Про апокрифи

Апокрифічна література досить багата і за кількістю і за змістом. Вже в ІІ столітті відомий церковний письменник Іреней пише: «Кількість літератури даного роду важко навіть порахувати» (Проти єресей, І, 20). Особливо апокрифи тішилися популярністю серед простих вірних, тому що відповідали на деякі питання, на які не було відповідей в Євангеліях – про це буде нижче. Часто також апокрифи використовували єретики, і після певних змін, на їх підставі проповідували свої доктрини. Саме з цього факту беруться серйозні застереження Отців Церкви щодо апокрифів, а навіть заборона їх читати.

Сьогодні простежується досить сильна зацікавленість апокрифами Нового Завіту, особливо зі сторони богословів та релігіознавців, але також з боку світських письменників, режисерів, редакторів газет і журналів. До речі, Існують також апокрифи Старого Завіту, равіни називали їх «гішонім», «зовнішні книги», тобто такі, що не входили до святого зібрання книг. Використовували їх, між іншим, самаритяни.

Особливо привабливим в апокрифах є їх таємничість, «сенсація», або навіть досить поширена думка, що Церква віками щось від вірних укривала та забороняла читати, так як дані тексти скоріш за все свідчили проти неї або містили якісь страшні чи неприємні істини. Залишимо поки що ці підозри, щоб спробувати побачити, чим насправді є апокрифи, яка їхня роль для віри первісної і сьогоднішньої Церкви і особливо, як вони вплинули на віру Народу Божого по відношенню до Марії.

Що ж означає поняття “апокриф” і навіщо їх писали?
Поняття «апокриф» походить з грецького дієслова «апо-крипто» і означає «укривати, ховати, прикривати, ховати з виду» тощо. Пізніше від цього слова був створений іменник «апо-крифос» – «укритий, тайний, таємничий». Пізніше також «сокровенний, священний» (Вейсман А. Д., Греческо-Русский словарь, С.-Петербург, 1899). Взагалі, даний термін має два значення: біблійне і загальне. Перше протиставляє апокрифи канону Святого Письма, тобто підкреслює літературу, книги, розповіді, які не знаходяться у Святому Письмі. Друге підкреслює неавтентичність, фальсифікацію, підставу подавану за автентичну. Найчастіше мова йде також про літературу тематично близьку біблійній. Варто нагадати, що для протестантів апокрифами являються також ті книги Старого Завіту, які були написані грецькою мовою і знаходяться в Септуагінті, а потім у Вульгаті, тобто такі що не входять до єврейського канону, а саме: Товита, Юдити, 1-2 Макавеїв, Сираха, Варуха, Мудрості.

В богословських творах поняття «апокриф» від самого початку було досить неоднозначним. На початку, в перших віках християнства, це поняття і те, що ним окреслювалося, мало радше позитивне забарвлення, проте на протязі століть термін «апокриф» починає набувати серед теологів негативних відтінків, аж до цілковитого несприйняття даної літератури як теологічного джерела.

Оріген (185-254) розділяє християнські (або релігійні) книги на дві групи: ті, які використовуються під час культу і власне апокрифи. Хоча тоді, у ІІІ столітті ще не було виразно окреслено канону Святого Письма, і сам Оріген часто коментував деякі апокрифічні, з нашої точки зору, книги, як старозавітні, так і новозавітні. Наприклад «Книгу Ювілеїв», в котрій бачимо пробу доповнити а також коментувати Книгу Буття. Відома також «Книги Сибілли», з пророцтвами сибіл, які були досить популярні ще в Середньовіччі, що відбилося в гімнології чи в мистецтві, навіть в епоху Ренесансу, наприклад Сікстинська Капелла, розписана Мікеланджело, де представлені 4 Сибілли.

Так як апокрифи почали з’являтися і переховуватися в різних єретицьких кругах, деякі Отці Церкви вважали апокрифи єретицькими і забороняли своїй пастві їх читати, наприклад Кирило Єрусалимський у знаменитих «Катехезах». За часів Ієроніма (поч. V в.) термін «апокриф» має досить нейтральне значення і означає «неканонічна книга».
Тобто, можемо сьогодні окреслити поняття «апокрифи» як стародавні єврейські і християнські книги біблійної епохи (або, що до такої себе зараховують), котрі не визнані Церквою як канон Святого Письма.

До найбільш відомих апокрифів новозавітної ери відносяться Євангеліє Євреїв (Цитують його Папій, потім Климент Олександрійський, Оріген, Кирило Єрусалимський, Ієронім), Євангеліє Назореїв, Таємне Євангеліє Марка (Знайдений в 1958 р. манускрипт з XVIII віку в одному монастирі біля Віфлеєму, датується більшістю науковців II століття), Протоєвангеліє Якова, Євангеліє Томи, Євангеліє Петра, Євангеліє Марії Магдалини та багато інших. Крім того, існує багато апокрифічних Послань Апостолів, Діянь Апостолів чи Апокаліпс .

Значення апокрифічної літератури, як єврейської, так і християнської, дуже велике. Апокрифи новозавітної епохи дозволяють побачити і дослідити вірування і побожність перших християн. Крім того, багато мотивів, які знаходяться в апокрифах ввійшло до релігійного життя пізніших християн, а навіть до богослов’я. Деякі апокрифи з’являлися в тому самому часі, що і сьогоднішні канонічні Євангелія і мали на меті ту саму ціль: зібрати відомості про життя Христа, його учнів і оточення. Тому варто, досліджуючи Євангелія з точки зору поставання, редагування, впливів, звертати особливу увагу також на апокрифи.

Варто однак зазначити, що на авторів Нового Завіту більший вплив мали апокрифи старозавітні, в свою чергу апокрифи написані в ранньохристиянську епоху вплинули радше на богослов’я Отців Церкви ніж на Новий Завіт, тому ними, крім біблеїстів, займаються також патрологи. Також варто пам’ятати, що багато апокрифів, особливо ранніх – а навіть більшість з них – мають вчення ортодоксійне, а не лише єретицьке, тому що їхні автори виклали в них, хоч і подеколи у примітивному стилі, в принципі юдеохристиянське богослов’я.

На апокрифи також варто дивитися, як на перші спроби толкування Святого Письма, особливо пояснення деяких важчих фрагментів з навчання Христа чи Апостолів. І останнє, крім теологічних питань, ціллю апокрифів було також доповнення до Святого Письма того, чого, як здавалося авторам даних творів, у Святому Письмі бракувало, а віруючих цікавило. І цікавить дотепер. Що робив Ісус Христос до 30-го року життя і яке було Його дитинство? Що робили Марія та Йосиф до моменту народження Спасителя? Яке було походження Марії, Матері Христа і яке було завершення її земного життя? Що було з Апостолами по розісланню їх по світу проповідувати Євангеліє? Що сталося з іншими героями Нового Завіту, як наприклад з Пилатом, Марією Магдалиною чи Лазарем тощо? Ці питання виникають з природнього людині пошуку істини а також з природньої цікавості.

о. Петро Степан Балог (сторінка у Facebook автора).

ПРО АПОКРИФИ – ПОЧАТОКАпокрифічна література досить багата і за кількістю і за змістом. Вже в ІІ столітті відомий церк…

Posted by Petro S. Balog on Freitag, 24. März 2017

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *