Пречистому образові твоєму поклоняємося,
Благий, просячи відпущення гріхів наших, Христе Боже;
бо ти добровільно зволив вийти тілом на хрест,
щоб вибавити тих, що їх ти створив, від неволі ворожої.
Тому вдячно cпiваємо тобі:
Ти радістю наповнив усе, Спасе наш, що прийшов спасти світ.
(Тропар Першої Неділі Великого Посту)
Вступивши у час святого Великого Посту, зустрічаємо на нашому шляху до Господа багато перешкод. Однією із таких перешкод є спокусливе запитання: чи правильно прославляємо Бога, використовуючи ікони? Говорити про це хочемо на основі Святого Писання, але, оскільки обсяг статті є невеликий, то й відповідь постараємось дати стислу. Отже…
У Старому Завіті знаходимо Заповідь Божу, яка говорить нам: «Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах. Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий…» (Вих. 20. 4-5). А більш розширено про це говорить книга Второзаконня: «А що ви не бачили ніякої постаті в той день, коли з полум’я промовляв до вас Господь на Хориві, то вважайте добре, щоб ви не зледащіли та не взяли виробляти собі тесаного боввана, подобу якоїсь постаті, як от постаті жіночої або чоловічої, подобу тварини, що на землі, подобу якогось крилатого птаха, що літає попід небесами, подобу якоїсь тварини, що повзає по землі, подобу якоїсь риби, що в воді під землею; … Вважайте, щоб не забули за союз, що його Господь, Бог ваш, заключив з вами, та щоб не витесали собі якогось кумира, подобу чого-небудь, що Господь, Бог твій, заборонив тобі» (Втор. 4, 15-18, 23). На це опираються ті, які не сприймають ікони. Із ними, безумовно, погодилася б і Церква, якщо б на цих словах Боже Обʼявлення, (тобто Святе Письмо) було закінчене.
Але ми бачимо неймовірне продовження, давши вищезгадану заповідь, що забороняє всякі зображення, Господь наказує Мойсеєві зробити не що інше як… зображення. Він сказав, що не можна робити зображення «тварини, що повзає по землі» – і Він же наказав вилити мідного змія (пор. Чис. 21. 8-9). Неможна зображати тварин – і раптом Єзекиїл бачить небесний храм, в якому є вирізьблені зображення херувимів із обличчям людини та лева (пор. Єз. 41. 17-19). Не можна зображати птахів – і ось від Бога приходить повеління вилити херувимів із крилами, тобто в образі птахів: «Виготуєш двох золотих херувимів, кутим поробленням зробиш їх, по обох кінцях віка зробиш їх… Там я буду стрічатися з тобою, і зверху віка, з-поміж двох херувимів, що над ковчегом Свідоцтва, я говоритиму з тобою про все те, що маю заповідати тобі для синів Ізраїля» (Вих. 25. 18, 22).
Це повеління вказує перш за все на можливість зображати створений духовний світ засобами мистецтва. Більше того, сам Господь використовує їх для спілкування із людьми…
Херувими були зроблені і для прикраси Єрусалимського храму (пор. 3 Цар. 6, 23, 28-29). Важливо відмітити, що у палаці царя Соломона херувимів не було, хоча це був найбагатший цар, який міг собі дозволити все… (пор. 2 Пар. 9, 15-20; 3 Цар. 7, 1-11). Отже, це зображення релігійного характеру, які відігравали свою роль у богослужінні храму і у поклонінні Богу, а не були просто прикрасами.
Важливо відмітити, що кожен єврей, який поклонявся у храмі чи молився поза ним, звертався саме до нього (до храму), у якому були ці зображення, і у молитві своїй неодноразово робив поклони, спрямовані до храму і, відповідно, до зображень, які у ньому були, як це і роблять тепер християни у Зверніть особливу увагу на те, що такі ж зображення були зроблені і для другого храму, який побудували замість зруйнованого храму Соломона (пор. Єзек. 41, 17-25). В цьому храмі був Ісус, і назвав його домом свого Отця. Він вигнав із нього торговців, але навіть у цей критичний момент, коли вказав на беззаконня у храмі, жодним словом не обмовився про зображення у ньому, чи що вони чимось суперечать поклонінню Богові.
Цей храм був також зруйнований уже римськими військами, але зовсім не за зображення, що у ньому були…
Тому робимо висновок, що зображення заборонені ті, які зображають язичницьких (поганських) богів, та все, що повʼязане із ними. У християнстві ж зображаються біблійно-християнські реалії, які мали місце у священній історії Старого та Нового Завіту. Тому відносити їх до категорії заборонених вищезгаданою заповіддю немає жодної підстави. Хто так робить, дає підстави вважати, що він зовсім не надає значення словам Божим, написаним у Святому Письмі…
Важливо для нас, християн, знайти у цьому питанні «золоту середину», щоб не надавати їм занадто великого значення (не зробити їх ідолами), але і не відкидати їх повністю (бо на це немає підстав).
І у цьому нам допомагає свята Церква, яка пережила цю боротьбу, і нам вказує шлях:
“Не вводячи нічого нового, ми недоторканними зберігаємо всі церковні передання, утверджені письмово чи не письмово, звідки й зображення іконописні, як ті, що не суперечать проповіді Євангельській, є корисними і служать нам утвердженням в істинному, а не в уявному втіленні Бога Слова. І те, що одними розкривається, іншими без сумніву сприймається. І ми, ніби маючи перед собою цю путь царську (Царя Небесного), наслідуючи божественне вчення святих отців і передання Кафоличної Церкви (бо знаємо, що Вона є повнотою Духа Святого, який живе в Ній), визначаємо, щоб святі та чесні ікони пропонувалися для поклоніння так само, як зображення чесного животворящого Хреста, чи будуть вони написані фарбами, чи виготовлені з мозаїки, чи будь-якої іншої речовини, і чи будуть знаходитися у святих церквах божих на освячених посудинах та одязі, на стінах і дошках, у будинках чи біля доріг, а також чи будуть це ікони Господа Ісуса Христа, чи Владичиці Богородиці, чи чесних ангелів і всіх святих і праведних мужів. Бо часто так буває, що через зображене на іконах, до яких звертаються очима, возносяться до первообразу і вшановують його цілуванням і шанобливим уклоном; але не є це істинним богопоклонінням, яке, за нашою вірою, належить віддавати Єдиному по природі божеству, тобто поклонятися за тим образом, як ми поклоняємося святому й животворящому Хресту й святому Євангелію, та іншим святиням, фіміамом віддаємо шану й поставленням свічок, за благочестивим звичаєм, який і був у давніх. Тому що шанування, яке образу ми віддаємо, до первообразу переходить, і хто іконі поклоняється, поклоняється істоті, яка зображена на ній. Таким чином утвердиться вчення святих отців наших, котре виражають передання Кафоличної Церкви, Яка від краю й до краю землі проповідує Євангеліє.”
(Догмат
VII Вселенського Собору
787 р. Б.)