Марія Єгипетська

Стародавній Єрусалим готувався до великого християнського свята Воздвиження Чесного Господнього Хреста. Вже з самого ранку вулиці міста наповнилися чисельними паломниками, мандрівниками, бідними. І весь цей натовп рухався в напрямку величного Храму Воскресіння, щоби розділити торжественні святкування, в молитві та смиренні приклонитися перед Чесним Хрестом Господнім, дякуючи безмірній жертві Спасителя.

Навколо Храму виднілися тисячі голів в різноманітному одязі. Весела молодь безтурботно веселилася, очікуючи святкувань. Серед них виділялася молода єгиптянка: незвичайної, вражаючої краси дівчина. Струнка, високого росту, з шарфом на голові, з надзвичайно довгим волоссям, притягувала до себе погляди людей.

Коли настав час духовного святкування, ворота Храму відкрилися навстіж. Народ ринув до Храму, а з ними також і ця молода єгиптянка, котра з цікавості вирішили також взяти участь у цьому піднесеному торжестві. Пробираючись поміж численного люду, вона намагається увійти в притвор. Спостерігаючи за людьми, дівчина бачить, що і справа, і зліва від неї люди заходять в притвор, а вона не може зрушити з місця, немов прикута до землі міцними ланцюгами. Декілька раз, зібравши всі свої сили, вона намагається наблизитися до входу, але натовп знову відкидає її назад. Її нога кілька раз торкнулася порогу Храму, але якась невидима сила відкинула її. Єгиптянка засмутилася. Вона зрозуміла, що все, що тут сталося з нею – не випадковість, якась невидима сила не допускає її наблизитися до святині. Від сорому в неї заговорила совість, вона усвідомила свою гріховність, нечистоту, зіпсутість, в одну мить все її життя промайнуло перед нею. Захоплена своєю старшою пристрастю, вона покинула своїх батьків в 17 років, жодного разу не згадавши ані про Бога, ані про свою бідну душу, ані про майбутнє життя. Та й приїхала вона в Єрусалим зовсім не для поклоніння святим місцям. Ані вигляд величного Храму, ані свята земля, де ступав Спаситель, ані духовний настрій паломників не могли зупинити її від поганих помислів та пристрастей. Тільки в цю хвилину вона побачила все своє гріховне життя, все те безумство та безсоромність, яку вона чинила, не зважаючи на інших.

Усвідомивши все те, що з нею трапилося, вона заплакала, заридала, почала бити себе в груди, прохаючи Всемилосердного Бога про прощення. І тут вона побачила ікону Божої Матері: Її відкритий, щирий, ясний та строгий погляд вразив грішницю, а добра посмішка на обличчі, вселила надію бути почутою. Вона кинулася до ікони, впала перед Нею на коліна, волаючи, щоби Божа Матір допомогла їй виправити своє грішне життя, вказавши добру дорогу до спасіння.

  І тут, після щирої та гарячої молитви, підхоплена іншими людьми, вона переступила поріг Храму, побачивши перед собою Чесний Господній Хрест. З її серця зник страх, натомість з’явилася надія на спасіння. Вона не помітила, як швидко минув час на молитві, і ось вона уже стоїть перед Святим Хрестом. З трепетом впала вона перед ним і поцілувала його. В цю ж мить вона відчула неймовірну легкість, якась незвичайна сила наповнила її душу та тіло. Повертаючись назад, вона довго ще молилася перед іконою Божої Матері, дякуючи за отриману ласку. І тут вона почула голос: «Якщо перейдеш через Йордан, то віднайдеш спокій та спасіння». «Владичице, не залиш мене!», – повторюючи це благання, дівчина швидко вийшла на міську площу, не знаючи в якій стороні Йордан. Хтось схопив її за руку, подаючи три монети, мовив: «Бери собі». Вона відразу купила три хлібини, розпитуючи продавця в якій стороні знаходиться Йордан. Той вказав їй на міські ворота, котрі виведуть її на дорогу. Цілий день вона йшла, радість і сльози чергувалися на її обличчі, на кінець вона побачила хрест Храму Івана Хрестителя, котрий стояв на березі річки. Помолившись в церкві, вона запричастилася Святих Тайн, прохаючи Господа та Пресвяту Богородицю про прощення. Після того, втамувавши голод половиною хліба, вона віднайшла човен та перебралася на інший берег річки. Перед її очима розкинулася безкінечна пустиня, де не тільки неможливо зустріти людину, але також і тварину. Таким пустинним та виснаженим було це місце.

Впавши на коліна, вона промовила: «Владичице, не залиш мене!». Потім сховалася від людських очей. І тільки через 47 років старець Зосима зустрів її вночі в пустині. Вона – колись велика грішниця – перед очима монаха – тепер велика праведниця, Марія Єгипетська, котра на молитві піднімалася в повітрі, а через рік прийшла до нього по воді, коли той очікував на неї зі Святими Тайнами на іншій стороні річки.

 П’ята неділя Великого Посту присвячена преподобній Марії Єгипетській, щоби ми наслідували її в покаянні та виправленні свого життя. Покаяння уподібнило її до ангелів, покаяння знищило те прокляття, в якому вона перебувала, покаяння відкрило її двері до Царства Небесного. В цьому світі немає немічних християн, навіть, коли вони перебувають у гріхах та спокусах. Їм достатньо тільки не забути про велику зброю, якою вони володіють: про покаяння, молитву, піст, євангельську любов, милосердя. Згадуючи великих Божих подвижників, а сьогодні і саму Марія Єгипетську, пам’ять якої звершує наша Свята Церква, не втрачаймо віри, що Господь завжди буде нашим великим та скорим помічником. Свята Марія удостоїлася допомоги Пресвятої Богородиці та спаслася від пекельних мук та демонів. Пресвята Богородиця чекає, щоби допомогти і кожному із нас, щохвилини провадити нас в нашому щоденному житті: молитві, пості, чуванні, любові, милосерді, терпінні.

Нам потрібно ніколи не переставати боротися зі своїми гріхами. У всіх труднощах, навіть у найважчих гріхах, пам’ятати волання пресвятої Марії Єгипетської: «Владичице, не полиш мене!». Вставати, каятися, розпочинати нове життя у Бозі. І Пресвята Марія підтримає, вислухає, витре сльозу, зцілить у хворобі, бо Вона – наша Мати, єдина Захисниця та Порятунок перед Всемилосердним суддею.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.