Поминальна субота

До Христових страждань і Його славного Воскресіння, плачевною була участь померлих. Всі вони, навіть праведні, сходили в ад, в місце сумне та моторошне, яке було під владою ворожих сил. Христос в Своєму Воскресінні сокрушив ворота аду і зійшов до ув’язнених в аді душ, померлих праотців, вивів їх із аду, а всім, хто повірив в Нього дарував надію на вічне блаженство з Ним у Царстві Божім. «Я ж, коли від землі буду піднесений, – говорив Христос Своїм учням, – усіх притягну до себе» (Ів. 12,32). «І коли відійду, вам місце споготую, то повернуся і вас до Себе візьму, щоб і ви були так, де Я» (Ів. 14,3).

І ось, вслід за Ісусом Христом, переможцем смерті і аду, який вознісся до неба і сидить праворуч Бога Отця, перед престолом Вседержителя зібрався торжествуючий собор, відкуплених кров’ю Агнця, християн. Цей собор, разом із безтілесними силами, і складає Небесну Церкву, до якої належать душі всіх тих, які померли в благочесті і вірі.

Не всі, звичайно, члени Небесної Церкви стоять на однаковій близькості до Бога, не всі однаково прославлені (І Кор. 15,41), як промінь сонячного світла скрізь проникає і приносить із собою світло, тепло і життя не тільки людям і тваринам, але і будь-якій рослині і комашці, так само і в вічності світло від Бога Отця оживотворяє душі померлих і дає їм радість та блаженство, відповідно до їхніх заслуг. Церква вірить, що в Ісусі Христі примирилося небо і земля, і ми отримуємо можливість молитовно спілкуватися з переставленими від цього світу. Тепер уже немає того провалля, яке віддаляло перед цим людей, які живуть на землі, від своїх померлих. Всі ми: живі та померлі складаємо єдине Тіло Христове і тому ми можемо надіятися, що коли ми молитовно згадуємо наших померлих, вони чують нас, втішаються нашою любов’ю і співрадіють з нами, будучи з’єднані в упованні на Христа Відкупителя.

Благотворна для померлих молитовна пам’ять про них, але і для нас, які сумуємо через розлуку нічого не може бути більш розраднішого за це поминання, яке ми звершуємо з вірою і упованням на Христа Спасителя.

Для молитов за померлих Свята Церква в літургійному році встановила певні дні, переважно суботи, для загального соборного поминання померлих. Головні поминальні дні називаються батьківськими суботами: М’ясопусна субота, Троїцька –перед Зісланням Святого Духа і Дмитрівська – перед днем пам’яті Святого великомученика Димитрія (26 жовтня – 8 листопада). В ці суботи прийнято здійснювати вселенські панахиди за всіх від віку спочилих отців і братів наших, які сподобилися християнської кончини. А також згадуємо тих, котрі перейшли в загробне життя, не будучи підготовленими Святими Тайнами Сповіді та Святого Причастя, котрі померли раптово: котрих вода покрила, котрих війна забрала, котрих землетрус накрив, котрих убивця вбив, тих, котрі в вогонь потрапили, котрі стали поживою звірям, птицям та гадам, загинули від блискавки, замерзли від морозу, котрі померли від отруєння.

У всіх Церковних уставах про поминаннях усопших нам дається заповідь: не сумувати за ними, але вірити, що померлі не перестають жити за гробом і, що вони не позбавлені духовного спілкування із живими. Якщо нам у Слові Божому говориться, щоб ми молилися один за одного (пор. Як. 5,16) і ми молимося за тих, хто є відсутній: за тих, хто плаває чи подорожує. Ми молимося за них з надією, щоб вони були врятовані від бід. Так само ми повинні з повною надією вірити і молитися за тих, хто відійшов із цього світу. Священний обов’язок християнської любові – своєчасно молитовно допомогти браттям, які переставилися із цього світу, щоб вони, згідно своїх гріхів, не були вкинені на місце вічних мук, але оселилися в місці світлому, в місці прохолодному, де всі праведники перебувають.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *