Розмова з адвентистом про Святе Передання

Сектант: Що таке Святе Передання, в котрому православні бачать друге джерело Божественного Об’явлення і тому ставлять його на один рівень із Божественним Писанням?

Священик: Святе Передання є вченням, поданим Церкві усно, і, як наслідок, частково Нею записане. Як і Святе Писання воно містить Божественне Об’явлення, необхідне для нашого спасіння. Воно є другим джерелом Божественного Об’явлення, користується таким самим авторитетом, як Святе Писання, воно є життям Церкви у Святому Дусі, а також живим потоком цього життя. Від Адама – до Авраама минуло більше як три тисячі років; додамо до цього 430 років, коли ізраїльтяни були рабами в Єгипті (пор. Гал. 3,17), одержимо більш як три з половиною тисячоліття. Всі ці роки не було ні Священного Писання, ні святкування суботи, а Божі вибранці на шляху до спасіння керувалися тільки Священним Переданням, тобто вченням про Бога, котре передавалося усно і тільки 1700 років від Мойсея до Господа – стало Священним Писанням Старого Завіту.

 І, як до писаних книг Старого Завіту світ дізнавався про Бога і спасіння, лише із Священного Передання, і між іншим, усного. Так і до писаних книг Нового Завіту Святе Передання залишалося для перших християн єдиним путівником до спасіння. Першим, хто доніс до вух людей вчення Нового Завіту, був сам Господь наш Ісус Христос, котрий три з половиною років Свого земного служіння нічого не писав, а тільки неупинно навчав. Виконавши послух Отцю, Він і Своїх апостолів післав не писати, але проповідувати Євангеліє цілому світу: “Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку” (Мт. 28,19-20).

Від дня Свого заснування до того, як було написане перше Євангеліє (від Матея), Церква жила без Писання Нового Завіту, керуючись Священним Переданням, частина котрого лише пізніше була закріплена письмово. Немало було і інших писань, про які говорилося, що вони Богодухновенні і належать святим апостолам, але визнавати їх такими чи ні – вирішувала Церква, бо Вона завдяки Переданню, жила істинним Євангелієм до того, як Воно було написане.

Отже, Священне Передання є коренем двох Завітів: Старого і Нового, а тому ми називаємо Його другим джерелом Божественного Об’явлення і надаємо йому таке ж саме значення і такий самий авторитет, що і Священному Писанню.

Сектант: Священне Писання – це слово Боже і неприпустимо Його замінювати будь-яким переданням, котре є людським, бо в Євангелії написано: “А ви чого порушуєте заповідь Божу вашим переданням?…. Тож вашим переданням усуваєте заповідь Божу. О лицеміри! Добре про вас пророкував був Ісая: Оцей народ устами мене поважає, серце ж їхнє далеко від мене” (Мт. 15:3, 6-9; пор. Мр. 7,13). Ось чому ми осуджуємо вас, бо ви заміняєте Закон Божий, котрий міститься у Святому Писанні, людськими словами передання.

Священик: Говорячи так, ти помиляєшся, бо Закон Божий не міститься увесь у Святому Писанні. послухай Божественного Євангелиста Івана: “Є багато ще й іншого, що сподіяв Ісус, – та якби оте все поодинці записати, то, гадаю, і самий світ не змістив би написаних книг”(Ів. 21,25). Він же в одному із своїх послань говорить: “Чимало мав я до вас писати, та не хотів на папері й чорнилом, але надіюсь прийти до вас і усно з вами поговорити, щоб радість ваша була повна” (ІІ Ів. 1,12). І так, бачиш, що святий Іван Богослов віддавав перевагу спілкуванню з учнями у живій розмові (з чого і  складалося Передання), аніж письмовому слову поучення. Ви ж, сектанти, сліпо тримаєтеся тільки записаного, ніби не знаючи, що і сам Спаситель, і багато із Його апостолів проповідували усно. Це, напевне, про вас говорив пророк Ісая: “Слухайте добре, та не розумійте! Дивіться добре, але не знайте!” (Іс. 6,9).

Сектант: Християни не повинні спокушатися жодним людським вченням, відмінним від Божественного, про це нагадує нам апостол: “Вважайте, щоб ніхто вас не збаламутив філософією та пустим обманством, за людським переданням та за первнями світу, а не за Христом” (Кол. 2,8).

Священик: Тільки той, хто має перекручений розум, не може розрізнити передання людське від Передання Христового. Ти навів слова Святого Писання, котрі відносяться до суєтного мудрування цього віку, але не до Передання Христової Церкви. Бо Священне Передання – не передання людське, не помилкова філософія, але Слово Боже, передане нам усно. Сам великий апостол навчає нас: “Тож стійте, брати, і тримайтеся передань, яких від нас навчилися чи то усно, а чи листовно” (ІІ Сол. 2,15). Ви ж, сектанти, навчаєте протилежного, не розуміючи, що і саме Священне Писання – плід Духа Святого, який виріс із кореня Священного Передання.

Сектант: Щоб спастися істинним християнам достатньо Святого Писання. Це підтверджують і слова апостола до Тимотея: “І вже змалку знаєш Святе Письмо, яке вірою у Христа Ісуса може тобі дати мудрість на спасіння. Все Писання – натхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості” (ІІ Тим. 3,15-16). Отже, будь-які додатки до Слова Божого недопустимі.

Священик: У апостола тут йде мова про Старозавітні Писання, бо Новозавітних Писань християни тоді ще не мали. Якщо ж тут застосувати ваше тлумачення, то ми дійдемо до думки, що і книги Нового Завіту не потрібно було б приймати, бо вони появилися пізніше і тому не включені святим Павлом в поняття “Писання”.

Сектант: Ми не можемо прийняти Передання, в котре з часом увійшло багато помилок так, що тепер неможливо відрізнити: що в ньому від апостолів, а що із інших джерел.

Священик: Тут потрібно зрозуміти, що істини віри, які є в Переданні, Церква закріпила в апостольських правилах, в правилах Вселенських та Помісних Соборів. Щодо непорушності Священного Передання, то воно піддається перевірці, бо будь-яке вчення, чи заповідь, чи навчання, котре відноситься до нього мають наступні ознаки:

  1. Не суперечать Священному Писанню, а значить виходять від Спасителя чи Божественних апостолів, які навчали під натхненням Святого Духа.
  2. Перебуває в абсолютній згоді з ученням всіх, або більшості Отців та вчителів Церкви.
  3. Зберігається апостольськими церквами, які мають неперервну лінію апостольської тяглості аж до наших днів.
  4. Приймаються до керівництва Вселенською Церквою.

Все, що не відповідає цим критеріям не визнається істинним і священним, отже, йому не слід вірити.

Сектант: Щоб не робила Церква з метою охоронити Своє Передання, ми довіряємо виключно Святому Писанню. Бо перші християни приймали тільки те, що записано. Про це говорить діяння апостолів: “… вони прийняли слово з повним запалом, щодня досліджували Писання, чи так воно є” (Дія. 17,11). Отже, і нам слід триматися тільки того, що увійшло в Святе Писання.

Священик: Похвалу вашу засоромлює Божественний Павло. Бо він хвалить християн Коринту за те, що вони зберігають вчення, отримане від нього усно або через Передання: “Радію, що ви про мене згадуєте в усьому і тримаєте передання так, як я передав вам” (І Кор. 11,2). Отже, що краще: гидувати Переданням, як робите ви, чи іти за Павлом, котрий хвалить тих, хто зберіг Передання? Адже, у проповіді апостолів є багато того, що відкрив їм сам Господь і, що не увійшло, однак, у Писання. Ви хвалитеся своєю вірність лиш записаному, апостоли навчають нас і того, що залишилося незаписаним.

Сектант: Звідки випливає, що апостоли проповідували щось, що не вміщено в Писанні?

Священик: Ось тільки кілька прикладів: святий апостол Юда в своєму посланні говорить: “І тоді, як сам архангел Михаїл, змагаючись із дияволом і сперечаючись із ним про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, а сказав: «Нехай тебе Господь судить»” (Юд. 1,9). Простудіюй увесь Старий Завіт, і подивись, чи знайдуться ще де-небудь ці слова Архангела. Але і далі у цьому ж посланні подається пророцтво Еноха, яке також не знайти в Старозавітних книгах Біблії: “Ось прибув Господь із своїми десятками тисяч святих, щоб учинити суд над усіма й виявити всім безбожним усі вчинки їхньої безбожності, які вони безбожно накоїли, та всі зневаги, що проти нього говорили оті грішники безбожні” (Юд. 1,14-15). Апостол Павло у Другому посланні до Тимотея називає імена єгипетських чаклунів, часів Мойсея, котрих даремно шукати в книзі Виходу: “Як Янній та Ямврій противились були Мойсеєві, так ці противляться правді, – люди зіпсованого розуму та невипробувані у вірі” (ІІ Тим. 3,8). Він також нагадує ефеським християнам вислів Спасителя, котрий ніде не знайдеш у жодному із євангелистів: “У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя – давати, ніж брати” (Дія. 20,35).

Тож, запитаю тебе, адже ти віриш тільки в Писання: звідки взяли ці слова обидва апостоли? Оскільки ти затрудняєшся відповісти, то знову повторю, що апостоли вчили, опираючись на Священне Передання, те саме, що ви хулите. Послухай, на кінець, і святого євангелиста Івана, котрий говорить, що Спаситель наш Ісус Христос здійснив в присутності учнів багато… “Ще й інші численні чудеса, що їх не списано у цій книзі” (Ів. 20,30), тобто в Святому Євангелії, і “якби оте все поодинці записати, то, гадаю, і самий світ не змістив би написаних книг” (Ів. 21,25).

Сектант: Жодному Передання неможливо зберегтися від самого початку у всій чистоті, а тому цілком надійне лише те, що зберегло нам Святе Писання.

Священик: Ти чув Павлову похвалу коринтянам, котрі зберегли незаписане Передання так, як чули із уст Павла. Чув також слова Господа і Його святих, котрі збережені тільки у Святому Переданні. І більш того, я пояснив тобі, як воно зберігалося на протязі віків і в чому запорука його чистоти і незмінності, але ти надалі стверджуєш, що надійне лише вчення записане. Тому послухай ще раз слова апостола Павла, котрий переконує нас зберігати Передання: “Тож стійте, брати, і тримайтеся передань, яких від нас навчилися чи то усно, а чи листовно” (ІІ Сол. 2,15). І в іншому місці “Та коли б чи ми самі, чи ангел з неба проповідували вам іншу, більше за те. ніж ми вам проповідували були, нехай буде анатема!” (Гал. 1,8). Слова “анатема” означає відсікання від таїнственного Тіла Церкви Христової і вкинення разом із бісами до аду.

Сектант:  Як могла ваша Церква зберегти Передання незмінним, якщо священики і богослови викривляють навіть Писання? Порівняй Біблію, видану півстоліття назад із сьогоднішньою, ти побачиш наскільки вони різні. Подібним чином ви поступали і з Переданням, яке ніби успадкували від апостолів.

Священик: Церква Христова не може помилятися, тому що Вона невидимо керується “аж до кінця віку” (Мт. 28,20) Самим Засновником, Її оберігає Святий Дух (пор. Мт. 10,17-20: Ів. 14, 16-26; 15,26; 16,12-14; І Тим. 3,15). І, якщо деякі церковні письменники: чи єпископи, священики чи миряни під час перевидання Біблії замінюють застаріле слово іншим, взятим із сьогоднішньої мови, то це слід назвати уточненням, а не викривленням тексту. Якщо б у наші дні воскрес румун часів Мірчі Старого або Штефана Великого, то він показався б тобі чужинцем, оскільки зараз ніхто не розмовляє на такій мові, якою спілкувалися тоді. Так само і тогочасні книги з плином часу Церквою приводилися до мовних потреб теперішнього часу, але це зовсім не міняло їхнього смислу.

Перечислюючи те, чим перевіряється чистота Священного Передання я називав: древні символи віри, апостольські постанови, догматичні постанови вселенських соборів… А зараз я наведу інші свідчення, в котрих показана віра Церкви апостольських часів.

Твори Святих Отців і древніх апологетів мають багато доказів того, що Священне Передання завжди глибоко шанувалося Церквою:

  • Святий Ігнатій Богоносець (+107), муж апостольський, тобто учень апостолів, і, як свідчать нам історик Євсевій Кесарійський вмовляв християн остерігатися вчення єретиків і зберігати апостольське Передання;
  • Святий Полікарп, єпископ Смирнський, котрий також числиться мужем апостольським, передав своїй пастві вчення, котре чув від апостолів;
  • Церковний письменник Єгезіп, згідно Євсевія Кесарійського, зібрав все апостольське Передання і більшість із нього склав в п’ять книг, котрі однак були втрачені;
  • Святий Іриней, єпископ Ліонський (+202) у своєму творі проти єретиків говорить: “всі бажаючі побачити істину можуть у будь-якій Церкві пізнати Передання апостолів, відкрите у всьому світі”;
  • Оріген (+254), один із учителів Церкви, доповнює його: “Ми повинні зберігати церковне вчення, передане від апостолів, через порядок приємства і перебування в Церквах навіть досі”;
  • Святий Василій Великий (+379), свідчить: “Із догматів і проповідей, які збережені у Церкві одні маємо в навчанні, яке викладене в Писанні, а інше, яке дійшло до нас від апостольського Передання, прийняли ми в тайні, але те і інше має велику силу для благочестя”;
  • Святий Епіфаній Кіпрський (+403), навчає: “Належить зберігати Передання, бо неможливо дізнатися все із Святого Писання; святі апостоли одно вклали в Послання, а інше – в Передання”;
  • Святий Іван Золотоустий (+407), пояснюючи друге послання до солунян святого апостола Павла (див. ІІ Сол. 2,15), показує, що апостоли “не все передали через Послання, але багато чого повідомляли і не на письмі, між іншим і те, і інше однаково достовірне”. Тому навчає: “Є Передання – більше не шукай нічого”;
  • Святий Григорій Нісський (+394): “Достатньо мати від отців дійшовше до нас Передання, як спадщину, котра передана нам від апостолів через наступних святих”;
  • Святий Кипріян Карфагенський (+258): “Якщо повертаємося до Голови і Джерела Божественного Передання, то припиняються людські помилки”

Але і древня практика Церкви також свідчить про правдивість авторитету Священного Передання. Бо до нього разом із Писанням зверталися і перші єретики, і перші борці із ересями: перші – стверджували, що їхні думки складають частину апостольського Передання, а другі – доказували помилковість цього твердження.

Отже, нам потрібно із великим благоговінням зберігати Священне Передання, бо в одному Святому Писанні неможливо знайти всього того, що веде до нашого спасіння. в більшості випадків. Святе Писання навчає нас того, що повинні ми робити: сповідатися із своїх гріхів, хреститися, причащатися, молитися, але не вказує яким чином нам слід це все виконати.

І справді, чи Писання навчило нас в часі молитви повертатися на схід, чи із Писання наші єпископи та священики дізналися як призивати Святий Дух на Пречисті Дари – хліб і вино Євхаристії? Чи Писання донесло до християн славослов’я Святої Тройці: “Слава Отця, і Сину, і Святому Духові”? Ось питання, з якими звертається до нас не хто інший, як Василій Великий. І він же остерігає нас: “Якщо би ми надумали відкинути незаписані в Писанні звичаї, як такі що не мають великої сили, то непомітно для себе викривили б найголовніше, що є в Євангелії”.

Отже, запам’ятай, що авторитет Священного Передання основується на тісному зв’язку його та Святого Писання, і на тому, що вони доповнюють одне одного, в однаковій мірі служать для нас джерелами Божественного Об’явлення, а тому не можуть вступати в протиріччя.

Святе Писання тільки в Священного Переданні черпає свідчення про Богонатхненність своїх книг, а істинність Передання перевіряється його духовним єдинством із Писанням.

Архимандрит Клеопа (Іліє)

За матеріалами: http://stavroskrest.ru

{source} <div class=”share42init”></div><script type=”text/javascript” src=”https://www.dyhdzvin.org/share42/share42.js”></script> {/source}

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.