Іде! Іде! – штовхнув його в бік Наум. Йосиф підняв голову. До них, в супроводі священиків, підходив Захарія. Так, що ж сказав йому Господь? Надаремно намагався прочитати Йосиф відповідь на обличчі перестарілого первосвященика. Чому він мовчить? Невже Бог не відповів йому?
– Ось ваші посохи, – промовив Захарія, – візьміть їх. Чоловіки із роду Давида один за одним підходили до первосвященика і брали кожен свій посох. Йосиф йшов останнім, розчаровано думав про те, що даремно він очікував чуда, даремно надіявся, що Бог відповість Захарію… А він взяв і не відповів, ось і вір після цього в чудеса… Він вже простягнув руку, щоб взяти свій посох, як раптом почув шурхіт крил. В одну секунду йому на голову сіла якась пташка. Він взяв її в руки, то була біла голубка. На здивування Йосифа пташка зовсім його не боялася, не намагалася вирватися… А навколо здивовано шепотілися люди:
– Дивись, дивись-но!
– Я бачу! Звідки взялася тут ця пташка?
– Із його посоху вилетіла?
– Оце так! Чи це не знак?
– І дійсно, це знак.
– Диво! Справжнє диво!
– А посох, дивіться, посох його розцвів.
– Живий Господь! Він почув наші молитви! Благословенний Бог отців наших.
– Господь показав Свою волю! – промовив Захарія, вказуючи на Йосифа. А потім звернувся до нього:
– Ти вибраний Господом, щоб прийняти до себе і оберігати Його Діву.
Навколо Йосифа утворився натовп, а до нього тільки доносилося:
– Чудо! Чудо! Знамення! Він обранець!
А він стояв, в одній руці тримав голубку, а в іншій розквітлий посох і не вірив своєму щастю. Виходить, його таємна мрія все ж таки здійснилася. Він став свідком чуда. Мало того – це чудо Господь здійснив заради нього. Тепер всі бачать хто із чоловіків із роду Давида готовий прийняти до себе Діву, присвячений для Господа і піклуватися про Неї. Із усіх них Господь вибрав його.
Тоді Йосиф ще не знав, яким випробуванням стане для нього це обранництво.
В Назарет Йосиф повертався уже з Марією. Люди вважали їх подружжям. Хоч насправді вони жили як брат із сестрою. Йосиф теслював, Марія вишивала замовлену у Неї завісу для Єрусалимського храму. А коли закінчила роботу, відправилася в гості до Єлизавети, дружини первосвященика Захарія, яка була Її родичкою. Йосиф з радістю відпустив Марію: нехай віднесе завісу, а одночасно і погостить у Захарії із Єлизаветою. Тим більше, що ті люблять Її, як дочку – адже, у них ніколи не було своїх дітей…
Марія пробула у Захарія та Єлизавети біля трьох місяців. А коли вернулася в Назарет, Йосиф помітив недобре, виглядало так, що Марія чекала на дитину. Ця новина засмутила Йосифа: адже він добре пам’ятав, що Марія дала обіцянку ніколи не виходити заміж. Виходить Вона порушила цю обітницю і тим самим згрішила перед Богом, а на додачу до усього ще й перед Йосифом. Адже, в очах людей він її чоловік. Але всі розуміють, що він надто старий, щоб мати дітей. Значить, Марія чекає дитину від когось іншого. Яка ганьба, що ж йому тепер робити? Прилюдно викрити Марію, як порушницю обіцянки і невірну дружину? Ні, він цього не зробить, нехай Вона і винна: адже тоді, по закону, її мали б каменувати. Якщо він її вчинок приховає, то зробиться брехуном, а брехня, то мерзота перед Богом. Якби Йосиф не поступив, йому прийдеться брати гріх на душу, як же тут йому вчинити? А найголовніше, чому Марія не спішить покоритися перед ним, не спішить признатися від кого Вона чекає дитину? Невже Вона не відчуває своєї провини, невже не помічає, що через неї страждає Йосиф?
Але Марія мовчала. І тоді Йосиф сам вирішив запитати у Неї:
– Маріє, що сталося? Як Ти могла таке вчинити? Чи Ти не була вихована при Божому храмі? Чи Ти не була прикладом для інших дів? Чи не Ти давала Господеві обіцянку зберігати дівицтво? Так, де ж Твої обіцянки, де Твоя скромність, де Твоя вдячність за мою турботу про Тебе? Замість радості Ти принесла мені горе, замість похвал – докори, замість честь – ганьбу. Мені соромно говорити про Твій гріх, але так виглядає, Марії, що Ти його зовсім не стидаєшся? Що ж Ти можеш сказати на Своє виправдання, відповідай!
Марія стояла перед ним, опустивши очі, а обличчя Її горіло від сорому. Йосиф повірив, що Вона ось-ось признається. І, справді, коли Йосиф замовк, то заговорила Марія:
– Як живий Господь, Я не пізнала гріха і до сьогодні залишилася Дівою. А Те, Що в мені – по Божій волі. Йосифе, трохи потерпи і скоро ти будеш знати всю правду.
Йосиф очікував будь-чого, але тільки не такої відповіді: «А Те, Що в мені – по Божій волі». Що за загадка? Втім, він не збирається її відгадувати. Від кого б Марія не чекала дитину – це не його дитя. Значить вони повинні розлучитися, але без розголосу, щоб уникнути непотрібних людських пліток. Хай Марія іде куди хоче… Ні, він поступить по-іншому, він сам піде від Неї в чужі країни. Хоча він і старий уже до таких подорожей, проте його совість буде чистою.
***
Тієї ж ночі Йосифові уві сні з’явився Ангел:
– Йосифе, сину Давида! – сказав він. – Не бійся прийняти Марію, твою жінку, бо Те, Що в ній зачалося, походить від Святого Духа. Вона породить Сина і ти даси Йому ім’я Ісус, бо Він спасе народ свій від гріхів їхніх (Мт. 1,20-21).
Пробудившись від сну, Йосиф довго роздумував над дивним сном. Виходить, Марія сказала йому правду. Вона чекає Дитину не від людини, але від Святого Духа. А він поспішив осудити та звинуватити Її. Чи не тому, що забув, що Бог вибрав його оберігати Діву, присвячену Йому. Іншими словами він забув, що Бог вибрав його служити Їй і Тайні, Котру зараз відкрив йому Ангел. Що ж, Йосиф готовий стати служителем Божої Тайни. Господи, нехай буде Твоя воля.
Йосиф встав, тихо пройшов в кімнату, де спала Марія, опустився на коліна перед її ліжком. Марія спала, по-дитячому поклала ліву долоню під щоку, і уві сні посміхалася. А права Її рука лежала на животі, ніби Вона хотіла захистити Своє ще ненароджене Дитя… від чого?… Це було відомо тільки Їй одній.
***
В ті дні від імператора Августа вийшло повеління зробити перепис по Римській Імперії. І кожен пішов записуватися у своє місто. Так, як він був нащадком царя Давида, то він повинен був піти у місто Давида, тобто Вифлеєм. Звичайно, що якщо б була воля Йосифа, то він би не брав із собою Марію: адже Вона ось-ось повинна народити. Але наказ імператора стосувався і Її. Звичайно, що Йосиф зробив усе, щоб полегшити мандрівку Марії: купив для Неї ослика, потративши на цю покупку всі свої заощадження. А, прийшовши до Вифлеєму, зразу ж почав шукати місце в гостинниці, щоб Марія могла відпочити від далекої дороги. Та, на жаль, усі гостинниці були переповнені постояльцями, які прийшли в Вифлеєм на перепис. Спочатку Йосиф надіявся на те, що хтось із міщан пустить його до себе. Він обійшов усе місто, запитував, просив, але ні в одному домі не знайшлося для них із Марією місця. І, на кінець, хтось із жителів Вифлеєму порадив йому переночувати в печері за містом:
– В цю печеру наші пастухи заганяють худобу від непогоди, там тепло і поруч є колодязь. Краще ночувати там, як на вулиці.
…В цій печері, в опівніч, коли увесь світ спав і бачив сни, Марія народила Сина, і, спеленавши Його, положила у ясла: невеличке коритце видовбане із каменя. Тому, що в печері не знайшлося нічого іншого, куди Вона могла б поставити новонароджену дитину…
Стоячи біля ясел, Йосиф уважно розглядав Дитя. З вигляду хлопчик нічим не відрізнявся від інших дітей. Невже це і справді Син Божий? – подумав Йосиф. – Чи це тільки Син людський? В цю мить він почув на собі погляд Дитини. Він опустив голову, ніби очами цього Немовляти на нього глянув сам Господь. Коли ж він насмілився знову підняти очі, Дитя вже солодко і безтурботно спало, як людське Дитя…
Я назву Його Ісусом. – прошептав він, звертаючись до схиленої над яслами Марії. У відповідь Вона тільки покірно посміхнулася і кивнула головою: «Так!».
…Йосиф вийшов із печери і оглянувся по сторонам. Ця ніч була надзвичайно темною: навіть у Вифлеємі не світилося жодного вогника. Темрява панувала і на небі. І тільки одна, надзвичайно яскрава зоря, сіяла в нічному небі, прямо над печерою, і через неї ніч уже здавалася не такою непроглядною.
Чи не звіщає ця зоря народження Божого Сина? – подумав Йосиф. І йому здалося, що звідкіля, із височини, до нього доноситься спів Ангелів…
***