Піст…Як багато міститься в цьому слові для серця християнина.
Кожний із нас має свої, а деколи і дивні, уявлення про піст.
Для когось піст торжественно-похмурий – і в цьому якраз його і цінність, бо всякий подвиг формує почуття власної цінності. Для когось піст – світлий і невимушений, як би строго людина не постилася. Для когось піст – просто одне із правил Церковної дисципліни, котре потрібно виконати, не роздумуючи про його цінність. А для когось піст – це період в календарі, який немає жодного значення, мовляв: піст для здорових, а ми всі хворі; життя таке, що немає можливості вибиратися в їжі; і взагалі, піст – це не головне.
Але зараз ми не будемо заглиблюватися в аналіз цих суджень, виявляти істинні та відкидати хибні, але зосередимо нашу увагу на темі Успінського Посту.
Для початку скажемо, що всі багатоденні пости передують світлим празникам, готують до них. Не в тому сенсі, що, ось потрібно потерпіти скорботу, щоб на її фоні яскравіше відчути радість визволення від неї, але в тому сенсі, щоб підготувати власну душу до радості від зустрічі із вічністю, в чому, властиво, і полягає суть будь-якого християнського свята.
В приготуванні до празника Успіння Пресвятої Богородиці є певні свої нюанси. Що ж ми збираємося святкувати? До якої радості ми готуємося? Якщо Пасха – зрозуміло, Різдво – також, адже це найважливіші події нашого спасіння; і пам’ять святих апостолів Петра і Павла – торжество влаштування Церкви, котру «пекельні ворота не подолають» (Мт. 16:18).
А Успіння? Це просто кажучи смерть. Що тут святкувати? Адже ж у відмінності від хресної смерті Спасителя, смерть Його Пречистої Матері нікого не спасла і не зцілила. Це було горе для всіх, хто з Нею спілкувався. В честь чого є цей підготовчий піст? Принцип той самий – підготовка до радості.
Звернімо увагу, що цей двохтижневий піст, пронизаний празниками Її Сина. Починається піст святом, присвяченим Животворящому Хресту – Жертовнику нашого з Нею спасіння, символу безмежної Божої любові. Всередині посту – Преображення Господнє, а на наступний день після Успіння – пам’ять Нерукотворного Образу. Господь ніби обіймає Свою Матір, бо Їй «меч прошив душу» (Лк. 2:35) скорботами за Свого Сина, Своїм життям Вона показала приклад преображеної душі і саме завдяки Їй відбулося воплочення Слова.
Але чому із всіх Богородичних празників саме Успіння так вшановується, що йому передує багатоденний піст? Та тому, що для християнина «життя – Христос, а смерть – придбання» (Фил. 1:21)!
Сум розлуки є природний і зрозумілий для тих, хто вже не міг з Нею спілкуватися. Але завдяки апостолові Томі, який завжди вічно запізнювався, цей смуток перекритий радістю від того, що Богородицю «гріб і умертвіння не втримали». Та, Котра зберегла Своє дівицтво при народженні Богодитяти, Вона не залишила світу в Своєму Успінні, будучи першою молитвеницею за людство.
Якщо про Великий піст можемо сказати – світла печаль, то про Успінський піст можемо сказати – небесна печаль. І, напевно, Успінський піст допомагає зрозуміти суть посту як такого, тому що найкращим прикладом дотримання посту є Пресвята Діва. Від Свого народження далека від усякого гріха і спокус, і своїм прагненням душі до Бога, вільна від людських немочей, і настільки ж близька до немічних людей, що шукає будь-якої можливості дати їм просту земну радість (згадаймо, з чому розпочалися чуда Христа).
Це зберігання себе «чистим від світу» (Як. 1:27): від його злоби і малодушності, від його гордості і підлості, від його догоджанням людям і високомірності, безцеремонності і байдужості, боягузливості і зухвалості – захорона себе від цих і інших пристрастей, які дуже часто маскуються під чесноти, і є справжній піст, який показала нам Пресвята Богородиця.
Священномученик Ігнатій Богоносець свідчить про життя Богородиці: «Вона в переслідуваннях і бідах завжди була веселою, в нуждах і бідності ніколи не засмучувалася, на тих, хто ображав Її – Вона не гнівалася. Була тихою в благополуччі, милосердною до бідних, допомагала їм при кожному доброму ділі».
Наслідування Божої Матері в цих Її рисах повинно стати для нас осердям нашого Успінського посту.