Часто можна почути, що християнське Письмо зіпсоване: оригінал, мовляв, до нас не дійшов, Ісус у свій час проповідував одне, а його учні, особливо Павло, додали до Його проповіді щось своє, інше. Та й преса періодично повідомляє про знахідку якогось чергового «сенсаційного» документу, який описує євангельську історію в зовсім іншому світлі… То чи є у нас справжній текст Святого Письма?
Оригінал або копія?
Оригінали біблійних книг – тобто рукописи, виконані власноруч пророком Мойсеєм або апостолом Павлом – до нас, звичайно ж, не дійшли. Матеріалом для письма в їх часи служив папірус – широкі довгі листи, зроблені з стебел рослини, поширеної в дельті Нілу і деяких інших заболочених місцях Близького Сходу, або, набагато рідше, пергамен – особливим чином вироблена шкіра тварин. Але пергамен був занадто дорогим, а папірус занадто недовговічним – дуже рідко якась папірусна книга зберігалася довше півстоліття.
До нас дійшли оригінали стародавніх рукописів – це уривки приватного листування і ділових паперів, які колись були викинуті на єгипетські смітники (в Єгипті сухий клімат дозволяв їм зберегтися), та написи на твердих поверхнях (глиняних табличках, черепках, камені). А всі давні літературні твори дійшли до нас в пізніших копіях. Перші відомі списки поем Гомера відстають від смерті їх творця не менше ніж на півтисячоліття. Рукописів «Іліади», найбільш читаний та шанований в стародавній Греції твір, до нас дійшло десь біля шестисот списків, трагедій Евріпіда – близько трьохсот, а шість перших книг «Анналів» римського історика Тацита взагалі збереглися в одному-єдиному списку IX століття.
Наприклад, сьогодні відомо більше п’яти тисяч рукописів, які містять ті чи інші частини Нового Завіту. Найбільш ранні з них були зроблені на папірусах в Єгипті на рубежі I-II ст. н.е., тобто кілька десятиліть після смерті апостолів. Вони, зокрема, містять уривки з Євангелія від Івана, написаного вкінці I століття.
Але звідки, власне, відомо, що той чи інший рукопис дійсно містить оригінальний текст гомерівських поем або Біблії? У наш час підробку досить легко виявити. Рукописи вивчаються і зіставляються – що стосується Нового Заповіту, то цим займається цілий науковий інститут у німецькому місті Мюнстері. І знову ж, підробленими можуть виявитися лише невелика кількість манускриптів, але не тисяча.
Але навіть у тих випадках, коли древній текст дійшов до нас в одній-двох копіях, можна підтвердити або відкинути його справжність на підставі багатьох даних. Чи не плутається автор в історичних деталях того періоду, який описує? Чи добре він знайомий з географією місця, де розвивається подія? На якій мові він пише, які слова використовує? Чи підтверджуються його свідоцтва незалежними джерелами? Чи цитується його книга іншими авторами, чи відома вона читачам більш пізнього часу? Так що відрізнити підробку зовсім не так важко, як здається на перший погляд.
У п’яти тисячах новозавітних рукописів, які дійшли до нас, зустрічаються тільки деякі несуттєві відмінності, але жодної іншої Новини, крім євангельської, ми в них не побачимо. Ні в одній з них не написано, що Ісус не був Сином Божим, чи не помирав на Хресті. Якщо все це – результат діяльності якоїсь величезної банди фальсифікаторів, які працювали по всьому Середземномор’ю не пізніше початку II століття н.е., то, очевидно, в цьому світі взагалі неможливо створити жодну правдоподібну історію.
Біблія – книга Церкви
Біблія говорить не тільки про Христа, але і про себе щось принципово інше, ніж, наприкад, Коран. Це одна з тих очевидних банальностей, яку люди схильні забувати. Мусульмани вірять, що Коран – Боже одкровення, послане одній-єдиній людині – Мухаммаду, котрий записав його «під диктовку» Бога і жодного слова не додав від себе. Тому для них будь-який земний текст Корану – лише копія небесного Корану, справжнього Слова Божого, вище якого на землі нічого немає, не було і не буде. Спочатку був Коран, потім від нього народився іслам. Тому, до речі, Коран, з точки зору ісламу, неперекладений: будь-які його переклади – це лише допоміжні посібники, а справжнім може вважатися тільки арабський текст.
Для християнина ж зійшло на землю Слово Боже – це насамперед не книга, а Особа, Ісус Христос, Він заснував на землі свою Церкву. Сам Христос не залишив нам ніяких письмових текстів. Навіть Євангеліє спершу передавалося як усна розповідь, а послання були написані різними апостолами (насамперед Павлом) як пастирські настанови для різних конкретних нагод. І до того часу, коли була закінчена остання книга Нового Завіту, Євангеліє від Івана, християнська Церква існувала вже більше півстоліття… Тому, якщо ми хочемо зрозуміти Біблію, нам потрібно звернутися до християнської Церкви, бо вона є первинною.
Звідки взявся біблійний канон?
Але з чого ми взагалі взяли, що Біблія – це Святе Письмо? Можливо, це просто одна із збірок древніх сказань, яких є чимало? Адже, в усі часи завжди було багато людей, які називали себе пророками, посланцями, христами – що ж тоді робити, чи вірити кожному, чи визнавати твори кожного Писанням?
Книга може стати Письмом тільки в громаді віруючих, які визнають її авторитет, визначають її канон (точний склад), тлумачать і, нарешті, переписують. Християни вірять, що все це відбувалося не без участі Святого Духа, Який говорив в авторах біблійних книг, і допомога Якого необхідна нам сьогодні для вірного розуміння цієї книги. Але Дух не скасовує людської особистості – швидше навпаки, Він дозволяє їй розкритися у всій повноті.
Христос – втілений Син Божий, так і саме християнство втілюється в нашій земній історії, при всій своїй внутрішній єдності, набуваючи якісь нові риси й особливості в кожному поколінні і в кожному народі.
Тому і новозавітний канон – список книг, які входять до Нового Завіту – складався не відразу. Так, на Сході довго ставилися з деякою насторогою до книги Одкровення, ймовірно, через її містичний характер, а на Заході – до Послання апостола Павла до Євреїв, тому що і за стилем, і за змістом воно помітно відрізняється від інших його послань (хоча і не суперечить їм). Втім, додавали християнські богослови, якщо він навіть і не писав цього послання, його в будь-якому випадку написала Церква.
Але що стосується Євангелій, то тут все просто. З самого початку Церква знала ті чотири Євангелія, які й увійшли в канон Нового Завіту. Саме в них Церква бачила знайомий і улюблений образ Христа, і нічого іншого їй просто не було потрібно.
Сьогодні такі книги, що не ввійшли в Біблію, але стоять ніби на її кордоні, прийнято називати апокрифами. Вони цілком узгоджуються з Новим Завітом і абсолютно не претендують на якусь сенсаційну версію євангельської історії.
Остаточно новозавітний канон сформувався тільки вкінці IV століття і ось вже 17 століть практично у всіх християнських церквах складає ті ж самі 27 книг. За якими ж критеріями саме ці книги були визнані канонічними? Церква визнавала Святим Письмом ті книги, в яких вона, як у дзеркалі, бачила найбільш повний і точний виклад своєї віри.
Нам потрібно пам’ятати тільки одне: Євангеліє живе та діяльне, незважаючи на всі спроби Його знищити, і завжди залишиться таким, тому що Воно і є справжнім Божим Словом.
Автор: Десницький Андрій
За матеріалами: http://www.nsad.ru/