Таїнство миропомазання – це зшестя Святого Духа (П’ятидесятниця) для того, хто охрестився. Але виникає питання: чому ті, які його (миропомазання) приймають не говорять «мовами», як ті, що отримали дар Святого Духа після накладання рук Апостолів, про що описується у Діяннях Апостольських?
Багато хто із тих, які вважають себе християнами, а особливо із тих, які були хрещені та миропомазані у Церкві, а потім покинули її і перейшли до релігійних організацій із яскраво вираженим «харизматичним» характером, стверджують, що саме так, дар Святого Духа зовні виявляється через «говоріння мовами» (гласолалію). І якщо у тебе вона не проявляється, то ти не прийняв Святого Духа. Іноді, це і є причиною того, що людина залишає Церкву – «бо там говорять мовами, а у Церкві того нема…».
Очевидно, і ми не можемо заперечувати той факт, що через покладання рук Апостолів давався дар Духа Святого. Але і не можемо стверджувати, що він обов’язково має проявлятися через «говоріння мовами». Звернемось, як завжди, до Святого Писання.
У книзі Діянь Апостолів, ми читаємо про перше масове хрещення у день П’ятидесятниці: «Ті ж, що прийняли його слово, охрестились, і того дня до них пристало яких три тисячі душ». (Дії 2. 41). Чи отримали вони «дар»? Хоча він (дар Святого Духа) передавався через покладання рук Апостолів (Дії 8.18; 19.6), а у даному випадку про таке покладання не згадується, все ж таки не можемо заперечувати що воно (покладання рук) мало місце. Адже каже: «Петро ж до них: «Покайтесь», каже, «і нехай кожний з вас охриститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа». (Дії 2. 38). Тому у день, П’ятидесятниці, охрестились і прийняли дар Святого Духа «яких три тисячі душ», але ніде не згадується, що вони отримавши цей дар, почали говорити «мовами».
У чому ж проявився дар Святого Духа у тих першоохрещених людей? Про це не згадує Писання, але явно, що не у говорінні мовами. Якщо б це було так важливо, то апостол Лука, обов’язково написав би про це…
Цікаво, що кілька хвилин перед цією подією масового хрещення, Апостоли отримали «дар Святого Духа» який виявився у «мовах» одразу, потім під час проповіді ап. Петра став відкритий усім, хто його слухав.
Отже, дар «мов», не є обов’язковий, і не служить доказом прийняття Святого Духа.
Згадаємо ще кілька випадків. Книга Діянь Апостолів розповідає про хрещення ефіопського вельможі (8. 26-40). Хрестив його апостол Филип. Але, знову ж, не згадується про дар мов для цього вельможі.
Сам апостол народів Павло, коли охрестився не заговорив «мовами», хоч сповнився Святим Духом (Діянь 9. 17).
Коли разом із своїми домашніми христились Лідія (Діянь 16. 15), тюремний сторож (Діянь 16. 33), Крисп та багато корінтян (Діянь 18. 8), безперечно, що і вони одержали дар Святого Духа, адже він іде услід за хрещенням. Але про дар мов не згадується нічого.
Ми навмисне вказуємо лише на ті місця Писання, де йдеться про хрещення і прийняття Святого Духа без дару мов, оскільки інші місця Писання де проявляється цей дар є добре відомі тим, які настоюють на його наявності. Ми лише хочемо показати, що у Писанні є подвійна практика щодо цього питання, і ми не можемо стверджувати, що тільки через «мови» вказується присутність Духа.
Йдеться не про те, що цього дару не потрібно, чи що він не проявлявся на людях, які охрестились, і прийняли Святого Духа. Йдеться про те, на що Писання вказує: не тільки «дар мов» є критерієм присутності Святого Духа у людині. Адже дарів Духа є багато, і Він обдаровує людей як сам хоче: «Є і між дарами різниця, але Дух той самий; різниця теж і між служінням, але Господь той самий. Різниця є і між ділами, але Бог той самий, який усе в усіх робить. Кожному дається виявлення Духа на спільну користь. Одному бо дається через Духа слово мудрости; іншому, згідно з тим самим Духом, слово знання; іншому віра у тім самім Дусі; іншому дар зцілення у тім єдинім Дусі; іншому сила творити чуда; іншому дар пророкування; іншому розпізнавання духів, іншому різні мови, іншому ж тлумачення мов. А все це чинить один і той же Дух, що розподілює кожному, як він хоче.» (І Кор 12. 4-18).
Дар Святого Духа у вигляді «мов» на початку давав порозуміння, а потім став «ангельською мовою», яку могли пояснити тільки пророки, або ті, кому Господь відкривав. Зверніть увагу на 12, 13 та 14 глави із першого послання апостола Павла до Корінтян (за браком місця не будемо їх тут наводити повністю). Апостол говорить про те, що «дар мов» є явний на зовні і видно, що людина, яка його має, обдарована Духом Святим. Але це може стати причиною зверхнього ставлення «обдарованої» особи до тих, у яких цей дар не проявляється, а тому і причиною роздору та розколу між християнами. Це і було однією із причин непорозумінь між християнами у Коринті, це і змусило Апостола про це написати. Тому й ап. Іван застерігає християн: «Любі, не кожному духові вірте, а випробовуйте духів, чи вони від Бога…» (І Ів. 4. 1).
А також, не всім потрібно мати один і той самий дар. Павло порівнює Церкву до тіла і каже, що як тіло має різні члени і всі вони виконують різну працю та мають різні функції для спільного добра цілого тіла, так і у Церкві, Святий Дух обдаровує різними дарами християн саме для добра цілого Тіла Христового, яким є Церква (І Кор 1.12-31).
Що ж до дару мов, то тут Апостол говорить чітко у 14 главі. Якщо коротко, то той, хто говорить, мовами, має пояснити, що він говорить, інакше яка користь для розуму – він залишається без плоду. Якщо не може він пояснити, нехай пояснює інший, хто має дар розпізнавання мов. Якщо ж немає кому пояснити, нехай мовчить. Бо «в Церкві волію п’ять слів розумом моїм сказати, щоб навчити й інших, ніж десять тисяч слів мовами.» (І Кор. 14.19).
Апостол Павло більше за всіх говорив «мовами» (І Кор. 14. 18), але казав: «Дбайте пильно про ліпші дари. Я ж показую вам путь куди значнішу» (І Кор. 12. 31). Ця краща і значніша путь любов (І Кор. 13). Тому не будьмо дітьми розумом! Щодо зла будьмо дітьми, а щодо розуму, то будьмо зрілі (І Кор. 14. 20) і йдімо шляхом любові, який вказав нам Господь устами і пером свого Апостола.