Життя Великомученика Теодора Стратилата

21 лютого (08 березня) Свята Церква Вшановує пам’ять Святого Великомученика Теодора Стратилата.

Нечестивий цар Лікиній, прийнявши скіпетр після нечестивого Максиміана і наслідуючи його, негайно влаштував гоніння на тих, хто виділявся побожністю. Указ про це повеління він розіслав по всіх містах. У цей час було вбито багато хоробрих воїнів Христових: Лікиній умертвив сорок мучеників севастійських, а також сімдесят славних воїнів і князів своєї палати і, нарешті, триста мужів з Македонії.

Коли нечестивий Лікиній побачив, що майже всі християни, зневажаючи його повеління, віддають себе за святу віру на смерть, то наказав виявити тільки знаменитих і благородних, тобто тих, хто служив у його війську або жив у містах, і лише їх повелів (не звертаючи при цьому уваги на безліч простого народу) примушувати до ідолопоклонства; він сподівався страхом переконати всіх, хто перебуває під його владою, залишатися вірними ідолопоклонству.

У той час, коли всюди старанно шукали знаменитих християн, Лікиній, який знаходився тоді в Нікомідії, дізнався, що в Гераклеї, поблизу Чорного моря, живе якийсь святий чоловік на ім’я Теодор Стратилат, що він християнин і багатьох навертає до Христа.

Святий Теодор був родом з Евхаїт, що лежали неподалік від міста Гераклеї. Він був красивим чоловіком, хоробрим і мужнім; крім того, він відзначався своєю мудрістю та красномовством. Царським повелінням його було призначено стратилатом, тобто воєводою, і під його керування було віддано місто Гераклею. Так він був нагороджений за свою хоробрість, яка всім стала відома після того, як він убив змія в Евхаїтах.

Недалеко від міста Евхаїти, на північ, лежало пустельне поле, а в ньому була велика заглибина, всередині якої жив величезний змій. Коли він виходив із заглибини, земля на тому місці тряслася; виходячи, він пожирав усе, що йому попадалося – і людей, і звірів.

Почувши про це, хоробрий воїн Христовий святий Теодор, який служив тоді у війську, нікому нічого не кажучи про свій намір, вийшов сам на того лютого змія. Він узяв з собою тільки свою звичайну зброю, а на грудях мав коштовний хрест. Він сказав сам собі: “Піду і визволю вітчизну мою силою Христовою від цього лютого змія”.

Він прибув на те поле, зійшов з коня і ліг у високу траву відпочити. У цій країні жила стара благочестива жінка на ім’я Євсевія. За декілька років перед цим вона виклопотала чесне тіло святого Теодора Тирона, який постраждав у часи царювання Максиміана і Максиміна, поховала його з пахощами у своєму домі в Евхаїтах і щороку святкувала його пам’ять. Ця жінка, побачивши, що другий Теодор, воїн Христовий, названий Стратилатом, спить на цьому полі, з побоюванням підійшла до нього і, взявши його за руку, розбудила його: “Встань, брате, і скоріше відійди від цього місця: адже ти не знаєш, що на цьому місці багато хто зазнавав лютої смерті; отож, вставши швидше, йди своєю дорогою”.
Чесний мученик Христовий Теодор, підвівшись, сказав до неї:

 – Про який страх і жах ти кажеш, мати?

Раба Божа Євсевія відповіла:

– Сину, на цьому місці завівся величезний змій, і тому сюди нікому не слід приходити: щодня цей змій, виходячи зі свого лігва, знаходить кого-небудь – людину або звіра – і негайно ж убиває його і пожирає.

Мужній Христовий воїн Теодор відповів:

– Відійди і стань подалі від цього місця – і ти побачиш силу мого Христа.

Жінка, відійшовши, впала на землю, плачучи і промовляючи: “Боже християн, допоможи йому!”

Святий мученик Теодор, сотворивши хресне знамення, ударив себе в перси і, глянувши на небо, став молитися: “Господи Ісусе Христе, що допомагав мені в битвах і що давав перемогу над супротивниками, Ти і нині є Той же. Господи Христе Боже, пошли мені перемогу з Твоєї святої висоти, щоб я подолав цього ворога – змія”.

Потім, розмовляючи зі своїм конем, ніби з людиною, він сказав:

– Ми знаємо, що Божа влада і сила існують у всіх – і в людях, і в худобі, отже, допомагай мені – щоб я подолав ворога.

Кінь, вислухавши слова свого господаря, зупинився, чекаючи появи змія. Тоді мученик Христовий, наблизившись до прірви, гучно звернувся до змія:

  – Тобі кажу і повеліваю ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, що розіп’явся добровільно за рід людський: вийди з лігва свого і приповзи до мене!

Змій, почувши голос святого, заворушився, і земля на тому місці затряслася. А святий Теодор, назнаменувавши себе хресним знаменням, сів на коня, який став терзати і топтати змія, що вийшов, потім став на нього всіма чотирма копитами.

Тоді воїн Христовий Теодор уразив змія мечем, убив його і промовив:

– Дякую Тобі, Господи Ісусе Христе, що Ти почув мене у цей час і подарував мені перемогу над змієм!

Він благополучно повернувся до свого полку, радіючи і славлячи Бога. Громадяни Евхаїт та навколишні жителі, почувши про це, вийшли на те поле і, побачивши змія, якого вбив святий Теодор, дивувалися і виголошували:

– Великий Бог Теодора!

Тоді увірувало в Христа багато народу, і особливо воїни, і всі вони, охрестившись, стали єдиним стадом Христовим, прославляючи Отця, і Сина, і Святого Духа.

Після цього святий Теодор, живучи в Гераклеї, проповідував Христа істинного Бога, і багато хто з язичників навернувся до Христа. Щодня жителі збиралися для хрещення, і майже вся Гераклея прийняла святу віру.

Почувши про це, нечестивий цар Лікиній розгнівався і послав з Нікомідії, де він тоді перебував, у Гераклею сановників зі своїми охоронцями, щоб вони взяли Теодора Стратилата і привели до нього.

Коли вони прийшли в Гераклею, святий Теодор прийняв їх з пошаною: пригостив і кожному дав подарунок, як слугам царя. Потім вони стали кликати святого до Лікинія. “Йди, – говорили вони, – в Нікомідію, до царя, який тебе так любить; бо він, почувши про твою хоробрість, красу і премудрість твою, дуже бажає бачити тебе, маючи намір вшанувати твою мужність достойною пошаною і дарами”.

Святий Теодор відповів їм: “Нехай буде воля царська і ваша, тільки веселіться і радійте сьогодні, а завтра ми виконаємо те, що потрібно”.

Минуло три дні, а тим часом, незважаючи на умовляння посланців, щоб святий Теодор ішов з ними до царя, він залишався в своєму місті. Потім, зоставивши декого з присланих царських мужів у себе, святий Теодор відіслав інших до царя з листом, у якому писав, що йому не можна покинути своє місто в той час, коли в народі вирує велике сум’яття, бо “багато хто, – писав він, – залишивши вітчизняних богів, поклоняються Христу, і майже все місто, відвернувшись від богів, славить Христа, тому існує небезпека, що Гераклея відступить від твого царства”; “отож, – продовжував він, – потурбуйся, царю, і прийди сюди сам, узявши з собою статуї найславніших богів; зроби це з двох причин:

1) щоб усмирити бунтівний народ і

2) щоб відновити стародавнє благочестя; бо коли ти сам з нами перед усім народом принесеш їм жертви, то народ, побачивши, що ми поклоняємося великим богам, стане наслідувати нас і утвердиться у вітчизняній вірі”.

Таке послання святий Теодор написав до царя Лікинія, спонукаючи його прийти в Гераклею. Святий хотів постраждати в своєму місті, щоб освятити його своєю пролитою за Христа кров’ю та своїм стражденним і мужнім подвигом утвердити інших у святій вірі.

Цар Лікиній, прочитавши листа Стратилата, зрадів. Не зволікаючи, він узяв з собою близько восьми тисяч воїнів та найзнатніших з нікомідійських громадян і вирушив зі своїми князями і сановниками в Гераклею; захопив він з собою й ідолів, найбільше шанованих народом богів, – і золотих, і срібних.

Тієї ж ночі, коли святий Теодор, за звичаєм, молився, йому було видіння: нібито він знаходиться в храмі, дах якого розверзся, і звідти засяяло небесне світло, як від якогось великого світила, і освітило його главу; і ось почувся голос: “Відважуйся, Теодоре, Я з тобою!”

Після цього видіння зникло.

Святий Теодор зрозумів, що настав час його страждань за Христа, і зрадів, палаючи духом. Почувши, що цар наближається до міста, він увійшов до своєї молитовної кімнати і зі сльозами почав молитися: “Господи, Боже всесильний, що не залишає всіх, хто уповає на милість Твою, але захищає їх, – будь милостивий і до мене, і збережи мене Твоїм заступленням від ворожої омани, щоб я не упав перед ворогами моїми і щоб не радів через мене ворог мій; явися мені, Спасителю мій, під час майбутнього мого подвигу, який я так бажаю понести за Твоє святе ім’я; укріпи і утверди мене і подай мені силу мужньо, до крові, постояти за Тебе і покласти душу мою заради любові до Тебе, як і Ти, полюбивши нас, поклав на хрест душу Свою за нас”.

Помолившись, святий Теодор умив обличчя. Потім, одягнувшись у світлий одяг, він сів на коня, на якому колись убив змія в Евхаїтах, і разом з воїнством та громадянами вийшов назустріч царю; як і подобало, він уклонився йому і, вітаючи його, з повагою промовив: “Радуйся, божественніший царю, самодержцю наймогутніший!”

Цар теж люб’язно зустрів святого Теодора; він поцілував його і сказав: “Радуйся і ти, прекрасний юначе, хоробрий воїне, славний воєводо і, як сонце, світлий, премудрий хранителю отцівських законів і достойний діадеми! Тобі личить після мене бути царем”.

Люб’язно і весело розмовляючи, вони, під звуки тимпанів і труб, увійшли до міста і обидва спокійно лягли відпочивати.

Вранці, коли на високому помості на площі посеред міста було приготовано царський престол, прийшов цар Лікиній зі всім своїм причтом та з Теодором Стратилатом і, сівши на престол, почав хвалити місто, його громадян і святого Стратилата: “Воістину це місце гідне називатися престолом Божим: його мають шанувати іншим небом для людей; це місто велике, і жителів у ньому багато, і притому всі вони благочестиві і поклоняються своїм богам. Воістину в жодному іншому місті не шанували так наших великих богів, як тут; отож нема більш пристойного і зручнішого місця для служіння великим богам, як це. Ось чому і Геракл, цей дивний і мужній бог наш, син великого бога Дія і богині Алкмени, полюбив це місце і в ім’я своє найменував його містом Гераклеєю; і справді, Теодоре, воно гідне стати твоїм володінням, і лише тобі належить керувати таким народом. Адже ти шануєш наших богів, і вся твоя любов спрямована до них; день і ніч ти нічим іншим не займаєшся, як тільки піклуєшся про те, щоб благовгодити стародавнім еллінським богам. Тому і нині покажи свою любов до них і принеси їм жертву з поклонінням, щоб весь народ побачив твою старанність до богів і пізнав, що ти щирий друг великих богів і бажаний царю”.

Так говорив Лікиній, спокушаючи і пестячи святого.

Святий Теодор відповів на це так: “Будь довголітнім, царю! Нехай буде воля твоя, тільки дай мені сьогодні в мій дім зображення великих еллінських богів, яких ти взяв із собою, – і золотих, і срібних, щоб я цієї ночі та наступної раніше за все вшанував їх у себе – і жертвами, і кадінням, і пахощами; а потім, якщо повелиш, принесу їм жертви явно перед усім народом”.

Цар, почувши це, дуже зрадів. Він негайно повелів принести золотих та срібних ідолів. Святий Теодор, узявши їх, пішов у свій дім і там вночі, скрушивши і розбивши їх на дрібні частини, роздав жебракам.

Через два дні цар послав до святого, повеліваючи, щоб він виконав обіцяне і того ж дня перед усім народом приніс жертви богам. Теодор, обіцяючи все виконати, поспіхом вирушив до царя. Цар разом з ним поїхав на площу, що лежала посеред міста, там сів на своєму престолі і сказав святому Теодору: “Премудрий Теодоре, прекрасний воєводо, шанований царями, які були раніше нас! Настав день жертви і святкування. Отже, всенародно принеси жертви богам, щоб усі жителі бачили твою побожність і через це стали б ще більш старанними у своїх жертвопринесеннях”.

У той час, коли цар казав це, один із сотників, на ім’я Максентій, сказав йому:

– Присягаюся великими богами, царю, що тебе нині обдурив цей нечестивий Теодор. Бо я вчора бачив золоту голову богині Артеміди в руках одного жебрака, який ішов і радів. Я запитав: де ти її знайшов? А він сказав, що її дав йому Теодор Стратилат.

Почувши це, цар Лікиній здригнувся і, приголомшений, деякий час мовчав.

Тоді святий Теодор сказав йому:

– Ось що для мене сила Христа: все те, що сотник Максентій сказав тобі, царю, – все це правда, і я добре вчинив, розбивши твоїх ідолів. Бо якщо вони самі собі не могли допомогти, будучи скрушеними, то як вони можуть надати допомогу тобі?

Лікиній, вислухавши відповідь святого Теодора, якийсь час мовчав, наче онімів і втратив розум. Сидячи у великій печалі і опустивши голову на праву руку, сумуючи і жалкуючи, він нарешті промовив:

– Горе мені, горе мені! Як мене зганьблено! І що я тепер скажу, що зроблю, – не знаю. Будучи наймогутнішим царем і зібравши таку велику кількість воїнів, я прийшов до цієї нещасної людини – і тепер висміяний усіма моїми ворогами, особливо за те, що цей окаянний скрушив переможців моїх богів і роздав їх жебракам.

Потім, звернувшись до святого, він сказав:

– Теодоре, то це така твоя подяка богам за прийняті від них дари? Чи цього я чекав, коли обсипав тебе великими почестями? І чи заради того я залишив Нікомідію, прийшовши нині до тебе? О лиха і порочна людино! Справді, ти, син підступності і втілення лукавства, лестощами примусив мене прийти сюди. Але, присягаюся тобі силою моїх великих богів, я не потерплю цього, і лихом закінчиться для тебе твоя хитрість.

Святий відповів Лікинію:

– Безумний царю, чого ти так розгнівався? Подивися сам і зрозумій силу твоїх богів. Якби вони справді були богами, то чому ж вони самі собі не допомогли? Чому вони не розгнівалися на мене, коли я їх розбивав, і не послали з неба вогонь, щоб спалити мене? Ні, вони просто є бездушними і безсилими речами, які так само легко розсікаються рукою людини, як золото і срібло. Ти, царю, гніваєшся і обурюєшся, а мені смішно спостерігати твоє безумство. Ти сердишся і лютуєш, а я мужаюся і не звертаю уваги на твою лють. Ти засмучуєшся, а я радію загибелі твоїх богів. Ти противишся Господеві, а я благословляю Його. Ти зневажаєш Бога істинного, а я прославляю Його в піснях. Ти поклоняєшся мертвим богам, а я поклоняюся Богу Живому. Ти служиш поганому Серапісу, а я служу пречистому і чесному Владиці моєму Христу, Який сидить на чистіших Серафимах. Ти шанував мерзенного Аполлона, я ж шаную Бога, Який живе повіки. Ти – вугілля фракійське, я ж – князь римський; ти Лікиній – віяльник, я ж Теодор – дар Божий. Отже, царю, не гнівайся і не лютуй; поводячись так, ти тільки виявляєш свою внутрішню муку і стаєш схожим на віслюка, на якогось мула.

Тоді цар Лікиній, ще більше розгнівавшись, повелів витягнути хрестовидно святого голим і шмагати сирими воловими жилами.

Воїни нещадно били святого мученика, міняючись між собою – його катували то по троє, а то й по четверо воїнів; святому Теодору було завдано шістсот ударів по спині і п’ятсот – по животу.

А цар Лікиній знущався з нього:

– Тедоре, потерпи трохи, поки не прийде до тебе Христос Бог твій, Який звільнить тебе від рук мучителя.

Святий відповів:

– Можеш коїти зі мною, що хочеш, і не зупиняйся, бо ні скорбота, ні тіснота, ні рани, ні меч, ні будь-яка інша мука не розлучить мене з любов’ю Христовою.

Тоді цар запалав ще більшою люттю і сказав:

– Ти все ще сповідаєш Христа?

І повелів знову нещадно бити святого мученика по спині олов’яним пруттям, потім стругати його тіло залізними кігтями і обпалювати палаючими свічками, а рани розтирати гострим череп’ям.

Святий, переносячи все це мужньо, міг тільки вимовляти: “Слава Тобі, Боже!” Після всіх цих мук цар повелів замкнути святого Теодора у в’язниці, ноги його зв’язати путами і не давати йому їжі протягом п’яти днів. Через п’ять днів він наказав приготувати хрест і розіп’ята на ньому святого.

І ось, як колись Христос Господь наш Пилатом, так тепер і святий Теодор був розіп’ятий Лікинієм на хресті, і руки і ноги його було прицвяховано.

Але жорстокі мучителі прагнули посилити страждання і муки святого. Вони вбили в нього гострий довгий цвях і різали його тіло бритвами; юнаки та отроки натягували луки і стріляли в його обличчя, так що зіниці його очей були проколені стрілами.

“Я, – розповідає описувач його страждань нотарій Уар, – бачачи всі ці жахливі муки і ніби чуючи його внутрішні страждальні стогони, кинув книгу, в яку все це вписував, і, упавши з плачем до його стоп, сказав: “Благослови мене, господарю мій, благослови мене! Скажи мені, рабу твоєму, останнє слово!”

Господар же мій, воїн Христовий Теодор, сказав мені тихим голосом: “Уаре, не залишай своєї служби і не припиняй дивитися на мої страждання; опиши їх та кончину мою і познач день її”.

Потім, взиваючи до Господа, святий сказав: “Господи, Ти сказав мені ще раніше: Я – з тобою. Чому ж тепер Ти залишив мене?”

“Поглянь, Господи, як дикі звірі через Тебе всього мене понівечили: зіниці очей моїх пробито, тіло моє розтрощено від ран, обличчя вражено, зуби вибито; самі тільки голі кістки висять на хресті; пом’яни мене, Господи, що терплю заради Тебе хрест: через Тебе я переніс і залізо, і вогонь, і цвяхи; нині ж прийми дух мій, бо я вже відходжу з цього життя”.

Справді, все тіло Теодора було знівечено. Лікиній, вважаючи, що мученик помер, залишив його висячим на хресті. Але першої ж ночі Ангел Господній зняв святого мученика з хреста і зробив його цілим і здоровим, таким, яким він був раніше; вітаючи його, Ангел сказав: “Радуйся і зміцнюйся благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, ось – Господь з тобою; навіщо ти сказав, що Він залишив тебе? Отже, зверши до кінця подвиг твій, – і ти прийдеш до Господа прийняти уготований тобі вінець безсмертя”.

Сказавши це святому мученику, Ангел став невидимий. Святий мученик Теодор, дякуючи Господеві, почав співати: “Величатиму Тебе, Боже мій, Царю [мій], і благословлятиму ім’я Твоє повік і повік віку” (Пс. 144, 1).

А нечестивий Лікиній ще до світанку послав двох своїх сотників, Антіоха і Патрикія, наказавши їм: “Ідіть і принесіть мені тіло померлого в стражданнях Теодора: я покладу його в олов’яний ящик і кину в морську глибінь, щоб якимось чином не взяли його безумні християни”.

Коли вони наблизилися до місця, де було розіп’ято Тедора, то побачили хрест, а розіп’ятого на ньому мученика не було. Антіох сказав Патрикію: “Правду кажуть галілеяни, що їхній Христос воскрес із мертвих. Він, вважаю, воскресив і раба Свого Теодора”.

У цей час Патрикій, підійшовши ближче до хреста, побачив святого Теодора, який сидів на землі і прославляв Господа. Тоді Патрикій голосно вигукнув: “Великий Бог християн, і немає іншого бога, крім Нього!”

І обидва сотники, підійшовши до святого, сказали: “Благаємо тебе, мученику Христовий, прийми нас, бо з цієї миті і ми християни”.

І увірували в Христа того дня обидва сотники і з ними сімдесят воїнів.

Лікиній, дізнавшись про це, послав свого намісника Сикста і з ним триста воїнів, щоб він вбив усіх, хто увірував у Христа.

Коли воїни прийшли і побачили, які чудеса силою Христовою звершив святий Теодор, то відразу ж увірували в Господа нашого Ісуса Христа. І зібралася на це місце безліч народу, і всі взивали: “Єдиний є Бог, Бог християн, і немає іншого бога, окрім Нього!” І ще: “Хто такий мучитель Лікиній? Поб’ємо його камінням! Для нас один Бог і цар – Христос, Якого проповідує Теодор!”

В народі піднявся гамір і заколот, і почалося навіть кровопролиття.

Якийсь воїн на ім’я Леандр з голим мечем прибіг на це місце і попрямував до Теодора, намірившись ударити його мечем. Проте Сикст, царський намісник, спинив його, вирвав у нього з рук меч і розітнув його. А інший воїн, на ім’я Мірпос, за походженням угрин, кинувшись на царського намісника Сикста, убив його.

Святий Теодор, намагаючись заспокоїти народний заколот, голосно вигукнув: “Перестаньте, улюблені! Господь мій Ісус Христос, висячи на хресті, утримував ангелів, щоб вони не сотворили помсти роду людському”.

Після того як мученик Теодор звернувся до народу, благаючи і застерігаючи його, гамір і народне сум’яття припинилися.

У цей час святий мученик йшов повз в’язницю, і за ним ішов весь народ та воїни. В’язні, які сиділи у темниці, гукали до святого: “Помилуй нас, рабе Бога Вишнього!”

Святий своїм словом звільнив їх від пут, відчинив в’язничні двері і сказав: “Ідіть з миром, мужі, і згадуйте про мене”.

І зібралося все місто, і всі відреклися від ідолопоклонства й стали прославляти Христа – Єдиного Бога.

Святий зціляв недужих, виганяв з людей бісів. Кого тільки торкався святий своєю рукою або хто навіть тільки доторкався до його одягу, той негайно отримував зцілення.

Тоді один з наближених Лікинія, побачивши, що робиться, пішов до нього і сказав: “Усе місто, залишивши богів за вченням і волхвуванням Теодора, увірувало у Христа”.

Цар, сповнившись люті, негайно послав воїна відсікти голову святого Теодора. Проте народ, побачивши цього воїна, знову підняв гамір і заколот. Повставши проти Лікинія, вони хотіли вбити його слугу. Тоді святий став умовляти народ облишити цей намір. Він мовив: “Браття і отці! Не піднімайте заколоту проти Лікинія, адже він – слуга батька свого диявола, а мені тепер належить відійти до Господа мого Ісуса Христа”.

Сказавши це, він почав молитися Богу і після тривалої молитви поблагословив народ.

Потім, назнаменувавши себе хресним знаменням, він сказав своєму рабу Уару: “Сину мій, Уаре, опиши день моєї кончини, а тіло моє поховай в Евхаїтах, у маєтку моїх батьків; коли ж і ти наближатимешся до смерті, то заповідай поховати себе ліворуч від мене”.

Потім мученик Христовий знову помолився і, промовивши слово “амінь”, схилив під меч свою чесну і святу голову і був усічений.

Це звершилося у 8-й день місяця лютого, в суботу, в третю годину дня 10.

Після кончини весь народ віддав мученику велику пошану: взявши свічки та кадила, християни поклали його тіло на призначеному місці, а згодом, восьмого червня, його з великими урочистостями було перенесено в Евхаїти, і звершувалися там незліченні чудеса на славу Христа Бога, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і поклоніння повіки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.