Святих младенців, за Христа вбитих у Вифлеємі

«Тоді Ірод, побачивши,
що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми (Мт.2: 16).

На кого ж він розгнівався? З одного боку на волхвів, які осміяли його, з іншого ж – на новонародженого Царя Юдейського.

На волхвів він гнівався за те, що вони не повернулися до нього і не сповістили про Дитятко; на Христа ж гнівався з боязні, як би Він не відняв у нього царство; бо, не знав, що царство Христове «не від світу цього» (див. Ів.18, 36), Ірод вважав, що Христос буде володіти земним царством.

Що ж тоді зробив окаянний Ірод, не будучи в змозі ні помститися волхвам, бо вони вже пішли, ні вбити Христа, бо Його не можна було знайти? Він вилив свій гнів на невинні немовлята. Як лютий звір, коли буває поранений, часто не дивиться на того, хто його поранив, але кидається на те, що в нього перед очима, і в люті терзає, ніби причину своєї рани; так і Ірод, замучений гнівом і, не знаходячи винуватців свого гніву, повернув свою лють на немовлят, ні в чому неповинних перед ним.

Він послав озброєних, ніби на війну, воїнів, щоб «повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців» (Мт.2: 16).

Мудреці прийшли в Єрусалим в самий день Різдва і поклонилися Христу у Вифлеємі, і іншим шляхом відійшли в свою країну: тому Ірод не відразу зрозумів, що його ошукали, але спочатку вважав, що вони, не знайшовши Немовля, засоромилися своєї помилки, не посміли з’явитися до нього і таємно, з соромом, повернулися назад до себе.

Потім, через сорок днів, здійснилася у Соломоновому храмі славна подія: старець Симеон і Анна пророчиця зустріли тут Божественне Немовля, яке принесла Богоматір в день очищення, і засвідчили про Христа.

Чутки про все, що сталося в храмі, під час Стрітення Господнього поширилися по всьому Єрусалиму і досягли царя. Тоді Ірод зрозумів, що це і є воістину Те Немовля і, що правдою було все сказане волхвами про новонародженого Царя, Якого вони знайшли у Вифлеємі, але не повернулися до Ірода, знехтувавши його наказ. Беззаконний Ірод надзвичайно розлютився.

Він негайно ж почав шукати Дитятко за допомогою підступності і таємних хитрувань, але в нього нічого не виходило, бо Йосип втік з Ним в Єгипет одразу ж після побаченого ним видіння. Старання Ірода знайти Христа тривали протягом року. Після цього йому з якоїсь причини знадобилося відправитися в Рим до Кесаря, і Ірод був у великому збентеженні, що ще не знайшов Немовля, бо боявся, як би за час його відсутності не знайшовся і не прославився в народі новий цар, і не забрав би у нього Юдейське царство.

Тому він негайно ж вирішив в своєму умі повбивати всіх Вифлеємських дітей, щоб таким чином, разом з ними вбити і народженого Царя. І відбулося це беззаконне дітовбивство в перший рік по Різдві Христовому, 29 грудня (11 січня за новим стилем). В цей день і прийнято Церквою святкувати пам’ять вбитих немовлят.

Від часу ж появи зірки пройшов тоді один рік і дев’ять місяців. А те, що Ірод повбивав немовлят від двох і менше років, це він зробив з боязні і для більшої безпеки. Так святий Іван Золотоустий говорить: «Не дивуйся, що Ірод звелів вбити немовлят від двох років і менше: лють і страх зійшлися в мучителю; тому Ірод став вельми обережний, і від великої боязні прирік на вбивство і старших за віком». Про це говорить і Євтимій: «Ірод вважав, що зірка з’явилася волхвам не зразу, але, що немовля народилося задовго до її появи. Для більшої безпеки він і повелів збільшити час на два роки».

Вбивали немовлят по-різному: одних вбивали мечем, інших розбивали об каміння і стіни, інших кидали об землю і топтали ногами, душили руками, розривали і роздирали на частини, пронизували, розрубували навпіл. Гірко ридали матері: великий зойк їх доходив до небес; вони рвали на собі волосся і одяг, терзали себе так, що справдилися слова пророка Єремії: “Глас в Рамі чути, плач і ридання та голосіння велике: «Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає» (пор. Єр.31: 15; Мт. 2:18).

Рамою називалося місто, що стояло на пагорбі, в межах Веніяминового коліна. Рахиллю деякі називали Вифлеєм, бо в ньому була похована Рахиль, дружина патріарха Якова, мати Веніямина. Від її гробниці Вифлеєм і отримав найменування Рахилі. Отже, коли в Рахилі, тобто у Вифлеємі, вбивали немовлят, то в місті Рамі, який знаходився не дуже далеко від Вифлеєма, були чутні плач, ридання і великий зойк матерів, які плакали та голосили за своїми убитими дітьми. Плач цей описують Іван Золотоустий та Іван Дамаскин. Перший з них оповідає наступне:

«Бачачи це, матері запитували вбивць:

– За що ви вбиваєте наших дітей? Яку образу заподіяли вони цареві або вам?

І не було нікого, хто б відповів, для чого відбувається це жорстоке вбивство, не було нікого, хто б потішив їх у цьому великому горі. Вони ж з криками волали до воїнів:

– Пожалійте нас, пощадіть! Хіба у вас у самих немає матерів? Хіба ви не відчуваєте материнської любові? Хіба у вас немає дружин? Хіба вас не любили ваші матері? Невже ви не лякаєтесь, що і з вашими дітьми станеться те ж? Згляньтеся над нами! Не позбавляйте нас дітей наших та й ще на наших очах, спочатку вбийте нас самих, бо ми не в силах перенести смерть наших дітей! Простромлюйте нас самих! Якщо наші діти заподіяли вам якесь зло, то нехай і ми помремо разом з ними!

Так волали вони, збожеволівши від печалі, забувши сором, роздирали на собі одяг, від скорботи били себе в груди, терзали собі обличчя, рвали волосся, і закликали небеса у свідки, волаючи до Бога:

– О Владико наш, Господи! Що означає ця велика жорстокість царя? Він повстає на Твоє творіння: Ти створив, а він убиває; Ти дав нам дітей, а він забирає їх у нас! Навіщо народили ми на світ хлопчиків, якщо наші немовлята повинні піддаватися такій жорстокій смерті?»

Святий Іван Дамаскин оповідає про цей плач так:

«Матері, перетерпівши страждання при народженні своїх дітей, сиділи біля трупів убитих немовлят, з розпущеним волоссям, здіймаючи руки до неба, вони рвали на собі одяг та волосся. Волосся посипали пилом, закликали небеса у свідки і, обливаючись сльозами, так говорили до Ірода, наче він був присутній біля них:

– Що означає це твоє веління, царю, спрямоване проти нас? Хіба ти не батько своїх дітей? Хіба ти не знаєш, яка велика любов батьків до дітей? Чи це Зірка тебе образила? Але, чому ти тоді не направляєш свої стріли в небо, а висушуєш молоко в наших грудях? Чи мудреці заподіяли тобі зло? Але тоді, чому ж ти не воюєш з Персією, а позбавляєш Вифлеєм дітей? Якщо народився новий цар і ти дізнався про нього з книг, то схопи Гавриїла і посади його в темницю…»

Незабаром по вбивстві святих немовлят, число яких було чотирнадцять тисяч, кара Божа спіткала і самого вбивцю, царя Ірода. Жорстокий був кінець його життя, як оповідає про те святий Теофілакт: одержимий пропасницею та хворобою нутрощів, пухлиною ніг, загородженням ніздрів, трясінням всього тіла і розпаданням всіх членів, лукавий цар, з’їдений хробаками, в страшних муках сконав. Розповідається також, що йому недостатньо було повбивати Вифлеємських немовлят, але ще при самій своєї кончині, він позбавив життя безліч шляхетних, і найславетніших громадян Єрусалима: так він стратив Гіркана, юдейського первосвященика, а також всіх тих первосвящеників і книжників, яких раніше питав: «Де має народитися Христос?» – І які відповіли йому: «У Вифлеємі юдейському».

Всіх він згодом умертвив мечем. І це було для них праведним Божим судом, так що всі вони разом з Іродом померли в жорстоких муках, як сповістив про те Ангел Йосифові в Єгипті:

– Померли вже ті, хто шукали душі Дитини.

Очевидно, шукав не тільки один Ірод, але всі його радники, первосвященики та книжники. Тому і помер Ірод не один, але і всі люди, що шукали разом з ним душу Дитини. Той був умертвлений самим Богом, а ці були побиті Іродом. Кому вони співчували, від того і прийняли жорстоку смерть. А те, що всі вони шукали Христа, щоб Його вбити і були одностайні з Іродом, це випливає ось звідки: коли помер праведний старець Симеон Богоприємець, який свідчив про Христа в храмі і перед усім народом, то вони за це не сподобили його гідного поховання, яке б личило святому чоловікові, премудрому учителеві, прозорливому пророку і шанованому всіма – старця. Також піддали вони смерті і святого пророка Захарію за те, що він поставив на місці дівиць, де не личило стояти заміжнім жінкам, Пречисту Діву, що увійшла з Немовлям у храм для очищення. Про це згадують Григорій Ніський, Кирило Олександрійський і Андрій Критський.

Коли побачили це книжники та фарисеї, то прийшли в обурення; Захарія ж їм супроти, засвідчив, що ця Матір і по різдві залишилася чистою Дівою. Вони не повірили йому, і тоді святий сказав, що природа людська разом з усяким творінням підпорядкована своєму Творцеві і що в Його всесильній волі є зробити так, щоб Діва народивши і по різдві залишилася Дівою.

– Тому, – говорив він, – і ось цю Матір я допустив на місце дівиць, як істинну Діву.

Книжники розлютилися на Захарію. Вони не приховали своїх почуттів перед Іродом, але виказали йому їх, і негайно почали шукати Немовля, але не знайшли Його, бо Йосип тим часом утік з Марією до Єгипту. З тих пір книжники стали сильно гніватися на святого Захарію, а разом з ним, і на старця Симеона. Симеон незабаром помер, і вони не сподобили його гідного поховання. Захарія ж згодом, на їх прохання, був засуджений Іродом на смерть. Під час побиття Вифлеємських немовлят був убитий святий Захарія між Храмом та Вівтарем за те, що не віддав на смерть свого сина Івана. Так помстилися йому книжники та фарисеї за його свідоцтво про Пречисту Діву і за те, що поставив Її у храмі на місці дівиць.

Незабаром і самі вони понесли заслужену кару від руки свого ж царя Ірода. Якою мірою вони міряли, такою і їм було відміряно. Окремо від них були також усічені Іродом 70 наймудріших мужів, зібрання яких називалося Синедріоном. Одного тільки з них він залишив в живих, але й того повелів осліпити. Були в той час в Єрусалимі два премудрих, знаменитих і улюблених усіма вчителі: Юда, званий Авріфеєм, і Матей Гаргулоє; їх він велів спалити живими разом з деякими їхніми друзями; але ще раніше цього Ірод люто повстав на свій власний дім: стратив свого брата Ферора, сестру Саломію і її чоловіка, що походив із коліна Давидового, свою дружину Маріамну – теж з коліна Давидового, народженого від неї свого сина Антипатра, потім ще двох синів Арістовула і Олександра та багато інших віддав він смерті. Нарешті, перебуваючи вже при смерті, Ірод заповідав найвірнішим зі своїх воїнів відносно інших славних юдейських мужів, яких ще не мало залишилося в оковах, – щоб, коли він віддасть дух, воїни негайно ж вбили всіх цих в’язнів. Так загинув злий злою ж смертю, погубивши багатьох разом з собою. Він вселився у пеклі, разом зі своїми однодумцями. Святі ж немовлята, за Христа убиті, поселилися з Ангелами на небесах, бо таких дітей воістину є Царство небесне (Лк.18: 16) Христа, Господа нашого, Якому слава на віки.

митрополит Дмитрій (Туптало)
“Життя Святих”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.