, 21); і бачачи, що в мене немає жодної скорботи, я боявся і був у великому нерозумінні, не знаючи причини такого спокою, поки старець не пояснив мені цього, сказавши: «Не журись, бо кожен, хто віддається в послух отцям, має цей спокій і безжурність».

Шлях спокою, шлях радісний, шлях такої чистої совісті, коли людина не шукає свого. І навіть, якщо її наставник не такий розумний, якби хотілося, якщо це простий парафіяльний священик, якщо він не має такого досвіду духовної боротьби, який був у Святих Отців та в преподобного авви Доротея, то все ж таки Господь знайде можливість, бачачи самовідречення людини, і через такого священика наставити її. Крім того, якщо ми із вами бачимо смирення в своїх дітях, послух в своїй дружині то ми їм не нашкодимо, то тим більше священик коли бачить, смирення в своїх духовних дітях. Коли священик бачить, що людина готова віддатися волі Божій, що він чи вона запитує як поступити і готова вчинити так, як скаже священик; то священик ніколи не зробить якогось різкого зауваження. Відчуваючи ту відповідальність яка лягла на його плечі, буде молитися, просити, щоб Господь врозумив його, і дуже часто через смирення цієї людини Господь підказує правильне рішення.

Читати далі

ПРО ТЕ, ЩО НЕ ТРЕБА ПОКЛАДАТИСЯ НА СВІЙ РОЗУМ (повчання 5, частина 5)

І дальше преподобний авва Доротей відкриває нам таємницю гріхопадіння. Показує нам причину гріхопадіння не тільки в монахів, але, я думаю, і в нас, людей, які живуть у світі.

«Я не знаю іншого падіння для монаха, крім того, коли він вірить своєму серцю».
Хтось скаже: «Як же це так, чому ж ще вірити, я вірю своєму серцю. Я відчуваю, що ось це правильно, а це неправильно. Я відчуваю, що мені потрібно зробити те і те. І довіряю своїй інтуїції. Я відчуваю, що тут благодатно, якось так добре. А як же ж тоді духівника вибрати? Який повинен бути критерій».

Читати далі