Життя і страждання Святої Великомучениці Катерини

За царювання нечестивого римського імператора Максиміна в місті Александрії жила дівчина на ім’я Катерина, яка походила з царського роду. Вона славилася своєю красою та премудрістю. Маючи лише вісімнадцять років від народження, Катерина досконало вивчила творіння всіх язичницьких письменників та стародавніх поетів і філософів: Гомера, Вергілія, Аристотеля, Платона та інших. І вона не тільки добре знала твори мудреців старовини, але й вивчила також твори знаменитих лікарів Асклепія, Гіппократа і Галена; крім того, вона навчилася ораторського і діалектичного мистецтва і знала також багато мов та говорів, і всі дивувалися її вченості і знанням. Багато хто із багатих і знатних людей сваталися до неї і приходили до її матері, таємної християнки, яка приховувала свою віру через жорстоке гоніння, яке підняв у той час на віруючих Максимін. Родичі і мати радили Катерині вийти заміж, щоб царська спадщина її батька не перейшла до рук комусь чужому і щоб вони остаточно не втратили б цю спадщину. Але мудра Катерина твердо вирішила зберегти у своєму серці на все життя чистоту дівства і не бажала заміжжя. Коли ж її рідні почали наполягати, щоб Катерина одружилася, вона сказала їм: “Якщо хочете, щоб я вийшла заміж, то знайдіть мені такого юнака, який володів би тими чотирма даруваннями, якими я, як ви знаєте, перевершую решту дів; і тоді я погоджуся вибрати його за чоловіка; а вийти заміж за людину, яка в чому-небудь була б гірша і нижча за мене, я не бажаю. Отже, пошукайте всюди, чи не знайдете такого юнака, який був би подібний до мене за знатністю роду, багатством, красою і мудрістю; який юнак не має хоча б однієї з цих якостей, він не гідний мене”.

Домашні Катерини, зрозумівши, що такого юнака знайти неможливо, стали доводити їй, що царські сини та інші знатні претенденти на її руку можуть стати ще благороднішими і багатшими, якщо одружаться з нею, але за красою і мудрістю ніхто з нею не може зрівнятися. А Катерина відказувала їм на це: “Я хочу мати своїм женихом тільки рівного мені за вченістю”.

Бачачи непохитність дочки, мати зважилася випробувати ще один засіб. Вона удалася до поради свого духовного отця, мужа благочестивого і святого, який жив у відлюдній місцині, за містом. Вона взяла з собою Катерину і пішла з нею до того праведного мужа. Він же, побачивши прекрасну отроковицю і почувши н мудрі, хоча і скромні слова, вирішив навчити її пізнання Христа, Царя Небесного. “Знаю я, — сказав він їй, — одного дивного Юнака, Який незрівнянно перевершує тебе у всіх твоїх даруваннях. Краса Його світліша за сонячне світло; премудрість Його управляє всіма тілесними і духовними творіннями; багатство Його скарбів поширене по всьому світу і ніколи не зменшується, а навпаки, у міру роздачі збільшується; висота Його роду невимовна і незбагненна. У всьому світі немає подібного до Нього”.

Слухаючи ці слова старця, Катерина вирішила, що він говорить їй про якогось земного князя; вона зніяковіла, зашарілася і запитала старця, чи правда все те, що він їй каже. Він відповів, що це правда, і додав, що той Юнак володіє ще й іншими великими даруваннями, які неможливо перерахувати.

Отроковиця запитала його: “Чий же син Юнак, Якого ти вихваляєш?”

Старець відповів їй: “Він не має отця на землі, але народився невимовно і надприродно від однієї чесної родом Пресвятої і Пречистої Діви. Вона сподобилася народити такого Сина за Свою найбільшу чистоту і святість; Вона перебуває безсмертною душею і тілом і вознесена вище за небеса, де їй поклоняються всі святі ангели, як Цариці всіх істот”.

Катерина запитала старця: “Чи можна мені бачити того Юнака, про якого ти говориш так багато дивного?”

“Якщо ти зробиш те, що я скажу тобі, — відповів їй старець, — то сподобишся побачити дуже світле Лице Його”.

Катерина сказала йому на це: “Бачу я, що ти людина розумна і поважна, тому вірю, що ти кажеш правду. Я готова виконати все, що ти звелиш мені, аби побачити мені Того, Кого ти так вихваляєш”.

Тоді старець дав їй ікону Пресвятої Богородиці, Яка тримає у Своїх обіймах Божественне Немовля, і сказав: “Ось зображення Діви і Матері Того, про Якого я повідомив тобі. Візьми це зображення додому і, зачинивши двері кімнати, з благоговінням піднось щиру молитву до цієї Діви, ім’я Якої — Марія; благай Її, щоб Вона благозволила показати тобі Сина Свого. Я сподіваюся, що коли ти з вірою їй про це помолишся, Вона почує тебе і сподобить побачити Того, до Кого прагне душа твоя”.
Тоді отроковиця Катерина, взявши святу ікону, повернулася додому і вночі, усамітнившись у кімнаті, почала молитися так, як навчив її старець. Під час тривалої молитви Катерина заснула від втоми і побачила у видінні Царицю Небесну такою, як Її було зображено на іконі разом зі святим Немовлям, оточеним променистим сяйвом. Катерина не могла бачити лиця Його, бо Він відвернувся від неї і обернувся до Матері Своєї. Прагнучи побачити Його, Катерина зайшла з другого боку, але Христос знову відвернув від неї лице Своє. Це повторилося три рази. Після того Катерина почула, що Богоматір сказала Синові Своєму: “Подивися, Сину Мій, на рабу Твою Катерину, яка вона прекрасна і добра”.

А Богонемовля відповіло їй: “Ні, ця отроковиця дуже затьмарена і така бридка, що Я не можу дивитися на неї”.

Тоді Пресвята Богородиця знову сказала Господу: “Хіба ця дівчина не мудріша за всіх філософів? Хіба вона не перевершує своїм багатством і знатністю роду всіх дів?”
Але Христос відповів їй на це: “Знову скажу Тобі, Матір Моя, що ця дівчина божевільна, бідна і нікчемна, і Я доти не подивлюся на неї, поки вона не залишить свого нечестя”.

На це Преблагословенна Матір Господа сказала Йому: “Благаю Тебе, солодкий Сину Мій, не зневаж творіння Твого, а напоум її і навчи, що їй потрібно робити, щоб насолодитися славою Твоєю і побачити Твоє пресвітле і всебажане Лице, на Яке всі ангели дивитися бажають”.

Тоді Христос відповів: “Нехай вона йде до того старця, який дав їй ікону, і зробить те, що він накаже їй, і тоді вона побачить Мене і знайде благодать переді Мною”.

І тут Катерина прокинулася від сну і весь час згадувала те видіння. Коли настав ранок, вона з кількома своїми рабинями пішла в келію святого старця і, припавши зі сльозами до ніг його, розповіла про своє видіння і благала його сказати, що їй потрібно робити, щоб побачити бажаного Жениха Христа.

Преподобний старець докладно навчив її всіх таємниць істинної християнської віри, починаючи від створення світу і створення праотця Адама і до другого пришестя на землю Владики Христа, а також розповів їй про невимовну райську славу праведників і про скорботні нескінченні муки грішників. Як дівчина премудра, богопросвітлена, Катерина, жадаючи істини і спасіння, швидко зрозуміла християнське вчення, увірувала від щирого серця в Ісуса Христа і прийняла від того ж старця святе хрещення. Після того старець заповідав їй знову помолитися з великою щирістю до Пречистої Богородиці, щоб Вона ще раз явилася їй, як і першої ночі.

Таким чином, скинувши застарілу людину і одягнувшись в одяг оновлення духу, Катерина повернулася у свій дім і всю ніч провела в слізній молитві, перебуваючи без їжі, поки не заснула. І ось знову вона побачила Царицю Небесну з Божественним Немовлям на руках. Немовля дивилося на Катерину з благістю і лагідністю.

Богоматір запитала Свого Сина: “Чи бажана Тобі, Сину Мій, ця діва?”

Господь відповів Пречистій Матері Своїй: “Дуже бажана, бо тепер вона прекрасна і славна, а не бридка і безчесна, як раніше; нині вона багата і премудра, а не бідна, якою була спочатку; нині Я полюбив її, і так вона бажана Мені, що Я хочу обручити її Собі в нетлінну невісту”.

Тоді Катерина упала на землю і вигукнула: “Недостойна я, преславний Владико, побачити Царство Твоє, але сподоби мене бути хоча б з рабами Твоїми”.

У цей час Пресвята Богородиця взяла праву руку отроковиці і сказала Синові Своєму: “Дай їй, Сину Мій, перстень на знак Твого заручення з нею, уневісти їі Собі, щоб сподобити її Царства Свого”.

Тоді Владика Христос дав Катерині прекрасний перстень і сказав: “Я нині обираю тебе Моєю нареченою, нетлінною і вічною. Отже, збережи цей союз непорушним і не обирай собі ніякого земного жениха”.

Після цих слів Христа Господа видіння закінчилося. Отроковиця прокинулася і ясно побачила на своїй правій руці дивовижний перстень. Вона відчула таку веселість і таку радість, що з тієї години серце їі повністю віддалося Божественній любові. І така велика зміна відбулася в ній, що вона вже не думала більше ні про що земне, а тільки невпинно вдень і вночі думала про свого улюбленого Жениха і Його одного бажала, про Нього одного мріяла наяву й уві сні.

Невдовзі після того, як Катерина навернулася у християнство, до Александрії прибув нечестивий цар Максимін, який фанатично вірував у своїх бездушних богів, так ніби сам був бездушним і безсловесним. Бажаючи влаштувати на честь цих богів урочисте свято, він розіслав по навколишніх країнах і містах наказ зібратися всім підданим для принесення жертв, щоб усенародно вшанувати богів. Зібралася сила-силенна людей, і кожен вів, хто що міг, для жертвопринесення: хто волів, хто овець, а хто був бідніший, той приніс птахів або ще щось. Коли настав день мерзенного торжества, цар заколов у жертву сто тридцять тельців; князі і вельможі — менше, і кожен приносив у жертву що міг. Усе місто сповнилося вересками та ревищем заколюваних тварин і смородом від принесених жертв; повсюди стояла страшенна тіснота і сум’яття, і повітря було просочене сморідним димом. Благочестива і прекрасна Катерина, побачивши таку згубну спокусу душ людських, глибоко засумувала у своєму серці, жалкуючи про їхню загибель. Палаючи божественними ревнощами, вона взяла з собою декількох рабів і пішла у храм, де безумні приносили жертви. Коли вона стала у дверях, то всі спрямували на неї погляди, бо вона сяяла своєю надзвичайною красою, яка свідчила про її внутрішню душевну красу. Вона звеліла сповістити царя, що має сказати йому щось дуже важливе. Цар наказав ій підійти. Ставши перед царем, Катерина спочатку вклонилася йому, віддавши належну честь, потім сказала: “Царю, зрозумій спокусу, в яку вас залучили біси. Ви шануєте богами ідолів тлінних і бездушних і служите їм. Великий сором бути сліпими і нерозумними, щоб поклонятися такій мерзоті. Повір хоча б своєму мудрецеві Діодору, який твердить, що ваші боги були колись людьми і закінчили своє життя нечестиво, але за деякі діяння, звершені ними за життя, люди влаштували їм пам’ятники і статуї. Наступні ж покоління, не знаючи міркувань своїх прабатьків, які тільки заради пам’яті поставили їм ці пам’ятники, але вважаючи, що це річ благочесна і благопристойна, почали поклонятися їм як богам. І знаменитий Плутарх Херонейський гребував цими богами і зневажав їх. Повір же, царю, хоча б цим учителям своїм, і не будь винуватцем загибелі стількох душ, адже за це ти отримаєш вічні муки. Пізнай Єдиного істинного Бога, присносущного, безначального і безсмертного, Який наприкінці літ прийняв на Себе плоть людську заради нашого спасіння. Ним царі царюють, країни управляються і весь світ тримається. Його єдиним словом усе було створено і зберігає своє буття. Цей всесильний і преблагий Бог не вимагає жертв, подібних до ваших, і не ублажається заколенням невинних жертв, а тільки вимагає, щоб ми дотримувалися Його заповідей твердо і непохитно”.

Почувши це, цар розлютився, але стримував себе і сидів мовчки. Далі, неспроможний відповісти на її слова, він сказав: “Залиш нас у ці дні звершувати жертвопринесення, а потім ми вислухаємо твою думку”.

– Я царська дочка, — відповіла свята, — звуть мене Катерина. Раніше я з великою любов’ю займалася різними науками: вивчала риторські та філософські твори, геометрію та інші науки, але тепер я все це зневажаю, як заняття суєтне і даремне, бо стала нареченою Владики Христа, Який через Свого пророка Ісаю сказав: “Мудрість мудреців його загине, і розуму і розумних його не стягне” (Іс. 29, 14).

І він наказав суворо стерегти святу діву. А сам відразу ж послав по всіх підвладних містах розпорядження: “Я, цар Максимін, мудрим філософам і витіям, що перебувають у моїх областях, наказую таке. Всі, хто служить наймудрішому богові Гермесу і хто закликає наставниць розуму — муз, зберіться до мене, щоб закрити вуста однієї премудрої дівчини, яка явилася в ці дні і глузує з великих богів, називаючи всі їхні діяння байками і марнослів’ям. Отже, приходьте, щоб показати всю вашу мудрість; за це вас прославлять люди, а від мене отримаєте нагороду за свою працю”.

І ось зібралися п’ятдесят мудреців та витій, які відзначалися гострим розумом та великою силою слова.

Зібралася також безліч народу слухати суперечку християнської дівчини з язичницькими мудрецями. Але перш ніж послані встигли прийти до Катерини, їй з небес явився Архангел Михаіл і сказав: “Не бійся, діво Господня! Господь твій до премудрості твоєї додасть ще премудрість, і ти переможеш у дебатах тих п’ятдесят витій. І не тільки вони, але й багато інших увірують через тебе і приймуть мученицький вінець”. Сказавши це, ангел відійшов.

Багато чого говорила премудра Катерина і так спантеличила всіх, що вони нічого не змігли сказати їй у відповідь. Цар, побачивши їх враженими і здивованими, звелів решті мудреців продовжувати бесіду зі святою дівчиною. Але вони відмовилися: “Ми не можемо протистояти істині, бо якщо найвченішого з нас перемогли і він мовчить, то що скажемо ми?”

Тоді розгніваний цар наказав розкласти величезне вогнище серед міста і спалити всіх філософів та витій. Ті, почувши такий присуд і наказ царя, припали до ніг Катерини, просячи її помолитися за них Єдиному істинному Богові, щоб Він простив їм те, що вони вчинили в невіданні, і сподобив їх святого хрещення та дарів Пресвятого Духа.

Свята ж, сповнившись утіхи і радості, сказала їм: “Справді блаженні і щасливі ви, бо, залишивши темряву, пізнали світло істинне і, знехтувавши смертного земного царя, при-ступили до Безсмертного Небесного; твердо сподівайтеся на Його милість і віруйте, що вогонь, яким вас застрашують нечестивці, буде вам хрещенням і сходинками, що ведуть до неба. У цьому вогні ви очиститеся від усякої скверни плоті і духа і перед Царем слави явитеся світлими і чистими, як зірки, і станете улюбленими Його друзями”.

Сказавши це, свята Катерина осінила кожного з них хресним знаменням, і вони з радістю пішли на муку. Воїни вкинули їх у вогонь, і таким чином вони прийняли мученицьку кончину. Ввечері деякі благочестиві і христолюбиві люди прийшли, щоб поховати останки святих мучеників, але знайшли їхні тіла цілими, вогонь навіть не торкнувся їхнього волосся. Через це диво багато хто з язичників навернувся до пізнання істини, а мощі святих мучеників було з належною шаною поховано.

Тим часом Максимін зважився докласти усіх зусиль, щоб навернути святу Катерину до свого нечестя. Не досягнувши успіху через філософські суперечки, він почав пещенням і лукавством спокушати її.

– Роби що хочеш, — відповіла свята, — через тимчасове безчестя я здобуду вічну славу, і велика кількість людей, сподіваюся, увірують через мене у Христа мого; з твоїх палат багато хто піде разом зі мною в священні небесні чертоги.

Так прорікала свята; Бог же, дивлячись на неї з висоти, приводив у виконання її пророцтво.

Тоді розлючений цар наказав зняти з Катерини порфіру і немилосердно бити її нагу воловими жилами. Слуги протягом двох годин жорстоко били мученицю по плечах і животу, все тіло її вкрилося ранами і саднами; кров текла струмками й обагряла землю. Але ці муки свята терпіла так мужньо, що ті, хто дивився на неї, вражалися і зазнавали душевного болю. Після цього жорстокий цар наказав укинути Катерину у в’язницю і не давати їй ні їжі, ні питва доти, поки він не вигадає нових мук, щоб позбавити її життя.

Тим часом Августина, дружина царя, забажала побачити в обличчя святу Катерину. Почувши про її чесноти, мудрість і мужність, вона заочно полюбила її. А після одного видіння уві сні серце Августини запалало такою любов’ю до Катерини, що вона не могла заснути. Коли цар у якійсь справі виїхав з міста і декілька днів зволікав з поверненням, цариця знайшла слушний час для здійснення свого бажання. Тоді при дворі служив вельможа Порфирій, вірний друг царя, за саном воєначальник — людина, яка відзначалася розсудливістю. Цьому Порфирієві цариця повідала своє таємне бажання.

– Тепер я вважаю себе щасливою і блаженною, бо сподобилася бачити тебе. Подібно до оленя, що прагне утамувати свою спрагу, я безмірно бажала бачити тебе і жадала чути солодкі твої слова. Тепер, коли сподобилася отримати бажане, я вже не сумую, хоч би довелося мені позбутися життя і царства; я щаслива, що побачила тебе! Блаженна ти і достойна похвали, що віддалася всемогутньому Владиці, Який вилив на тебе такі великі дарування.

Свята сказала їй у відповідь:

Блаженна і ти, царице, бо я бачу вінець над твоєю главою; його тримають руки ангелів; через три дні ти удос¬тоїшся його за ті недовгі муки, яких зазнаєш заради Хрис¬та, щоб через них відійти до істинного Царя для вічного царювання.

Цариця відповіла Катерині:

— Боюся мук, які ти передрікаєш мені, а ще більше чоловіка мого, дуже жорстокого і нелюдяного.

— Не страшися, — сказала їй свята, — Сам Христос буде тобі помічником; Він укріпить твоє серце, і ніяка мука не торкнеться душі твоєї; тільки тіло твоє страждатиме трохи і недовго, а потім і воно отримає вічний спокій.

Свята сказала:

— Неможливо людською мовою висловити ті блага, які преблагий і чоловіколюбний Бог приготував тим, хто любить Ного і зберігає Ного повеління.

Тоді Порфирій, сповнившись безмірної радості, увірував у Христа і з ним двісті воїнів і цариця, і всі, благоговійно попрощавшись із мученицею, пішли.

Милостивий же і чоловіколюбний Христос не залишив святу Свою наречену без піклування і, як чадолюбний батько, турбувався про неї. Щодня до неї у вікно влітала голубка і приносила їжу. Нарешті, і Сам благий Подвигозасновник Господь наш Ісус Христос відвідав її, оточений великою славою і всіма небесними чинами, і ще більше укріпив її в мужності і сповнив дух сміливості. “Не бійся, улюблена Моя наречена, – сказав Він їй, – Я завжди з тобою, і ніяка мука не торкнеться тебе; терпінням своїм ти багатьох навернеш до Мене і в нагороду за те сподобишся багатьох нетлінних вінців”.

Утішивши її такими словами, Господь став невидимий. Уранці цар, сівши на судилищі, наказав привести Катерину. Вона ввійшла до царя, сяючи духовною благодаттю і блаженним світлом, і на тих, хто стояв ближче, падали відблиски її краси. Здивований цар вирішив, що хтось давав їй їжу у в’язниці, і через те вона не ослабла тілом і не змінилася красою лиця свого; розгнівавшись, він вирішив стратити її вартових. Але свята Катерина, не бажаючи, щоб інших мучили невинно, розповіла йому всю правду:

— Знай, царю, що ніяка рука людська не подавала мені їжу, але Владика мій Христос, Який невидимо піклується про рабів Своїх, годував мене.

Під час цієї розмови вельможа на ім’я Хурсаден, жорстокий і немилосердний мучитель християн, бажаючи показати любов і прихильність до царя, сказав йому:

— Я, царю, винайшов таку муку, за допомогою якої ти переможеш цю дівчину. Накажи влаштувати на одній осі чотири дерев’яні колеса, а по них навколо набити залізні вістря: два колеса нехай крутяться у правий бік, а два — в лівий бік; посередині між ними треба прив’язати діву, і колеса, обертаючись, роздеруть їі тіло. Але спочатку нехай покажуть ці колеса Катерині, щоб вона, побачивши їх, злякалася жорстокої муки і скорилася б твоїй волі; якщо ж і після цього вона твердитиме своє, то нехай прийме страшну смерть.

Цар прийняв цю пораду і наказав виготовити колеса, про які говорив Хурсаден. Коли колеса були готові, святу привели на місце муки.

Мучитель, побачивши, що не може залякати Катерину і відвернути їі від Христа, велів прив’язати її до коліс і сильно розкрутити їх, щоб вона була роздерта на частини і померла б жахливою смертю. Але як тільки виконавці страти узялися розкручувати колеса, як несподівано зійшов з неба ангел, звільнив святу від ланцюгів, а колеса скрушив на частини; при цьому уламки розбитих коліс полетіли убік і вразили багатьох невіруючих на смерть. Побачивши таке преславне диво, весь народ вигукнув: “Великий Бог християнський!” А цар ще більше розлютився й ошаленів, вигадуючи нові тортури для мучениці.

Цариця Августина, почувши про це диво, вийшла зі своїх палат і почала викривати царя.

— Воістину, — говорила вона, — ти зухвалий і божевільний, бо насмілюєшся боротися з Живим Богом і несправедливо мучити Його рабу.

Почувши ці слова, цар ще більше розгнівався і став лютішим за звіра. Залишивши святу Катерину, він обернув усю лють на свою дружину. Відкинувши навіть природну любов до неї, він наказав принести великий ящик і наповнити його оловом, щоб він був нерухомий, потім набити цвяхів у кришку ящика і, затиснувши груди своєї дружини між ящиком і кришкою, здавлювати їх. І мучителі, заподіюючи святій невимовні страждання, стали здавлювати її груди, поки вони не відірвалися. Блаженна ж Августина, терплячи цей жахливий біль, раділа, що страждає за істинного Бога, і молилася Йому, щоб Він послав їй благодатну Свою допомогу. Коли груди відірвалися, кров побігла потоком, і всі, хто стояв навколо, сповнилися жалю і стали висловлювати їй співчуття, що вона терпить таку жахливу і нестерпну муку. Але немилосердний мучитель не помилував своєї дружини і звелів відітнути їй голову мечем. Вона ж, вислухавши цей вирок з радістю, сказала святій Катерині:

— Рабо істинного Бога, помолися за мене!

— Іди з миром, — відповіла їй свята діва, — щоб царювати з Христом вічно.

І блаженну царицю було усічено мечем за містом у двадцять третє число жовтня. Воєвода Порфирій, узявши вночі її тіло, з шаною віддав його похованню. Уранці сам Порфирій з воїнами, які увірували у Христа, явився перед царем і сказав:

— І ми — християни, воїни великого Бога.

І, неспроможний від люті, наказав відітнути їм усім голови. Так вони закінчили своє життя. І справдилося пророцтво святої Катерини, що багато хто з його власних палат увірує через неї у Христа Бога.

Воїни повели Катерину на місце страти. Багато людей — чоловіків і жінок — супроводжували святу; всі плакали і жалкували, що гине така прекрасна і премудра діва. Багато знатних і благородних жінок, що проводжали її, казали їй зі сльозами: “Прекрасна і пресвітла діво! Чому ти така жорстокосердна до себе? Чому віддаєш перевагу смерті над солодким життям? Навіщо ти губиш передчасно і безплідно красу юності своєї? Чи не краще тобі послухати царя і насолоджуватися благами в цьому житті, ніж померти такою ганебною смертю?”

“Залиште ваш даремний плач, — відповіла свята, — і краще радійте з того, що я нині бачу улюбленого Жениха, Ісуса Христа, — Творця і Спасителя мого, Який є краса, вінець і слава мучеників. Він закликає мене до невимовного блаженства райського. З Ним я царюватиму і насолоджуватимуся в нескінченні віки. Отже, не про мене, а про себе плачте, тому що за свою невіру ви підете у вогонь вічний на нескінченні муки”.

Коли ж святу привели на місце страти, вона промовила таку молитву: “Господи Ісусе Христе, Боже! Дякую Тобі за те, що Ти поставив на камені терпіння ноги мої і направив стопи мої. Простягни нині пречисті руки Твої, колись вражені на хресті, і прийми душу мою, яку я приношу Тобі у жертву заради любові до Тебе. Згадай, Господи, що я плоть і кров, і не попусти, щоб люті катувальники на Страшному суді зробили явними гріхи мої, в невіданні вчинені; омий їх кров’ю, яку я проливаю за Тебе, і зроби, щоб уранене в муках заради Тебе моє тіло, яке усікають мечем, стало б невидиме для ворогів і гонителів моїх. Поглянь з висоти Твоєї, Господи, і на людей цих, і настанови їх світлом Твого пізнання; і прохання тих, які закличуть через мене ім’я Твоє святе, виконай, щоб усі оспівували велич Твою повіки”.

Закінчивши молитву, свята сказала виконавцеві страти: “Здійсни те, що тобі наказано”.

Тоді воїн підняв меч і відтяв чесну голову Катерини, і з рани замість крові витекло молоко. Чесні її мощі, як свідчили ті віруючі, що спостерігали це, негайно ж були взяті святими ангелами і перенесені на гору Синайську, у славу Христа Бога, Який з Отцем і Святим Духом у Єдиному Божестві царює повіки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.