Без наукових доказів

Протягом багатьох років дуже міцно в головах багатьох людей сидить впевненість у тому, що наука спростовує віру, тому й дуже хочеться довести протилежне. Але не потрібно впадати у крайнощі. Серед завдань апологетики є і завдання показати, що релігія і наука не є несумісними, не заперечують один одного і цілком можуть співіснувати, уживатися разом не тільки в суспільстві, але і всередині окремої людини. А намагатися довести істини віри за допомогою науки – це називається перебором.

Чому це так?

Головним чином тому, що у науки і віри різні предмети інтересу. Віра шукає Бога, а наука вивчає видимий, якщо завгодно – «досліджуваний» світ . Релігійні істини – це результат одкровення. Людина сама не змогла б до них дійти. Бог відкрив Себе людині, і християнство – це повнота одкровення Бога людині. Тому релігійні істини незмінні ось вже дві тисячі років. Навіть нові догмати, які з’являлися в ході історії, не змінювали зміст віри, проте наділяли ту ж віру більш точними словесними формулюваннями.

Але, володіючи повнотою можливого одкровення Бога, ми не володіємо повнотою знань про створений світ. Наші знання весь час змінюються і уточнюються. Ми ще тільки пізнаємо світ і не знаємо до кінця, як він влаштований. Те, що здається сьогодні доведено наукою і є істиною, завтра може опинитися в кращому випадку наївним дослідженням. Наука живе теоріями і гіпотезами.

У середньовіччя будь-хто міг в повній відповідності з сучасним йому природознавством заявляти, що геоцентрична модель Всесвіту доводить, що людина займає центральне місце у Божому творінні, так як все крутиться навколо Землі. Сьогодні очевидно, що така аргументація є хибною і заснована на неправильному уявленні про Всесвіт. Якщо сьогодні хтось буде говорити про те, що теорія Великого вибуху доводить створення всього світу з нічого, то у нього є всі шанси бути осміяним. І все тому, що не зумів зрозуміти різницю між змістом Об’явлення і науки.

Господь пояснив нам, про що говорить Святе Письмо: «Простежте Писання, в яких, як ото ви гадаєте, ваше життя вічне, – а й вони свідчать за мене!» (Ів. 5,39). Отже, якщо Біблія свідчить про Христа, про Бога і про ставлення Бога до людини, а не про устрій світу, то, читаючи книги Буття про створення світу, ми не повинні шукати в тексті вказівок на те, скільки років тому це відбулося, який точний порядок творення і так далі. З цієї розповіді нам потрібно, в першу чергу, винести розуміння того, що Бог є Творець усього, Бог є благом, і все Його творіння теж благо. Дещо спростовуючи, можна сказати, що, говорячи про видимий світ, наука відповідає на питання: «Як?». А релігія на питання: «Навіщо? Який у цьому сенс?». Якщо релігія починає займатися питанням: «Як?», то виходить щось на зразок інквізиції, яка заявляла про те, що геліоцентрична система – це єресь, а геоцентрична – істина. А якщо наука починає займатися питанням: «навіщо?», то вона неминуче сходить з рейок наукового методу і скочується до дилетантської філософії.

«Великий Задум»

Ще одна причина, чому не варто намагатися доводити релігійні істини за допомогою науки, полягає в тому, що практично всі, здавалося б, «неспростовні» наукові докази допускають різні розуміння і трактування. Наприклад, так звана «тонка настройка» Всесвіту. Цим терміном позначають дивовижну «майстерність» Всесвіту під існування розумного життя. Цілий ряд фундаментальних фізичних сил: маси електрона і протона, заряд електрона, швидкість світла, гравітаційна стала мають рівно таке значення, яке дає можливість існувати Всесвіту в тому вигляді, в якому ми його знаємо. Цілий ряд фізичних законів і навіть цілий ряд початкових параметрів розширення нашого Всесвіту рівно такі, що роблять можливим розумне життя. Якби хоч один закон змінився бодай на малу частку, то наш Всесвіт і розумне життя в ньому стало б неможливим. Здавалося б, це незаперечний доказ того, що Хтось спланував, задумав і створив все саме так, щоб людина могла існувати. Але є й інший спосіб поглянути на такий дивовижний збіг: так званий «антропний принцип», згідно з яким якою б низькою не була ймовірність такого унікального збігу законів, тільки такий Всесвіт і може спостерігати розумна людина. Отже, у людини завжди залишається свобода інтерпретації фактів. Богові потрібна вільна людина, яка має любити Бога добровільно, а не під примусом незаперечних фактів. Не потрібно шукати в природі доказів релігійних істин, адже їх завжди можна буде зрозуміти і інтерпретувати різними способами. Бог настільки високо цінує свободу людини, що не залишив ніде у Всесвіті переконливого і незаперечного доказу Свого існування.

Вивчати видимий світ потрібно не заради колекціонування неспростовних доказів, а заради чистої радості пізнання. Прагнення до пізнання глибоко вкорінене в людині. Насамперед, перше пізнання людина зробила в раю, відповідно до книги Буття, тобто надавши імена всім звірам і птахам. Людина зустрілася з новими для неї істотами і дала їм імена. Чорні діри, темна матерія і темна енергія, кварки, мюони, і тисячі зовсім нових для нашої мови назв свідчать, що людина з величезним інтересом продовжує пізнавати світ, продовжує зустрічатися з новими для неї сутностями і явищами, продовжує давати їм імена. Святе Письмо навіть говорить нам, що Бог з інтересом стежить за тим, як ми пізнаємо світ: «І сотворив Господь Бог з землі всіляких польових звірів і всіляких птахів піднебесних і привів їх до чоловіка побачити, як він назве їх; як саме чоловік назве кожне живе сотворіння, щоб воно так і звалось» (Бут. 2,19). Складно сказати, чому Йому це цікаво, але можна ризикнути припустити, що нашому Небесному Отцю так само цікаво спостерігати за нами, як і земним батькам цікаво і відрадно бачити, як їхні діти пізнають світ. Немовля радіє, коли йому вдається здобути звук з брязкальця, тому що воно дізналося про цей предмет, а батьки радіють, що дитина росте і розвивається. Іграшки дорослих тепер літають в космос, але наша радість від розглядання детальних знімків туманностей і галактик має ту ж природу, що і радість дитини від розкриття таємниці брязкальця.

Чиста радість пізнання доступна кожній людині, а для віруючого тут відкривається ще одна чудова можливість. Якщо дивитися на світ як на творіння Боже, то Всесвіт стає немов відкрита книга, яка розповідає про свого Творця. Масштаби Всесвіту, неймовірна міць процесів, що проходять в ньому, кажуть нам про велич Творця. І хоча людина неймовірно мала на тлі Всесвіту, той факт, що саме на Землю прийшов Бог і став людиною, свідчить про те, наскільки цінна людина перед Богом, незважаючи на свою малість і слабкість. Про велич людини говорить і те, що, незважаючи на свою нікчемність на тлі величної світобудови, незважаючи на своє падіння, людина може пізнавати Всесвіт.

Але не слід забувати і про те, з якою метою Бог привів до людини тварин і птахів. Коли людина дала їм усім імена, виявилося, що серед них не знайшлося жодної істоти, подібної їй. Бог хотів, щоб людина усвідомила свою потребу в людині, рівній їй. І тоді Він створив ще одну людину – жінку. Отже, серед всього видимого творіння немає жодного створіння, рівного і настільки ж потрібного людині, як інша людина. Головне у Всесвіті – не гравітація і випромінювання, а людські відносини? Якби ми могли подивитися на світ очима Бога, то побачили б не зірки і галактики, а любов і ненависть, жертовність і самолюбство, святість і гріх, тому що це все значно важливіше за всіх зірок у Всесвіті. Є дві головні заповіді: любити Бога і любити ближнього. Це і є центр Всесвіту, навколо якого все будується.

Ієромонах Сава (Гамалій)

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *