Можливо Вас також зацікавить: Чи може матерія бути святою?
Чи можна вшановувати святині: цілувати та поклонятися перед ними?
На слово «поклонятися» багатьох представників різних деномінацій та конфесій є оскомина. Проте, якщо ми звернемося до Біблії, то що ми там знайдемо?
Цар Давид говорить: «…поклонюся до святого храму твого…» (Пс. 5:8); і ще «…впадіте ниць перед підніжжям його стіп…» (Пс. 99:5); а також «упаду ниць перед твоїм святим храмом…» (Пс 137:2). Ісус Навин «…упав обличчям до землі перед кивотом Господнім…» (Іс. Н. 7:6).
Всі ці подані цитати показують, що тут поклоніння віддається не Богу, а речам, тобто святині. проте чи буде хтось звинувачувати царя-пророка Давида чи Ісуса Навина в ідолопоклонстві, адже вони пишуть про поклоніння Храму, ковчегу. Невже поклоніння Божій святині не є поклонінням Самому Богу?
Коли православний чи католик поклоняється Храму, цілує ікони чи хрест, вшановує святі мощі та інші святині, то він тим самим віддає шану Самому Богу. Як це робив святи пророк Давид та Ісус Навин.
Нам достатньо прослідкувати ставлення євреїв та поган у Старому Завіті до ковчегу та побачити дії Бога, котрі творилися через Нього, щоби краще зрозуміти різницю між святинею та ідолом.
Філистимляни настрахалися, коли ковчег прибув у табір євреїв, і сказали: «Бог прибув у табір!… Горе нам, бо так ще досі не бувало» (І Сам. 4:7). Невже філистимляни не розуміли, що Богом євреїв є не ковчег? Та й ковчег самим філистимлянам причинив чимало біди після його захоплення (пор. І Сам. 5). Це все чинив не сам ковчег, але Бог через нього.
Давид усвідомлював, що він недостойний, щоби ковчег перебував у його домі, так, ніби Сам Бог мав прийти в його дім: «Як же мені внести до себе ковчег Божий?» (І Хр. 13:12). На звинувачення Міхаль[1], пророк Давид відповів: «Я перед Господом танцював» (ІІ Сам 6:21), нібито ковчег був Самим Богом.
Так само Мойсей, практично, ототожнював Господа з ковчегом: «Устань, Господи! Нехай розсипляться вороги твої! Нехай розбіжаться від обличчя твого ті, що ненавидять тебе!…Спочинь, Господи, серед незліченних тисяч Ізраїля!» (Чис. 19:35-36). Перед ним, як перед Самим Богом, приносили всепалення: «Повернувшись у Єрусалим, став перед ковчегом завіту Господнього і приніс усепалення й мирні жертви, і справив бенкет для всіх слуг своїх» (І Цар. 3:15); кадило: «Поставив і золотий жертовник у наметі зборів, перед завісою. І запалив на ньому благовонні пахощі, як заповідав Господь Мойсеєві» (Вих. 40:26-27); запалювали лампади: «Зробив і світильник, із сутого золота виковуючи його; його підставка, держало його, вітки, чашечки, бруньки й квітки його були суцільні з ним…І зробив сім лямп до нього, і щипці, і огарничку до нього з щирого золота» (Вих. 37:17,23).
Ідол – це щось зовсім інше.
Ані католицька, ані православна Церква не вчить, що святиня може спасати та допомагати, як Бог. Навпаки, таке ставлення до святині, як до амулету, засуджується Церквою. Певні святині почитаються, до них відносяться з благоговінням. Так, як в Старому Завіті мали благоговіння перед Храмом, ковчегом, мощами патріархі та пророків, іншими святинями та святими місцями.
Святині були в Божого народу в Ізраїлі, так само вони є у новітній Церкві. Через Свої святині Бог творив в Старому Завіті чудеса та й сьогодні Він немало чинить чудес.
За книгою С. Кобзар «Почему я не могу оставаться баптистом и вообще протестантом»
[1] «Як же ковчег Господній входив у Давид-город, Міхаль, дочка Саула, дивилась у вікно, тож, бачивши, як цар Давид скакав і танцював перед Господом, зневажила його в своїм серці» (ІІ Сам 6:16).