«Християнської кончини життя нашого, безболісної, бездоганної, мирної, і доброго одвіту на Страшному суді Христовому просімо», цими словами на кожному нашому богослужінні ми молимося до Господа Бога. Це особливе прошення, наповнене надією, пов’язане з найважливішою подією у житті християнина – зустрічі після смерті з Господом і «одвіт» перед Ним за свої вчинки. Образи Страшного Суду, ікони, мозаїки, фрески – позволяють нам уявити момент цієї зустрічі, задуматися над нею та приготуватися до неї.
Горе тим, хто ліворуч
Як відомо, князь Володимир ще будучи язичником був вражений картиною, яку йому показали грецькі проповідники. «Повість времєнних літ» – найбільш раннє літописне джерело із історії Русі – описує це так: «І… філософ показав Володимиру завісу, на котрій було зображено судилище Господнє, вказав йому на праведних праворуч, які радо ішли в рай, і грішників ліворуч, які йшли на вічні муки. Володимир глянув на це і сказав: «Добре тим, хто праворуч, і горе тим, хто ліворуч».
Не дивлячись на очевидний навчальний характер, було б помилкою розуміти їх як засоби для навчання і залякування. В першу чергу це були молитовні образи, перед якими просили про відпущення гріхів і дарування Небесного Царства.
Губка, тростина і копіє
Часом виникнення іконографії Страшного Суду можна впевнено вважати доіконоборчий період Візантійського мистецтва. Вже в VІІ столітті існували есхатологічні образи, пов’язані із темою Суду над людством та посмертною відплатою.
Іконографічні джерела образів Страшного Суду надзвичайно різноманітні. Старозавітні пророцтва, Одкровення Святого Івана Богослова (Апокаліпсис), твори святих Отців (наприклад, Єфрема Сиріна), Апокрифи, тексти церковно-повчальних збірників (прологів) давали велике багатство матеріалу, яке використовували художники. В Євангелії Господь так говорить про Свій Другий Прихід: «…сонце затьмиться, місяць не дасть більше свого відблиску, зорі падатимуть з неба і захитаються небесні сили. Тоді на небі з’явиться знак Сина Чоловічого, і тоді заридають усі племена землі й побачать Чоловічого Сина, що надходитиме на небесних хмарах з потугою та славою великою. Він пошле своїх ангелів із сурмою вельми голосною, і ті зберуть вибраних його з чотирьох вітрів, від одного аж до другого кінця неба» (Мт. 24, 29-31).
Згідно із цього опису, в верхній частині ікон Страшного Суду завжди зображають Спасителя у славі, а в нижній частині ангелів, які сурмлять в труби і скликають людей на судилище. По двох сторонах від Христа, звичайно, зображають дванадцять апостолів, які сидять на престолах, які також беруть участь у Суді. Богоматір із Іваном Хрестителем предстоять перед Спасителем в молитві за людський рід. Нижче по центру ікони завжди зображується Етимасія, тобто приготований для Судді престол, на котрий покладена книга (Євангеліє) і знаряддя страстей Ісуса: губка, тростина та копіє, іноді разом із багряницею. Одне із найдавніших зображень приготованого престолу зустрічається в мозаїках кінця VІІ століття в храмі Успіння в Нікеї. Пізніше Етимасія стала важливим елементом в складі композиції Страшного Суду, але продовжувала своє існування, як самостійний символічний образ.
Між раєм і адом
В нижній частині ікони Страшного Суду зображуються сцени, які пов’язані із участю грішників і праведників. Частіше за все ліворуч від глядача (праворуч від Христа) на білому фоні показуються сцени із раю – праведників, які йдуть до воріт раю, Лоно Авраама – місце блаженного перебування старозавітних праведників, на кінець, образ Богоматері, яка сидить серед ангелів в райському саду. Праворуч від глядача (по ліву руку від Христа) розгортаються жахливі картини аду, де зображуються біси і грішники в вогненному потоці. Тут також зображено сатану з невеличкою фігуркою Юди в нього на колінах. Дві протилежні частини, місця раю та аду бувають відділеними одна від іншої або вогненною рікою, або так званим змієм митарств. Його голова розміщена вверху, а тіло, яке звивається кільцями, за якими ховаються біси, проходить через центр ікони, а хвіст опущений до аду. На іконах ХVІ-ХVІІ століть на кільцях змія часто підписували назви митарств, через котрі повинна пройти людська душа. Серед них – гордість, сріблолюбство (грошолюбство), п’янство, блуд, та інше. Появи в іконографії Страшного Суду змія із перечисленням гріхів, за котрі випробовують людину після смерті, пов’язане із популярністю «життя Василія Нового», в котрому описувалися митарства його учениці інокині Теодори після смерті.
Одним із елементів іконографії Страшного Суду є вогненна ріка, потік, який проходить через ціле зображення і розширюється знизу. Вогненна ріка згадується в апокрифі «Ходження Богородиці по муках», де Архангел Михаїл показує Пресвятій Богородиці загробну долю грішників: «І сказав Архистратиг: «Підемо, Пресвята, я покажу Тобі, де страждають багато грішників». І Свята побачила вогненну ріку, і ніби кров текла у тій ріці, котра затопила усю землю, а посеред її вод багато грішників».
Часто протиставлення раю та аду в картинах Страшного Суду підкреслено симетричним розміщенням сцен одна проти одної.
З ХVІ століття на деяких образах, між раєм та адом зображується нага фігура людини, прикованої до стовпа. Це, так званий, «милостивий блудник», котрий роздавав багато милостині бідним, але ціле своє життя прожив в грісі блуду, його доля після смерті, як про це розповідається в Пролозі, була відкрита якомусь затворнику. В видінні він побачив ангела, котрий з’явився цьому блуднику і сказав, що за гріх блуду він недостойний, щоб увійти в рай, однак, через своє милосердя він не може піти до аду.
Зображення згорнутого неба відноситься до біблійної книги пророцтва Ісаї, де про останні часи говориться: «Зітліє все небесне військо, небо звинеться, мов сувій, і все його військо упаде, як спадає лист із лози та неспіла смоква падає із смоківниці» (Іс. 34,4). До цього ж образу згорнутого неба звертався в своєму «Слові на Друге Пришестя Господа нашого Ісуса Христа» преподобний Єфрем Сирін.
Західна стіна
Традиційно, при розписі храму, картині Страшного Суду відводиться місце на західній стіні храму. Сцени мук грішників та торжество праведників, а також зображення Христа та апостолів на судищі не залишить і сучасних глядачів байдужими.
Персоніфікація моря та землі у вигляді юних дівчат, які тримають човни або відкриті гроби є постійними елементами іконографії Страшного суду. Про воскресіння мертвих і віддання тіл морем та землею преподобний Єфрем Сирін в «Слові на Друге Пришестя Господа нашого Ісуса Христа» писав так: «Тоді в аді людські кості, почувши голос труби, з поспіхом побіжать, шукаючи свої суглоби. Тоді побачимо, як кожне людське дихання в одну мить встане зі свого місця і всі від чотирьох кінців землі будуть зібрані на Суд. Бо повелить Великий Цар, Який має владу над кожним тілом, і зразу ж із трепетом земля віддасть своїх покійників, а море своїх, а те, що розірвали звірі, що роздробили риби, що розтягнули птахи, все це з’явиться в одну мить».
За матеріалами: www.nsad.ru