28 листопада розпочинається Різдвяний піст – час, коли християни докладають особливих зусиль для підготовки себе до світлого празника Різдва Христового. Він також називається Пилиповим постом, тому що починається після 27 листопада – дня пам’яті святого апостола Пилипа. Цей піст встановлений для того, щоб ми до дня Різдва Христового очистили себе покаянням, молитвою і стриманістю, полегшили і втихомирили тіло, приборкали бажання і обеззброїти пристрасті.
Як був встановлений Різдвяний піст
Встановлення Різдвяного посту, як і інших багатоденних постів, відноситься до стародавніх часів християнства. Вже з четвертого століття святий Амвросій Медіолянський, Філастрій, блаженний Августин згадують у своїх творах Різдвяний піст. У п’ятому столітті про давність Різдвяного посту писав Лев Великий. Спочатку Різдвяний піст тривав у одних християн сім днів, в інших – трохи більше. На соборі 1166 році, константинопольським патріархом Лукою та візантійським імператором Мануїлом, для всіх християн було встановлено зберігати піст перед великим святом Різдва Христового сорок днів.
Коли почали святкувати Різдво Христове
Початок цього свята відноситься до апостольських часів. В Апостольських постановах говориться: «Зберігайте, браття, святкові дні, і, по-перше, день Різдва Христового, яке так святкується вами в 25-й день десятого місяця» (desembri). У другому столітті на день Різдва Христового, 25 грудня (юліанського календаря), вказує Климент Олександрійський. У третьому столітті про свято Різдва Христового згадує святий Іполит. Під час гонінь християн Діоклетіаном, на початку четвертого століття, в 303 році, 20 000 нікодімійських християн було спалено в храмі в саме свято Різдва Христового. З того часу, коли Церква отримує свободу і стає пануючою в Римській імперії, свято Різдва Христового ми знаходимо у всій Вселенській Церкві, як це можна побачити з повчань святого Єфрема Сиріна, святого Василя Великого, Григорія Богослова, Григорія Нісського, святого Амвросія, Івана Златоустого та інших отців Церкви четвертого століття на свято Різдва Христового. Никифор Калліст, письменник сімнадцятого століття, у своїй церковній історії пише, що імператор Юстиніан в шостому столітті встановив святкувати Різдво Христове по всій землі.
У п’ятому столітті Патріарх Константинопольський Анатолій, в сьомому Софроній і Андрій Єрусалимські, у восьмому святий Іван Дамаскін. Козьма Маюмській і Герман, Патріарх Царгородський, в дев’ятому преподобна Касія та інші, імена яких нам невідомі, написали для свята Різдва Христового багато священних піснеспівів, які й нині звучать у храмах для прославлення світлого празника.
Про правильність норми посту преподобний Варсонофій та Йоан дають таку вказівку: «Відносно поста скажу: Доторкайтеся до свого серця, якщо воно не наповнене марнославством, і, коли все ж таки не наповнене, то доторкайтеся вдруге, дивлячись, чи не робить тебе цей піст немічним у виконанні справ, бо цієї немочі не повинно бути, і якщо і в цьому не шкодить тобі, то твій піст правильний».
Митрополит Інокентій каже: «Були приклади, що навіть монахи, як, наприклад, святий Іван Ліствичник, вживали повсякчасно різну їжу і навіть м’ясо».
Святі і піст
Преподобний Макарій Великий ніколи не пив вина. Однак, коли він бував у гостях у інших ченців, він не відмовлявся від вина, приховуючи свою стриманість. Але його учні намагалися попередити господарів, кажучи їм: «Якщо він буде пити у вас вино, то знайте – повернувшись додому, він буде позбавляти себе навіть води».
Оптинському старцю Леоніду довелося одного разу прожити кілька днів у єпархіального архієрея. Стіл був накритий рясною рибою і різними смачними стравами, різко відрізняючись від скромної скитської трапези Оптинської пустині. Старець не відмовлявся від смачних страв, але коли повернувся до Оптині, то на кілька днів позбавив себе їжі, ніби надолужуючи згаяне в гостях стриманістю.
У всіх тих випадках, коли постник повинен приймати їжу разом з іншими, більш немічними братами, він не повинен, за вказівкою святих отців, своєю стриманістю робити їм докір.
Тепер ми говоримо про піст, щоб зробити тіло наше більш легким і тонким, більш здатним для духовних відчуттів. І Господь Ісус Христос освятив це встановлення Церкви сорокаденним постом, і піст став спасаючим для нас, хоча ми по немочі нашій проводимо його зовсім не так, як повинні б. Але ми повинні вірити, що наше єство через сорокаденний піст Господа Ісуса Христа очиститься та зробиться здатним до духовних відчуттів. Ми повинні вірити, що піст спасе нас не через наші подвиги, а через благодать, яка йому притаманна.
Господь Ісус Христос каже: “Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають. Тому, хто б’є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі. Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся” (Лк. 6, 27-30).
Під час посту наше звичайне говіння, визнання гріхів і причастя Святих Тайн, крім тих дарів благодаті, які подаються нам при виконанні всього цього, нагадують і приводять нас до того покаяння, яке має принести людина безпосередньо Господеві, в глибокому пізнанні свого падіння і найбільшої гріховності свого єства. Тому не станемо боятися посту і того, що проведемо його не так, а станемо радіти, що він є таким спасенним для нас!