Апостол Тома

Святе Передання подає відомості, що родом Тома був із галилейського міста Пансади та займався рибальством, поки не почув проповідь Ісуса, котра спонукала його покинути дім та піти вслід за Христом. Згодом Тома був вибраний одним із дванадцяти апостолів. Його ще називали Дидим, що в перекладі означає «Близнюк».

 Євангеліє згадує апостола Тому тільки два рази, не враховуючи того місця, де Христос кличе його іти за Ним. Вперше ми чуємо про нього тоді, коли Ісус пропонує Своїм учням повернутися в Юдею, щоби воскресити Свого друга Лазаря. Учні стараються вговорити Його залишитися на місці, далеко від такого небезпечного Єрусалиму. І тільки Тома говорить: підемо з Ним, і помремо з Ним… Ще до Христового Воскресіння, коли учні бачили у Христі тільки наставника, Тома був готовий заради любові та віри до Нього просто померти з Ним – тільки померти, не захищати Його, ні на що не сподіватися, а тільки з Ісусом розділити всі майбутні події.

І ось цей чоловік, який з таким великим прагненням розділити із Спасителем смерть, ставить питання іншим апостолам: «Чи можливо це?». Вони йому розповідають, що бачили Воскреслого Христа, а Тома в це не може повірити.

Як Тома може повірити, що Христос Воскрес, коли єдиним свідченням про Його Воскресіння було те, що тільки учні радіють, залишаючись тими самими людьми. Щоби зустріти новину Воскресіння, Томі потрібна було інша достовірність, аніж радісні слова апостолів, адже він розумів, що якщо Христос Воскрес, то все на світі перемінилося, що останнє слово уже не за смертю, а за життям, що остання перемога уже не за людиною, а за Богом, адже любов перемогла, від тепер ми живемо в новому світі, тому що Бог, увійшовши в цей світ, переродив його в світ вічного життя… І коли Спаситель став перед ним, Тома повірив, тому що в Спасителю він побачив сіяння вічного життя, тому що перед ним та учнями стояв вже не той Ісус з Назарету, Котрий був їхнім учителем, а Воскреслий Господь, в силі та славі Свого Воскресіння: хоча руки та ноги, Його бік, були побиті цвяхами та списом. Ці рани – це знак перемоги, знак глибокої любові та достовірність Його Особи: Той, Хто стоїть перед ними – живий, хоча був недавно Розіп’ятим.

Христос увійшов в життя, щоби взяти на Свої рамена всю його трагічність. І поки буде на землі хоча один грішник, Христове тіло залишається тілом розп’ятого Христа.

Побачивши Воскреслого Христа, Тома поклонився Йому, проказавши останнє, піднесене свідчення, котре ми повинні пронести через ціле своє життя, відкривши світу: «Господь мій і Бог мій» (Ів. 20:18).

Святий Григорій Великий говорить: «Все це відбулося не випадково, але згідно Божого задуму… Дійсно, недовіра Томи стала для нього кориснішою, ніж віра інших апостолів».

Сумнів Томи – це доказ його любові: він прагне побачити рани від цвяхів (пор. Ів. 20:25), ніж споглядати обличчя Спасителя чи чути Його голос. Він знає, що тільки рани від перенесених страждань можуть свідчити про любов, тому для нього Особа Христа стає достовірною тільки завдяки цим ранам.

«Тома, який колись був слабшим у вірі від інших апостолів, – повчає Іван Золотоустий, – завдяки Божій благодаті стає мужнім, ревним та невтомним від усіх апостолів, адже тільки він своєю проповіддю обійшов майже всю землю, не побоявшись проголошувати Слово Боже диким народам».

Апостол Тома заснував християнські Церкви в Палестині, Месопотамії, Парфії, Ефіопії та Індії. Проповідь Євангелія апостол закріпив мученицькою смертю. За навернення до Христа сина та дружини правителя індійського міста Меліпура його вкидають в темницю, де його довго мучили. Після чого, пронизаний п’ятьма списами, він помирає.

Про апостола Тому та Томину Неділю можете прочитати тут

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com