Початок церковного року — початок нашого спасіння

Нам всім відомо, що ми Новий Рік святкуємо у січні, причому навіть два рази, але виявляється що ми християни маємо ще один Новий Рік, 14 вересня (за старим стилем 1 вересня), а це означає що Церковний рік розпочинається 14 вересня (1 вересня) та закінчується 13 вересня (31 серпня). Церковний та світський календарі доволі схожі один з одним, але і відмінні між собою. У наших церковних календарях на 14 вересня ми читаємо: «Начало Індикту, тобто Нового року». З цього ми можемо зрозуміти, що точка відліку церковного року пов’язана з якимось таємничим «індиктом». Що ж це таке цей таємничий індикт?

З латинської мови слово «індикт» («indicto») означає «проголошення» або «податок». В Римській імперії індикт – це наказ, розпорядження римських імператорів, щоби провести оцінку землі для збору податків. Такі індикти проголошувалися з певною циклічністю. Спочатку що п’ять, а згодом – що п’ятнадцять років.

Пізніше “індикт” отримує значення не тільки наказу імператора, але також і періоду п’ятнадцятирічного циклу, як і його перший день та різні дати із суспільного життя.

Населенню Римської Імперії необхідно було знати податковий рік, от і ця необхідність привела до того, що рахунок років прив’язали індиктів (податкових зборів). Цей фінансовий рік не збігався з астрономічним, який від реформи Юлія Цезаря в 46 році до Христа, починався 1 січня. Спочатку індикт розпочинався з 23 вересня дати народження першого римського імператора Октавіана Августа, але в 462 році із практичних міркувань початок року перенесли на 1 вересня.

325 році на І Вселенському Соборі в Нікеї було прийнято дату 1 вересня за початок Нового Року і це ми спостерігаємо в Церквах Східної традиції аж по сьогоднішній день. Натомість в латинській Церкві церковний рік розпочинається 1 неділею адвенту, тобто першою неділею Різдвяного Посту.

Церковний календар – це не просто згадування впродовж року тих подій, котрі відбулись під час земного життя Ісуса Христа, Богородиці чи святих. Календарний рік – це період життя Християнина, протягом котрого він має наблизитись до Бога.

Також у цей день ми згадуємо створення світу, часу та простору. Церква говорить нам,  що ми маємо спрямувати до Бога всі наші прагнення, маємо рухатись до Бога. Колись Ісус Навин ввів народ в обіцяну Землю, так само всі наші прагнення мають за мету увійти в рай, до Бога.

Пригадуючи нам початки створення світу, часу та простору, Церква відкриває нам, тут, що ми повинні всі наші починання звернути до Бога, рухатись – до Бога.

Для нас, християн, час має двояке значення чи, краще сказати, що ми маємо час двох видів: хронос і кайрос.  Хронос – це хронологічний час: година, хвилина, секунда, день, рік. Це є природний відлік часу. Кайрос – це є діяння Бога у часі; час, як повнота у Господі; час, коли Господь діє, Об’явлення. Ці два часи об’єднуються в Новому Завіті. Час для нас, християн, стає місцем зустрічі людини та Бога.

Тому прихід Бога у світ не є порушенням порядку, а преображенням, облагородженням. Всі етапи історії спасіння: створення світу, гріхопадіння, очікування, воплочення, Воскресіння, Зіслання Святого Духа пов’язані з часом і порами року.

Починаючи з вересня – створення світу, збирання врожаю – це райський стан до гріхопадіння.

Далі йде гріхопадіння – ночі стають довшими, приходить осінь, холод, збільшується темрява.

У цей час початку церковного року є багато пророчих свят. Також є свято Різдва Пресвятої Богородиці, яке, немов рання зоря, провіщає прихід Спасителя – Сонця.

Далі Різдво, яке святкуємо в найгостріший період зими, але вже день починає збільшуватись, непомітно прибуває тепло.

Далі Христос проповідує.

Коли святкуємо Пасху, після весняного рівнодення, день перемігає ніч, стає довшим. Природа воскресає і пробуджується.

Влітку, коли все розцвітає після Воскресіння, святкуємо розвиток повноти Зіслання Святого Духа, розвиток Церкви, її проповідь, місія (свято верховних апостолів Петра і Павла – як плоди Зіслання). Вже немає свят, подій з історії спасіння.

Поганські народи розуміли час як рух по колу, звідси і приказка, що: «Нове – це забуте старе». Якщо час крутиться по колу, то він не має своєї унікальності, бо, все рівно, все не зроблене встигнеться ще зробити. Якщо час повертається, то для чого нам його цінувати?

Та для нас, християн, час – це безцінний Божий дар, котрий не повертається, для нас час є лінійним. Все, що ми робимо є неповторним, можемо повторити погану зроблену дію та це вже буде в іншому часі. Хочемо ми того чи ні, саме від часу залежить наше спасіння, бо потім часу не буде. Тому то час і приводить нас або до спасіння, або до загибелі.

І хоча в літургійному житті свята повторюються протягом років, бо ми у часі простуємо до спасіння, ця циклічність повторюваність та допомагає нам дійти до Бога. Час, котрий дається нам від Бога через любов має нас до Нього наблизити. Якщо ми осмислюємо час, то він переображується, стає прямолінійним, бо провадить нас до спасіння, до Бога.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.