Євангельське читання сьогоднішньої неділі починається з роздумів про прощення: нам необхідно прощати один одного, якщо ми хочемо, щоб Бог простив нас.
«Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших» (Мт. 6,14-15).
Сьогоднішня неділя називається неділею про Страшний Суд, бо сьогодні Церква нагадує нам про ту подію, яка очікує цілу Вселену. Ця подію не обмину жодну людину, як би ми до неї не відносилися – легковажно чи, можливо, взагалі не вірячи в це. За словами Євангелія ця подія найде на нас, живучих на землі, як рибальські сіті на рибу (пор. Лк. 21,35). Хочемо ми чи не хочемо, думаємо про Страшний Суд чи не думаємо, віримо в Христа чи не віримо, нас буде судити Христос. Господь наш Ісус Христос наповнений любов’ю до нас, людей, завчасно попереджає нас про те, що ми повинні чинити, щоб для нас вирок на цьому Суді був сприятливим.
Уявімо собі, що в когось із нас виникає необхідність із кимось судитися, і суддя говорить нам: «Щоб в тебе було все добре ти повинен завчасно зробити те і те і тоді ти обов’язково виграєш цей судовий процес». Звичайно, що будь-яка людина з радістю погодилася б виконати підказку судді. Так і в цьому випадку Господь сам говорить, що нам необхідно зробити для того, щоб Він нас простив. Виконання Його підказок надзвичайно важливі: бо через це будуть прощені всі наші гріхи.
Роздумуючи над притчею про блудного сина, ми готуємо себе до Великого посту – того часу, який кожен з нас зобов’язаний провести в покаянні. Ця притча показує нам і зразок покаяння, і приклад того, як ми повинні ставитися до людей, які через покаяння приходять до Церкви, повертаються до доброчесного життя. Євангеліє вчить нас, що ми повинні радіти цьому і приймати їх як рідних, близьких, і аж ніяк не заздрити їм і не дивуватися тому, що людина, яка тільки що прийшла у Церкву, може мати більшу благодать, ніж ми, які постійно відвідуємо Божий храм.
Євангельська притча про митаря та фарисея підготовляє нас до вступу на дорогу покаяння. Щоб краще зрозуміти цю притчу потрібно нам прочитати Євангельський стих, який передує їй. Господь Ісус Христос говорить цю притчу «до деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі й ні за що мали інших…» (Лк. 18,9).
Отже, ця притча адресована до тих, хто вважає себе за праведників, і в той же час принижує всіх інших людей, які в порівнянню із ним здаються грішниками. Зміст цієї притчі можемо виразити кількома словами: покаяння найвище за усі чесноти.
Якщо ми заглянемо в свою душу, то, напевне, що швидше за все побачимо, що ми про себе думаємо подібно, як і цей фарисей. Така вже є людська наша природа, що ми шукаємо оправдання для наших гріхів. Тому до кожного із нас відноситься ця притча про митаря і фарисея, бо кожен із нас має в душі свого фарисея, який завжди думає, що він є кращим за інших.
Євангеліє написане для всього світу, для всіх часів, для всіх народів. Але, коли ми слухаємо або читаємо його, то повинні слухати його так, немов воно звернене саме до нас, так, ніби Сам Господь розмовляє з нами. У Євангелії дані відповіді на всі питання, які ставить життя перед нами і перед усім світом, перед усім людством. Євангеліє – це якийсь світловий центр, з якого виходять незліченні промені, і кожен з цих променів торкається людського серця.
“Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто). А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями й був багатий. Він бажав бачити Ісуса, хто він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту. Побіг він наперед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою. Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: “Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі”. І зліз той швидко і прийняв його радо. Всі, бачивши те, заходилися нарікати та й казали: “До чоловіка грішника зайшов у гостину”. А Закхей устав і до Господа промовив: “Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо”. Ісус сказав до нього: “Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло”. (Лк. 19, 1-10).