Повість про праведного Йосифа Обручника
Йосиф сидів на порозі свого будинку і дивився на дорогу, яка втікала далеко за горизонт, куди ховалося сонце. Ось і його життя наближалося до заходу… Але Йосиф не боявся смерті. Тому що знав – це всього лише подорож. Людина покидає це життя і відходить в шеол, царство мертвих. Не випадково смерть називають відходом. Як і та, стародавня подія, коли пророк Мойсей вивів його народ із єгипетського рабства в обітовану землю. Скоро і йому час відходити… Що ж, він готовий. Як говориться, і посох в руках, і пояси перепоясані, і світильник запалений, щоб краще бачити дорогу. Веди ж мене, Господи!
Що ж пов’язує його із цим життям? Якщо подумати – нічого. Він прожив достатньо – майже сто десять років. Дай Бог кожному такий довгий вік! А ще і щасливий вік. Невже біда, що йому, нащадку великого і славного царя давнини – Давида, приходилося заробляти собі на життя працею тесляра? Адже, сам Господь заповідав людині: «В поті твого лиця будеш їсти хліб» (Бут. 3,19). Йосиф також здобував свій хліб в поті свого лиця. Проте він не пах чужою кров’ю, не гірчив чужими сльозами. Хто із сильних та славних землі можуть похвалитися цим?
І другу Заповідь Господню: «Плодіться та розмножуйтеся» він також виконав. Від покійної дружини Саломії у нього четверо синів і дві дочки. Це його рідні діти. Але в його будинку живе ще одна Дитина, Отрок, Який носить ім’я Ісус. Люди вважають Його сином Йосифа від другої дружини, Марії. Вони не можуть зрозуміти, що Ісус – не син Йосифа. Тоді Чиїм Він є Сином? Це Тайна, яка до певної пори прихована від людей. І охоронцем та служителем цієї Тайни є він, Йосиф, теперішній батько Ісуса. Точніше сказати, Бог вибрав його послужити цій Тайні. Але чи справився він із цим служінням?
Йосиф закрив очі – і на нього нахлинули спогади…
Він працював не покладаючи рук: Самуїл, заможний селянин із Назарету, замовив в нього три дерев’яних плуга, а в додаток три ярма для недавно куплених трьох пар волів. Це було вигідне замовлення, у Йосифа таких не було вже давно. Не дивно, що він старався виконати його якнайкраще і закінчити в призначений час. І вже майже закінчивши свою роботу, як до його ганку під’їхав незнайомець:
– Мир тобі! – чемно привітався він із Йосифом. Чи не ти будеш Йосифом, сином Іллі та Якова?
– Це я! – відповів Йосиф, з-під лоба оглядаючи непроханого гостя, який відірвав його від роботи. Дивлячись на запорошену одіж, той прибув звідкись здалеку, але що йому потрібно від Йосифа?
– Мене послав до тебе первосвященик, – пояснив незнайомець, – він хоче тебе бачити, я приїхав, щоб відвезти тебе до нього.
Йосиф розгубився. Його хоче бачити первосвященик? Сам первосвященик? Але для чого? Якщо така високопоставлена особа свою увагу звертає на простих людей і це явно неспроста… Ось тільки, що може бути потрібно первосвященику від нього, теслі Йосифа? Всю дорогу до Єрусалиму Йосиф роздумував над цим, але так нічого не міг і придумати. Мало того, його здивування тільки збільшилося, коли він побачив, що на первосвященика чекають ще одинадцять чоловіків, одягнених так як він по-дорожньому з посохами в руках. Деякі із них були знайомими Йосифа. Ось Маттан, ось Саул, а ось і Наум… Ще би і моїх не знати. Адже, всі вони були як і Йосиф, нащадками великого царя Давида… Виходить, первосвященик покликав до себе всіх чоловіків із роду царя Давида. Але, з якою метою?
Однак, Йосиф не встиг знайти пояснення до цієї загадки, тому що якраз в цю хвилю до чоловіків вийшов первосвященик Захарія (пор. Лк. 1,5): сивоволосий, колись високий, але тепер згорблений роками старець. А ось очі в нього були як у юнака: ясні, живі, прозорливі, немов очі орла. І Йосиф пригадав розмови, які ходили в народі, немов би Захарія провидець, котрому відомі тайни і чудеса Господні, які приховані від інших людей, таких як Йосиф. Хоч, по-правді сказати, він також був би не проти хоча раз в житті побачити чудо, тільки, де йому! Ось він уже вісімдесят років живе на світі і не бачив жодних чудес.
Роздуми Йосифа перервав голос первосвященика:
– Мужі Ізраїльські! Я прикликав вас для важливої справи…
І він розповів чоловікам, що при Єрусалимському храмі живе Діва Марія, дочка Йоакима і Анни. Трьохлітньою дівчинкою батьки привели її в храм і посвятили Богові. Але тепер її вже чотирнадцять років і, згідно закону, вона повинна покинути храм і повернутися до батьків або вийти заміж. Однак їй немає куди повертатися, бо Йоаким і Анна давно померли. Крім цього Марія склала обітницю, що заради Бога, Якому вона була посвячена, вона назавжди залишиться незаміжньою. І все ж таки вона не могла більше жити при храмі, бо такий закон. Тому вони, служителі храму, вирішили попіклуватися про сироту і обучити Марію з шанованим і благочестивим чоловіком, котрий візьме її в дім і буде за нею піклуватися. Оскільки Марія походить із роду царя Давида, то, згідно закону, вона повинна заручитися із чоловіком із цього ж роду. А чоловіка цього нехай обирає Господь.
– Віддайте мені свої посохи, – закінчив свою промову Захарія. – Ми поставимо їх на жертовник храму. А потім помолимося, щоб Господь вибрав серед вас того, хто стане обручником Марії. І нехай здійсниться воля Його.
По-правді кажучи, Йосиф був здивований почутим. Так ось, для чого його прикликали до Єрусалиму. Але, який із нього наречений? Адже, він уже старий. Що скажуть сусіди, якщо він повернеться із Єрусалиму в Назарет із юною дружиною? Ні, він не збирається одружуватися вдруге – він надто любив свою покійну дружину Саломію і іншої йому не потрібно. Втім, він даремно турбується. Чоловіка для Марії вибере сам Господь. Захарія вчинив мудро, поклавшись в цій справі на волю Божу. Адже, Господь знає кого вибрати… І це явно буде не Йосиф… Що ж, хай здійсниться воля Божа.
Заспокоєний тиками думками, Йосиф віддав посох первосвященику. А потім, разом із іншими чоловіками із роду Давида, та із священиками, які супроводжували Захарію, відправилися в Єрусалимський храм.
***
Йосиф стояв в притворі храму. А в іншій його частині, котра називалася Святеє, Захарія із священиками поставили дванадцять посохів на жертвенник, і молилися Богові про те, щоби Господь вибрав для посвяченої Йому Діви «чоловіка по Своєму серцю». Йосиф також намагався молитися. Однак, справа від нього про щось сперечалися між собою кілька фарисеїв та садукеїв, а до Йосифа тільки доносилося:
– А по закону виходить так?
– Та, що ти розумієш в законі, недоучка?
– Та, більше від тебе розумію! Ти знаєш, хто був моїм вчителем, так що слухай та мовчи! Зрозумів!
Ззаді до нього доносився дзвін монет, там були розташовані прилавки міняйлів. Тут також ревіли приготовані в жертву телята, блеяли вівці, розмовляли між собою люди – шум стояв такий, як на ярмарку (пор. Ів. 2,13-16; Мт. 21,12-13). «Господи, нехай буде воля твоя», – тільки зміг прошептати Йосиф. І завмер в очікуванні: ось зараз, на кінець, він стане свідком чуда, почує, що Господь сповістив Захарію…
***