Від недавнього часу у світі, особливо християнському, існує дилема, як стратили Христа, на хресті, чи на стовпі. І вона не була б такою гострою, якщо б Святе Писання само, не звертало на неї увагу, і якщо б там не було вказано, як до цього відноситись. Набравшись трошки терпінням, зрозуміємо у чому справа.
Філологічна проблема
В оригінальних грецьких текстах занаряддя старти, на якому помер Ісус передається через слово “ставрос”, що означає стовп, частокіл… . І на цьому можна би і завершити дискусію кажучи, що ось маємо переклад і про що тоді далі говорити? Але залишається актуальним питання, якщо ставрос – стовп, то як тоді на тій же давньогрецькій мові у діалекті койне (на якому написаний Новий Завіт) буде звучати слово “хрест”? Впевнений, що більшість прихильників варіанту “стовп” над цим питанням не тільки не замислювались, але і не думали, що воно (це питання) існує.
Відповідно, існування вищезгаданого питання дає можливість стверджувати, що є вагомі підстави вважати що Ісус помер не на стовпі, а на хресті. Тим більше, що багато словників із грецької мови, очевидно не безпідставно, слову “ставрос”, окрім значень стовп, кіл, частокіл, надають і значення “хрест”. Для прикладу “Греческо-Русский словарь составленый А. Д Вейсманом”, с.1150-1151:
Тобто бачимо, що перекладачі вказують на те, що окрім інших значень, “ставрос” має значення – “хрест”
Що про це говорить Писання?
Біблійні свідчення про хрест ми знаходимо у розповідях про страждання і смерть Спасителя
Напис над головою
“Над головою в нього прибито напис за що його засуджено: “Це Ісус – Цар Юдейський.” (Мт. 27. 37).
Тут ми повинні з увагою сприйняти те, що із такою точністю написано у Слові Божому. Римський прокуратор Понтій Пилат розпорядився написати на деревʼяній дошці суть звинувачення, за яке і був страчений Христос. За словами євангелиста Матея, ця таблиця була прибита “над головою в нього”. Якщо б Ісус був прибитий до стовпа, то апостолу довелося б написати “над його руками”.
“Переламали голінки”…
“Через те, що це була п’ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, – бо був Великдень тієї суботи, – то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був з ним розіп’ятий. Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому, лиш один з вояків проколов йому списом бік.”(Ів. 19. 31-34).
У даному питанні це дуже цікавий факт. Справа у тому, що коли людина висить підвішена руками вгору, то вона так може висіти достатньо довго (практично кожен це може перевірити на собі, повисівши трохи на перекладині (турніку) тримаючись так, щоб руки були впритул одна до одної). Але можна провести на собі й інший експеримент. Спробуйте повисіти так, щоб руки ваші були витягнуті в протилежні боки (як на хресті)… Такий експеримент покаже, що довго та висіти не можна бо, розтягуються мʼязи грудної клітки і людина не може вдихнути повітря. Якщо є на що опертися ногами, то можна трохи піднягнутися, щоб вдихнути, але якщо такої опори нема, то людина живе рівно стільки, скільки може витримати її організм без повітря… .
У цьому й полягає суть вказаного у Писанні вислову “Переламали голінки” – щоб пришвидшити смерть, у розпʼятого забирали нижню опору і він, не маючи змоги дихати, швидко помирав… . Це й свідчить про те, що розбійники праворуч та ліворуч Христа були розпʼяті саме на хрестах, а не підвішені на стовпах. Бо інакше не було б сенсу для прискорення страти перебивати їм голінки. Адже, підвішені за руки вверх, вони і з перебитими голінками могли бути живими до наступного дня (суботи), а то й далі…
До Христа, як бачимо із вищенаведеного тексту євангелія, підійшли із таким же наміром, та “голінок не перебивали йому”, але не тому, що у Нього було інше знаряддя страти, а тому, що він уже помер…
Рани від цвяхів на руках
Тож повідали йому інші учні: «Ми Господа бачили.» Та він відрік: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!» (Ів. 20. 25)
Логічно допустити, що ап. Тома краще знав про те, як стратили Ісуса, тому й казав не про “знаки від цвяха”, а про “знаки від цвяхів”.
Ми скажемо, а де ж згадується слово “хрест”? Тогочасна грецька мова не мала терміну “хрест” і “перехрестя”… Тому словом “ставрос” передавалось багато значень, в тому числі і різноманітні деревʼяні знаряддя страти…
Чому це важливо?
Церква не сама придумала як ставитись до смерті Ісуса та до того, на чому Він помер. Саме Писання вказує християни мають відноситись до цього. Конкретні речі говорить нам ап. Павло:
“Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. … ми проповідуємо Христа розп’ятого: -ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган, а для тих, що покликані, -чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу могутність і Божу мудрість.” (І Кор. 1. 18, 23-24)
“Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я – світові;” (Гал. 6. 14)
“Багато ж є тих, що про них я часто говорив вам та й тепер з плачем говорю, які поводяться як вороги Христового хреста” (Фл. 3.18)
Дивись також: Гал. 5.11; 6,12; Еф. 2.16; Кол. 1.20…
У нього можна знайти і багато інших подібних свідчень і настанов, але і подивившись на ці, розуміємо, що Апостол відносився до хреста Христового не так, як його сучасники, і навіть не так, як відносились до нього більшість тодішніх перших християн, яких ми часто ставимо собі у приклад. Вони (християни перших століть), відносились до хреста, як до знаряддя тортур і страти, бачили в ньому лише страждання і смерть. І так дійсно було, бо не мала змісту така страшна смерть людини. Лише страждання і смерть Христа були цілеспрямовані. Він (Христос) на те і прийшов, щоб віддати життя за нас. Тму його смерть, Його хрест і мають таке важливе значення для ап. Павла і для християнина. Тому Павло і настановляв перших послідовників Христа і нас із вами щодо хреста Христового. Інакше, якщо б їхнє відношення у цьому питанні було правильне, то Апостол не писав би цих рядків, а, можливо, лише підтвердив би їхню віру.
Хрест є одкровенням про світ, людину і Бога. Хрест говорить нам про те, яким страшним може бути світ, бо навіть до Втіленого Бога не знайшлося іншого, крім Хреста, місця. Хрест говорить і про те, якою потворною може бути людина, яка створила хрест як знаряддя тортур і страти для собі подібних. Але Хрест несе в собі і інший, високий сенс: Хрест говорить про Бога – про таємницю божественної любові, про те, що «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3,16).
Хрест з’єднує минуле і майбутнє, Хрест з’єднує земне і небесне і, нарешті, Хрест з’єднує Бога і Людину. І в центрі – Богочоловік, Ісус Христос, який приносить Себе в Жертву за життя світу. Хрест вміщує в собі все одкровення про Бога та Його Провидіння. Бог привів світ до буття і створив людину для того, щоб зробити її причасником Свого ВічногоЖиття.
Стоячи перед Хрестом Господнім, звертаємося ми і до сили самого Хреста:
«Радуйся, чесний і животворящий Хресте Господній, допомагай нам силою на тобі розп’ятого Господа нашого Ісуса Христа, Який в пекло зійшов і подолав силу диявола».