Блаженна Йосафата Гордашевська

Щоразу, заглиблюючись в історію нашої Церкви, починаєш дедалі краще розуміти, що кожна історична епоха була невипадково позначена певними подіями релігійного життя й особами, які були покликані ширити християнську свідомість, зміцнювати віру й піднімати в народі духовність. Покликані Господом, вони були тим містком та дороговказом, за яким часто українські християни наближалися й приходили до Бога. Вони були яскравим прикладом щирої християнської свідомості та справжньої праведності.

Людина, яка стоїть на чолі будь-якого монашого згромадження, а тим більше в час його зародження, сповнена неабиякої відповідальності. Вона не тільки покликана навчати й плекати оті вибрані ангельські душі на благо християнства, Господа й народу. Вона покликана провадити їх до святості. Такою провідницею в черництві була сестра Згромадження Сестер Служебниць Йосафата Гордашевська, яка на всі часи залишиться тим дороговказом чи містком до Бога та святості не тільки для черниць, а й для усіх свідомих українських християн.

Вона народилася 20 листопада 1869 року у Львові, в убогій багатодітній, побожній сім’ї Якова Пукаса та Ксені Гордашевської й була п’ятою дитиною. На восьмий день дівчинку було охрещено у церкві святих Петра і Павла, й названо Михайлиною. Сім ‘ ю утримував батько, що працював меблярем-реставратором у графа Сапіги, а мати займалася хатнім господарством та вихованням дітей. Трохи згодом батько придбав у графа кусень землі й влаштував власну столярню.

Батьки Михайлини все своє життя тяжко працювали, чим й утримували родину, а тому не мали змоги дати своїм дітям вищої освіти. По закінченні школи діти вимушені були працювати. Так само й Михайлина, незважаючи на свої здібності до науки й бажання вчитися, змушена була працювати на скляній фабриці. Але вільний від роботи час вона так само, як раніше присвячує молитві, відвідує церкву, де разом із сестрою Анною співає у церковному хорі, а також катехизує дівчат, молодих робітниць фабрики.

1888 року у цій ж церкві св. Онуфрія ОО. Василіяни влаштували реколекції для львівської молоді. Михайлина, що була активною учасницею тих реколекцій, знайомиться з отцем Єремією Ломницьким, відомим місіонером, який і був керівником тих духовних вправ.

За рік часу, 24 червня, після наступних реколекцій, Михайлина, з дозволу отця Єремії Ломницького, у церкві св. Онуфрія складає на рік приватний обіт чистоти. Через рік вона знову відновлює цей обіт, а 1891 року складає його вже на три роки. Невдовзі Михайлина, послухавшись поради отця Ломницького, покидає скляну фабрику, де атмосфера була такою, що не надто б сприяла її духовному зростанню, і вступає до школи гаптування та шиття.

Саме в той час за Божим провидінням отець Єремія Ломницький разом із парохом села Жужіль отцем Кирилом Селецьким вирішує створити нове жіноче Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Тому, почувши про рішення Гордашевської вступити до монастиря, він радить їй не йти до Василіянок, а стати першим членом новоствореного згромадження і навіть більше того – очолити його. Звісно, він дає дівчині час для роздумів, порадивши їй молитися й прислухатися до своєї душі. Бог повинен її покликати.

Спочатку дівчині справді нелегко було прийняти рішення. Якийсь час вона перебувала у сумнівах та ваганнях, оскільки не знала, що її чекає. Ця непевність та невідомість лякали. Але з Божою поміччю, ненастанно віддаючись молитвам, розваживши і все, як слід роздумавши, Михайлина погоджується. Дівчина усвідомила потребу нового згромадження, ту незмірну духовну користь, яку воно може принести народові. Вона зрозуміла, що такою є Божа воля.

Щоби Михайлина могла керувати чернечою спільнотою, їй, безумовно, необхідний був досвід. Набратися цього досвіду можна було, перебуваючи певний час у монастирі. Але у Василіянських монастирях це було неможливо, оскільки нове згромадження на відміну від Василіянського мало бути не клавзуроване, а апостольське, тобто цілковито служити потребам народу у моральному, духовному й культурному сенсі. Тоді, завдяки сприянню отця М. Анджейчека, Єзуїта, що був на той час ректором ОО. Василіян у Львові, Сестри Феліціянки погоджуються на якийсь час прийняти до свого монастиря у Жовкві Михайлину Гордашевську, щоби вона приглядалася до їхнього життя зсередини.

17 червня 1892 року Михайдина від’їжджає до Жовкви, де протягом двох місяців спостерігає та вивчає чернече життя. Вже тоді відчуває на собі неабияку відповідальність. Адже все те, що вбере у себе в стінах цього монастиря, невдовзі мусить передати іншим кандидаткам, мусить стати для них прикладом для наслідуванням у новому духовному житті.

24 серпня 1892 року у церкві св. Онуфрія у Львові за присутністю отця Єремії Ломницького й шести інших ОО. Василіян, відбулася історична урочистість – облечини першої української Сестри Служебниці Михайлини Гордашевської, яка отримала монаше ім’я Йосафата, на честь українського священномученика. Одразу ж по облечинах сестра Йосафата виїжджає до Жужеля, щоби очолити нове згромадження. Було їй тоді лише 22 роки.

Перший монастир Сестер Служебниць у Жужелі – дерев’яна бідненька хата, покрита соломою з глиняною долівкою, де часто бракувало найнеобхідніших речей. Проста, скромна шафа, стіл, дві лави… Вісім ліжок, у вигляді ясел, чотири горшки для приготування їжі, дев’ять глибоких тарілок й ложок… Ото й усе. Одна з монахинь згадує перший вечір у монашій спільноті. Увечері, коли споночіло, потрібно було засвітити у хаті світло, але не було ані лампи, ані свічки. Котрась із дівчат побігла до отця й принесла свічку. На вечерю сестра отця Кирила Селецького принесла дівчатам кілька шматків печеної курки й булку. Зі спільною молитвою монахині розділили цю скромну вечерю.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *