… – Ану стійте! Гаманець або життя!
За інших обставин Йосиф, напевне, налякався б розбійників. По-правді кажучи, Йосиф налякався і тепер. Але все ж таки, йому не можна було давати волю страху. Адже, хто ж тоді захистить Марію із Немовлятком Ісусом. Звичайно, Йосиф розумів – він нікудишній захисник. А тому повелів своєму старшому синові Якову супроводжувати до Єгипту. Він сильний та відважний… Але все ж таки йому не справитися із цілою шайкою розбійників. Значить, вся надія лиш на те, що Йосиф зможе домовитися із розбійниками заради Марії та Ісуса він повинен це зробити.
– Ось, люди добрі, все, що у нас є. – З цими словами Йосиф відв’язав від пояса гаманець і простягнув чорнобородому розбійнику, який перегородив йому дорогу. – Візьміть. Тільки, зробіть милість, відпустіть нас…
Розв’язавши гаманець, розбійник висипав собі на долоню пригорщу мідяків.
– І це все? Нічого собі здобич! Що будемо з ними робити, братці-молодці!
– А ослик у них непоганий. – посміхнувшись, сказав другий розбійник, такий сильний і дужий на вигляд. І звернувся до Марії:
– Ей! Ану, злізай із осла! Він нам самим пригодиться!
Він підійшов до Неї… і несподівано завмер, глянувши на Младенця Ісуса.
– Який гарний Младенець! Напевне, якщо б Бог став людиною, то не міг би бути красивішим, ніж Він… Ось що, братці: не будемо брати гріх на душу. Нехай вони ідуть своєю дорогою. Вони – своєю, а ми підемо, можливо, ще найдемо щось, щоб поживитися. Що ти сказав, Рувим? Попробуй тільки доторкнися до них – будеш мати справу зі мною! Сховай ножа, я сказав! Не бійся, старче, ми вас і пальцем не торкнемося. Ідіть. Тільки дивіться, нікому не кажіть, що бачили нас тут… Зрозуміло?
Від несподіванки Йосиф не міг проказати і слова. Замість нього розбійнику відповіла Марія:
– Ти захистив цього Младенця. Знай – прийде час, і Він щедро віддячить тебе за це.
І знову Йосиф не знав чому дивуватися більше. Чи тому, що розбійник із великої дороги передумав їх грабувати? Чи загадковим словам Марії? І, дійсно, що ці слова можуть означати? Чим Ісус зможе віддячити цьому розбійнику, який став на їхній захист? Що за нова таємниця? Втім, його цікавить дещо інше: чи зможе він дожити до того часу, коли Ісус стане царем.
***
Вони повернулися в Назарет тільки через кілька років після своєї втечі на чужину. Про те, що час їхнього вигнання закінчувався, Йосифу знову повідомив Ангел, який з’явився йому уві сні:
– Встань, візьми Дитятко та Його Матір і повернись в Ізраїльську землю, бо вмерли ті, що чигали на життя Дитятка (Мт. 2,20).
Жорстокий цар Ірод, «який шукав душі» Ісуса і через це наказав вбити всіх немовлят в Вифлеємі, віком від народження до двох років, на той час уже помер. Його наступником став його старший син Архілай, який був не кращий за свого батька, тому Йосиф затримався в Єгипті до тих пір, поки до нього не дійшли чутки про позбавлення влади Архілая. І лише після цього вони із Марією, Ісусом і Яковом повернулися в рідні краї, в місто Назарет. І зажили, як перше: Марія провадила господарство і займалася рукоділлям, Йосиф теслював, а Яків із Ісусом допомагали йому. Ось тільки більше не було жодних чудес. Що ж приховувати? Йосиф жалів про це. Адже він уже встиг привикнути до чудес, до того, що йому, а не священику, не мудрецю, а простому теслі відкриваються таємниці Господні, які приховані від інших людей. І раптом чуда закінчилися, залишивши Йосифові тільки одні спогади.
А скільки було чудес, коли вони прибули в Єгипет. Було достатньо їм наблизитися до будь-якого тамтешнього храму, як статуї богів, яким поклонялися єгиптяни, падали і розбивалися, ніби розтрощені невидимою рукою.
Втім, ще одне чудо все ж таки сталося. Це відбулося, коли вони разом із родичами та знайомими, як звичайно на свято ходили до Єрусалиму, а по дорозі додому спохватилися за Ісусом. По-правді кажучи, це сталося не зразу, тому що спочатку вони вирішили – Він іде в Назарет разом із рідними та земляками. І лише пройшовши денний шлях дороги від Єрусалиму до Назарету, Йосиф і Марія переконалися, що Ісус пропав. Де Він? Що з Ним? Адже Він ще зовсім дитина. Йому тільки років дванадцять! Три дні Йосиф з Марією обшукували Єрусалим, але так і не змогли знайти Ісуса. На кінець, зневірившись, побачити Його знову, вони зайшли в храм. І… побачивши там Ісуса, що сидів серед учителів, Який слухав і запитував їх так, що вони дивувалися Його розумові і відповідям.
– Дитино! Що Ти з нами зробила, – викрикнула Марія. – Ось батько Твій і Я з великою журбою Тебе шукали.
– Чого ж ви Мене шукали? Хіба не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого? (Лк. 2,48-49).
Тоді Його слова дуже не сподобалися Йосифу: невже дитина може так відповідати своїм батькам? А як же заповідь: «шануй батька твого і матір твою…»? А зараз, на заході свого життя, він раптом зрозумів: устами Ісуса Господь нагадав йому: смирися, людино. Ти – лише служитель Моїх Тайн і глядач Моїх чудес. А слуга не більший за свого господаря. І тому, кажучи «нехай здійсниться воля Господня» він не повинен в тайні думати: нехай буде воля моя…
***
Уже два дні Йосиф знаходився в передсмертному забутті. Часами до нього доносився плач Марії, наляканий шепіт синів: «Відходить… відходить…». Лише голосу Ісуса він не чув ні разу. Хоча знав: Він разом з іншими стоїть біля його смертного ложа. На жаль, Йосифу не вдалося дожити до того часу, коли Ісус стане Царем Юдейським. Не вдалося побачити Його в царській величі та могутності. Господь не дав йому стати свідком цієї Тайни. Але чому? Адже, Він міг продовжити йому життя, як продовжив праведному Симеону, щоб той міг побачити прихід у світ Спасителя. Тоді, чому ж Бог цього не зробив?
І тут Йосифа раптом осінила страшна здогадка: він всього-на-всього недостойний побачити, як ця, найголовніша і найбільша Тайна із тих, служителем яких вибрав його Бог, на кінець збудеться. Адже Йосиф був відданий Йому не до кінця. Так, він старався поступати за Божою волею… і все ж – дуже часто «шукав свого». Навіть Ісуса він хотів бачити земним царем, забувши, що Він – Господь, Цар Небесний, Спаситель, Чий прихід в світ передбачили пророки. Що ж, він достойний цієї кари – ніколи не побачити Його Царства! А тепер йому настав час відходити.
Йосиф піднявся, підійшов до дверей і переступив поріг. Він не чув, як позаду заплакала над його тілом Марія, не відчув, як хтось із синів закрив йому очі. Перед ним розкривалася дорога, широка і безкрайня, і він йшов по ній, не знаючи, що побачить вкінці дороги. Скільки Йосиф ішов по цій дорозі і безпроглядній країні мертвих… години, дні, роки? Цього він не знав. На шляху він зустрів і свого померлого батька Якова, і його брата Іллю, і свого діда Маттата, і прадіда Єліезера, і тих своїх далеких предків, яких знав тільки по іменах, і навіть тих, чиїх імен він зовсім не знав. Бачив він також і первосвященика Захарію із Єлизаветою, і праведного Симеона, і пророчицю Анну, дочку Фануїла. А ось і цар Давид, і Сим, і Ной, і сам праотець Адам… І до всіх Йосиф говорив:
– Радуйтеся і веселіться! Спаситель прийшов! Я бачив Господа, Спасителя нашого!
Почувши це, мертві раділи, ніби в країні смертній раптово засіяло світло надії. І Йосиф йшов дальше, знаючи – ця надія не для нього!
Але, раптом, перед ним блиснуло яскраве світло, ясніше сонячного світла. І перед здивованим Йосифом став Сам Господь, Цар Слави в блискучих ризах… і Йосиф пізнав в Ньому Ісуса. Він простягнув до Йосифа руки, неначе кличучи його в Своє Царство.
І той з радістю пішов Йому назустріч.
монахиня Євфимія (Пащенко)