Ікона «Невірний Тома»

Перша неділя після Пасхи називається Томиною Неділею. Чому ж саме Томі, та ще й прозваному Невірним, спеціально виділена неділя, яка йде відразу за Воскресінням Христовим? Навіть не Петрові, який був на чолі громади апостолів, навіть не Андрію, якого покликав Христос найпершим, навіть не Івану, який був улюбленим учнем Ісуса, а Томі.

TomaДавайте розглянемо ікону свята, в ній ми побачимо відповідь на це питання. В основі іконографії лежить сюжет з Євангелія від Івана: «Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвисько Близнюк, не був з ними, коли то прийшов був Ісус. Тож повідали йому інші учні: «Ми Господа бачили.» Та він відрік: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!». По вісьмох днях знову були вдома його учні, а й Тома з ними. І ввіходить Ісус, – а двері були замкнені! – стає посередині та й каже: «Мир вам!». А тоді промовляє до Томи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!». І відказав Тома, мовивши до нього: «Господь мій і Бог мій!». І каже йому Ісус: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів. 20,24-29), в якому розповідається про те, як Христос після Воскресіння з’явився учням, але Томи в той день з ними не було, і коли апостоли розповідали йому про це, він ніяк не хотів вірити: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!» (Ів. 20,25)». І ось Спаситель знову являється учням і показує Томі Свої рани, щоб той доторкнувся до них і впевнився в істинності Воскресіння. Бачачи перед собою Господа зі слідами розп’яття, Тома тільки й міг вимовити: «Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20,28). І каже йому Ісус: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів. 20,29).

Вже в ранньохристиянський період цей сюжет появляється в мистецтві. Він виникає не раніше третьої чверті IV століття. Найбільш ранні зображення зустрічаються вже на християнських саркофагах. І це не випадково: в цей період, між Нікейським і Халкидонським соборами, християнський світ жив безперервними суперечками про особу Христа. І євангельський епізод із запевненням Томи був якраз важливим аргументом в цій суперечці. Святий Кирило Олександрійський у коментарі на Євангеліє від Івана зазначає, що «Тома – перший в довгому ланцюгу тих, хто визнає Божественність Христа».

Однією з ранніх пам’яток є Міланський диптих V століття, де чітко зображена сцена «Невірства Томи». Композиція будується несиметрично: фігура Христа розташовується праворуч, ліворуч зображена будівля, Тома – в центрі, так, щоб глядачеві було добре видно, що апостол вкладає свої пальці в рани Христа.

Серед ранніх пам’яток також слід відзначити мозаїку центрального нефа церкви Святого Аполлінарія Нового в Равенні (VI століття). Тут ми бачимо іншу інтерпретацію. У центрі композиції зображений Христос, Він підняв руку, вітаючи Своїх учнів, які з двох сторін стоять поруч. Крізь проріз хітона Спасителя видніється рана в боці, залишена списом воїна при Розп’ятті. Тома вказує рукою на неї, але не доторкається до тіла Христа. Перед Томою стоїть інший учень у похиленій позі перед Воскреслим Господом і руки його покриті, він явно не дерзає доторкнутися до ран Спасителя.

На візантійських пам’ятниках утвердилася композиція, в якій діалог Христа і Томи опиняється в самому центрі композиції, і жест Фоми стає більш конкретним, він торкається до тіла Христа, але не вкладає свої пальці в рани. Апостоли розступаються, даючи глядачеві побачити цей важливий доказ Воскресіння. Таку сцену ми бачимо, наприклад, в мозаїках Дафні і Осіос Лукас XI століття. Фігура Христа зображується тут строго фронтально, на тлі двері, що дозволяє згадати слова Христа: «Я – двері. Хто ввійде крізь мене – спасеться. Увійде він, вийде – і знайде пасовисько» (Ів. 10,9). А з боків розташовуються симетрично будівлі і дві групи апостолів.

На Русі, в домонгольський період, в XI-XII столітті, ця візантійська іконографія отримала широке поширення. Наприклад, таку ж композицію ми бачимо у фресках Софійського собору в Києві XI століття.

Часто зображується, як апостол Тома наближається до Христа трохи пригнувшись, ніби з побоюванням або з повагою, торкаючись рукою пробитого ребра Господа.

Але образ апостола Томи, який вкладає свої пальці в рани Христові, залишився тим же. Прозваний Невірним, Тома став назавжди символом віри, яка вимагає доказів, віри, про яку говорить Спаситель: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів. 20,29)».

За матеріалами: http://www.nsad.ru

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *