Ангели: як зобразити незбагненне?

Небесна ієрархія

Церква вшановує архангела Михаїла як захисника віри і борця проти єресей і різного зла. Його церковне ім’я «архистратиг» означає старший воїн, вождь. На іконах зображають архангела Михайла з вогненним мечем в руці або списом, якими скидає диявола.

«На початку сотворив Бог небо й землю» (Бут. 1,1) – цими словами починається Біблія.

Під небом в Біблії, відповідно до одного з тлумачень, показано не наше земне небо, а невидиме Небо, яке становить світ безтілесних істот, званих Небесними Силами, або ангелами. Ангели мають розум, який перевершує розум людини, вони, подібно до людини, особистості і наділені вільною волею. Ангели, не маючи земного матеріального тіла, не підпорядковані земним законам часу і простору. Бог дав їм безсмертя. Мета і сенс їхнього існування – любити Бога, вічно співати славу Творцеві, а також нести в наш земний світ волю Всевишнього – бути вісниками Бога на землі. (Ангел з грецького так і перекладається – «вісник»).

Собор архистратига Михаїла та інших небесних сил

Пророк Даниїл: «Ріка вогненна розливалась, виходила з-поперед нього. Тисячі тисяч йому служили, і силенна безліч перед ним стояла» (Дан. 7,10) говорить про тисячі тисяч, про мільйони, і про тьму тим, тобто мільярди ангелів. Але коментуючи ці числа, святий Кирило Єрусалимський говорить, що це не означає, що саме таке число ангелів, просто більшого числа пророк не міг проректи.

Першим, хто зробив спробу систематично описати ангельську ієрархію, був учений богослов і філософ, який жив у V або VI столітті, який підписував свої праці ім’ям святого Діонісія Ареопагіта, єпископа-мученика I століття. У VII столітті його прокоментував преподобний Максим Ісповідник, і з тих пір на вчення Діонісія про ангелів опиралися літургійні тексти і вся іконографія ангелів. У своїй книзі «Про небесну ієрархію» Діонісій тлумачить ті образи, якими ангели описані в Старому і Новому Завіті. А зображення ці дуже різноманітні, тому викликали непорозуміння стародавнього читача так само, як і сучасного. І справді: вогняні престоли, істоти з людськими руками і ногами тельця, як у видінні пророка Езекиїля – що означають ці спроби «наочно» описати істоти з духовного світу?

Все це – священні поетичні зображення, через які слабкий людський розум намагається наблизитися до таємниці небесного життя. Діонісій бачить тут піднесений парадокс: ми повинні «відкидати всі матеріальні властивості і через видиме благоговійно підноситися до невидимого».

Однак ті чи інші образи застосовуються для опису ангелів не випадково. Ґрунтуючись на Священному Писанні, Діонісій говорить про те, що Небесні Сили утворюють чітку ієрархію, мета якої – «можливе уподібнення Богові і єднання з Ним», де вищі передають відбиту в них, Божественну красу і істину нижчим і всі постійно прагнуть до Бога. Саме це світло ангели несуть і людям.

«Скільки чинів небесних Істот, точно знає один Бог. А ми можна сказати про це тільки те, що Бог відкрив нам через них же самих», – пише Діонісій і пояснює, що в Писанні всі небесні істоти позначаються дев’ятьма іменами. Вони розділені на три чини, або ступені: перший (вищий), середній і останні     (тобто нижчий).

Херувими, Серафими і Престоли

Вищий ангельський чин, найближчий до Бога – це Херувими, Серафими і Престоли. Херувими мають найбільшу здатність пізнавати Божественний Розум, вони передають нижчим ангельським чинам і людям знання про Бога.  Херувими охороняють таємниці Божественного життя і Божественного Розуму. Коли Адам і Єва порушили Божественний закон, Бог судив їх: «І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду херувима з полум’яним миготливим мечем, щоб стерегти дорогу до дерева життя» (Бут. 3,24).

У видіннях пророка Єзекіїль Херувими були в образі таких дивних живих істот, що спочатку пророк не міг навіть назвати їх. Єзекіїль пише: «Бачив я: Схопився хуртовиною вітер з півночі, величезна хмара й вогонь клубом, блиск навколо неї, а з середини щось, немов бурштин з-посеред вогню, і з-посеред нього з’явилось щось, немов подоба чотирьох тварин, що нагадували людські подоби. У кожного було чотири обличчя, і в кожного було четверо крил. Ноги в них були прямі, а стопи ніг, як стопи у теляти, і блищали вони, немов гладенька мідь. Під крильми в них з чотирьох боків були людські руки; обличчя в них і крила в них – у всіх чотирьох. А крильми торкались вони одне одного. Обличчя у них і крила в них не обертались, як вони йшли: кожне простувало перед себе. Подоба облич їхніх була: спереду людське лице в усіх чотирьох, правобіч – левине лице в усіх чотирьох, ліворуч – бичаче лице в усіх чотирьох, (ззаду) орлине лице в усіх чотирьох. Крила їхні були випростані догори. Кожне мало по двоє крил, що торкались одне одного, а двоє вкривали тіло, і кожне простувало перед себе: куди поривав їх дух, туди вони йшли; вони не обертались, як ішли. А з-посеред звірів виднілося щось, як жар, жевріюче, як смолоскипи, що ходили туди й сюди між тваринами; і вогонь блищав, а з вогню вилітали блискавки. І звірі рухались туди й сюди, немов блискавиці. Придививсь я до тих звірів, аж ось на землі коло тих звірів по колесу, коло всіх чотирьох їх. Видом і виробом були колеса, немов блискучий хрисоліт, і всі четверо були однаковісінькі, а виглядом своїм і виробом, здавалось, одне колесо було в другому. Вони могли йти на чотири боки й не обертались, як ішли. Обіддя їхнє здавалося високим, як я дивився; обіддя їхнє, у всіх чотирьох, було повне очей по всьому колі. І коли звірі йшли, то йшли й колеса коло них, а як звірі здіймались від землі вгору, здіймались і колеса. Куди поривав їх дух, туди вони йшли, і колеса здіймались разом з ними, бо дух звіря був у колесах. Коли ті йшли, ішли й вони; коли ті стояли, то й вони стояли. Як же ті здіймались від землі, здіймались і колеса разом з ними, бо дух звіря був у колесах. Над головами ж у звірів була так, немов би твердь небесна, немов з блискучого кришталю, що розпростирався над їхніми головами. А під твердю їхні крила були простягнені одне до одного. В кожного було їх по двоє, що вкривали їм тіло. Як вони йшли, я чув шум їхніх крил, немов шум вод великих, неначе голос Всемогутнього, неначе страшний гомін, немов галас у таборі; а як зупинялись, то спускали крила. І розлягався шум з-понад тверді, що в них над головами. Як вони зупинялись, то спускали крила. Понад твердю, що в них над головами, було щось немов би сапфір-камінь, що виглядав, як престол. А на тім, що скидалось на престол, видно було вгорі подобу чоловіка. І бачив я щось, наче бурштин, щось наче вогонь навкруги нього, починаючи від того, що було схоже на крижі, і вище. А вниз від того, що було подібне до крижів, бачив я немов би вогонь і блиск навкруги нього.  Немов веселка, що видніється у хмарах дощового дня, так виглядав навколо блиск той. Так виглядала слава Божа. Побачивши її, упав я лицем до землі й почув голос, що говорив» (Єз. 1,4-28). Під час другого бачення пророк Єзекіїль дізнався, що це були Херувими; він побачив також, що «Тіло ж у них усе, і спина й руки, крила й колеса були по всьому колу повні очей, по всіх чотирьох колесах» (Єз. 10,12).

Зображення Херувимів існували вже в старозавітні часи. У книзі Вихід розповідається про те, як Бог наказав пророку Мойсею зробити ковчег, щоб покласти туди написаний на скрижалях Закон. На золотій кришці ковчега Бог наказав зробити двох золотих херувимів чеканної роботи з розпростертими вгору двома крилами і зверненими один до одного обличчями: «Зробиш одного херувима з одного кінця, а другого херувима з другого кінця; суцільно з віком зробите ви херувимів по обидвох кінцях його. І простягатимуть херувими крила вгору, покриваючи ними віко, а обличчя їх одне до одного, до віка нехай будуть звернені обличчя херувимів. І покладеш віко на ковчезі зверху, а в кивот вкладеш Свідоцтво, що я дам тобі. Там я буду стрічатися з тобою, і зверху віка, з-поміж двох херувимів, що над ковчегом Свідоцтва, я говоритиму з тобою про все те, що маю заповідати тобі для синів Ізраїля» (Вих. 25,19-22).

 Серафим в перекладі з єврейського означає «полум’яніючий, вогненний». Це ім’я показує їх «гарячість і швидкість, палку і неухильну стрімкість», а також їх здатність запалювати Божественну любов у серцях людей і проганяти всяке потьмарення, пише Діонісій Ареопагіт. Серафими згадуються в Біблії тільки один раз. Вони були явлені пророку Ісаї в образі живих шестикрилих небесних істот, що оточують Престол Бога: «Того року, коли помер цар Уззія, бачив я Господа на високім і піднесенім престолі; поли його риз наповнювали храм. Над ним стояли серафими. Кожен мав по шість крил: двома закривав собі кожен обличчя, двома закривав ноги, а двома – літав. І кликали один до одного: «Свят, свят, свят Господь сил; вся земля повна його слави!» Підвалини порогу хитались від того гомону, а дім став повен диму. І я сказав: «Горе мені! Пропав я! Бо я людина з нечистими устами, і живу я між людьми з нечистими устами, мої ж очі бачили Царя, Господа сил». І підлетів до мене один із серафимів з жаріючим вуглем у руці, що взяв його кліщами з жертовника. Він приторкнувся ним до моїх уст і мовив: «Приторкнулось оце до твоїх уст і взято від тебе твою беззаконність, і зник гріх твій» (Іс. 6,1-7). До речі, опис Серафимів і їхня пісня звучать на Літургії, причому вперше – у євхаристійній молитві, яку читає священик.
Третій чин вищої ангельської ієрархії – Престоли. Найменування цих ангелів означає, за словами Діонісія Ареопагіта, що «всіма силами нерухомо і твердо» служать Богові. Ці зображення називаються також трон і офаніми (у перекладі з єврейського – «колеса»). Ці Небесні Сили служать підніжжям Богу, через них Він здійснює Своє верховне Правосуддя.

Символи чотирьох Євангелій

В Новому Завіті, в Одкровенні апостола Івана Богослова описані чотири окремі небесні істоти – це апокаліптичні тварини. Вони були витлумачені як символи чотирьох Євангелій, написаних євангелистами Матеєм, Марком, Лукою та Іваном Богословом. «Відразу я став у дусі; і от престол стояв на небі, а на престолі – сидячий. І цей сидячий був подібний з вигляду до каменя яспіса і сардія, і райдуга навкруг престола, подібна виглядом до смарагду. Навкруг престола – двадцять чотири престоли, і на престолах – двадцять чотири старші, сиділи, одягнені в одежі білі, і на головах їхніх вінці золоті. Від престола виходять блискавиці й голоси і громи; сім світочів огненних палають перед престолом, які є сім духів Божих. Перед престолом – наче море скляне, подібне до кришталю, а в середині престола і навколо престола чотири істоти, повні очей напереді й ззаду. Істота перша подібна до лева, Друга істота подібна до тельця, третя істота мала обличчя, як у людини, а четверта істота подібна до орла, летючого. Чотири ті істоти мають кожна собі по шість крил; навколо і всередині повно очей, і покою не мають ні вдень, ні вночі, промовляючи: «Свят, свят, свят Господь Бог Вседержитель, хто був і хто є і хто приходить». І коли складають ті істоти славу і честь і подяку тому, хто сидить на престолі, що живе на віки вічні» (Одк. 4,2-9).

Перше зображення ангела

Ангели середнього ступеня – Господьства, Сили і Власті. Згідно Діонісія Ареопагіта, ангельський чин Господьства названий так по своїй властивості абсолютно вільно і нестримно прагнути до Бога. Сили – означають могутню і непереможну мужність, що відбивається в усіх їхніх діях. Власті – духовне панування, через яке інших приводить до Бога.

У нижчий ступінь входять Начала, Архангели і Ангели. Начала, по книзі Діонісія, це небесні сили, які повідомляють волю Божу Архангелам; Архангели, у свою чергу, передають її ангелам; а ангели – людям.

Зображення Ангелів ранньохристиянського мистецтва представляли собою юнаків, найчастіше без крил. В другій половині III-V першій половині століття сформувався образ Ангела, з яким ми маємо справу і донині, – це образ юнака з крилами в античному вбранні (катакомби Прісцилли, друга половина III століття; катакомби під Вілла Массімо в Римі, середина IV століття, і на ВіаЛатіна, середина століття IV). Найдавніше із збережених зображень Ангелів християнського Сходу – мармуровий саркофаг кінця IV століття, знайдений на території сучасної Туреччини. Ширяючі фігури тримають у витягнутих руках монограму Христа, яка обрамлена лавровим вінком.

Архангели і Ангели несуть на Землю вістки з Божественного світу, охороняють душі від темних духів. Серед Архангелів в книгах Святого Письма названі сім імен: Михаїл, Гавриїл, Рафаїл, Уриїл, Салафіїл, Ієгудиїл і Варахиїл, але зображують більш всіх Гавриїла, який приніс Діві Марії Благу звістку, і Михайла – старшого над Архангелами.

Зазвичай Ангели зображуються в апостольському вбранні: хітоні (туніці) і гиматиї (схожий на тогу плащ), часто з двома орнаментованими нашивками (Клава), які є символами посланництва і царської величі. Волосся на їх головах стягує стрічка, що нагадує діадему. Кінці стрічки, які розвиваються біля скронь, називалися тороками, або чутками, вони символізували постійне слухання Ангелами Бога.

Що в руках у ангелів?

Жезл (мірило) – символ влади, дуже важливий атрибут всіх ангелів. Він є також свідченням святості, царська і могутня гідність ангелів.

Глобус або, зерцало, зображують насамперед у архангелів Михаїла та Гавриїла. Вперше зерцало (із зображенням хреста) з’явилося в руках ангела на монетах імператора Леонтія (484-488 роки). Його значення трактується по-різному: небесна сфера, що символізує світобудову, диск, щит». На середньовічних іконах глобус у більшості випадків зображується світлим і прозорим, як скляна куля або сфера; на ньому написана грецька буква «Хі» чи грецька монограма IC XC. На Русі існувало повір’я, що через зерцало архангели дізнаються волю Божу.

Кадила і рипіди (опахала круглої або ромбовидної форми) ангели тримають в руках на іконах із зображенням небесної Літургії.

Рипіди символізують Херувимів й Серафимів і тому прикрашаються їх зображеннями.

Лабарум з часів імператора Костянтина і до XIII століття був бойовим штандартом імператора і короля. Лабарум в руці Архангела (як на мозаїці в церкві св. Аполлінарія в Класі, Равенна, VI століття) означає, що він наділений вищою владою. На полотнищі лабарум, як правило, накреслені слова з славослів’я: «Агіос» («свят») або монограма Христа.

Труби – символи звуку і вітру. Під час Страшного Суду ангели, в тому числі і архангел Михаїл, сурмлять в труби.

Знаряддя Страстей Господніх – хрест, спис, чаша і тростина з губкою – тримають, як правило , архангели Михаїл і Гавриїл. Ангел з хрестом у руках з’явився імператору Костянтину в 312 році перед битвою з Максенцієм. У давнину нерідко зображувалося поклоніння ангелів хрестові і знаряддям Страстей.

Покровець – невеликий плат, запозичений з придворного церемоніалу, яким ангели прикривають руки під час священнодійств.

Розгорнуті сувої в руках ангелів містять слова вітання (як на свитках архангелів Михаїла та Гавриїла, на іконах Богоматері), хвалебні гімни, повчання для тих, хто входить в храм.

За матералами: http://www.nsad.ru
{source} <div class=”share42init”></div><script type=”text/javascript” src=”https://www.dyhdzvin.org/share42/share42.js”></script> {/source}

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.