Час від часу кожна людина відчуває потребу помолитись. Палкі молитви виголошують люди усіх релігійних віросповідань. Кожна релігія має свої молитовні правила, виконуючи які сподіваються зібрати урожай, відвернути хвороби, скласти іспити і т.д. Моляться з молитовників, завченими молитвами чи своїми словами. А крім того, щоб помолитись, долають іноді великі відстані та тяжкі труднощі, щоб добратись до «благодатного» місця: євреї з усього світу їдуть у Єрусалим до Стіни Плачу, мусульмани до своїх міст Мекки і Медіни, католики і православні до відпустових місць. І всі заради того, щоб Бог почув молитву, щоб швидше докричатися до Нього.
І хоча ревні молитви лунають з уст величезної кількості людей, проблеми бідності, алкоголізму, наркоманії, розбитих родин, злочинності, воєн і т.д. не зникають, а знову і знову дошкуляють суспільству дедалі більше.
Тож невже усі ці люди і ми з вами молимось не так, як потрібно? Чи наші молитви взагалі хтось слухає?
Молитви займали важливе місце у житті ізраїльського народу. Цар Давид казав: «Ти, що молитви вислуховуєш, всяке тіло до Тебе приходить» (Пс. 65.3). Бог розуміє молитви з усіх людських мов. Та Ісус, для якого молитва була важливою справою, об’явив нам, що Богові подобаються не всі молитви: «А коли ви молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани; бо гадають, що за своєю велемовністю будуть вислухані» (Мт. 6.7).
Вказуючи на те, чому декотрі молитви не подобаються Богові, ще цар Соломон казав: «Хто відхиляє вухо своє, щоб не слухати Закона, то буде огидна й молитва того». (Прип. 28.9). «Далекий Господь від безбожних, але справедливих молитву Він чує» (Прип. 15. 29).
А ось, що Господь говорить провідникам Юдеї, які були обтяжені важкою провиною: «Коли ж руки свої простягаєте, Я мружу від вас Свої очі! Навіть коли молитву примножуєте, Я не слухаю вас, – ваші руки наповнені кров’ю» (Іс. 1. 1, 15).
Апостол Петро згадав ще одну причину, через яку молитви можуть стати неприйнятними для Бога. Він написав: «Чоловіки, – так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабшою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя, щоб не спинялися ваші молитви» (1 Петра 3. 7).
Як бачимо, той, хто молиться, буде вислуханий лише тоді, коли його поведінка відповідатиме певним вимогам. Однак багато людей не дбає про виконання Божих вимог, і власне тому їхні палкі молитви не призводять до покращення у сім’ї, родині, та у світі.
«Просите, та не одержуєте, бо просите на зле… Наблизтесь до Бога то й Бог наблизиться до вас» (Якова 4.3, 8). Ці слова апостола Якова спонукають нас проаналізувати мету своїх молитов.
У такому разі, які вимоги ми мусимо виконувати, аби Бог вислуховував наші молитви? Вілповідь тісно пов’язана з тим, задля чого ми молимось. Якщо ми хочемо бачити користь, яку несуть молитви, нам потрібно розуміти їхнє призначення. Тож, чому Господь дав нам можливість розмовляти з ним?
Молитва існує не лише для того, щоб повідомляти Богу про свої потреби. Ісус навчає нас: «Знає Отець наш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання» – «Просіть – і буде вам дано» (Мт. 6.8; 7.7). Отже, Бог і справді хоче, щоб ми розповідали йому про свої потреби, але цим призначення молитви далеко не вичерпується.
Якщо ми хочемо одержати відповіді на наші молитви, мусимо смиренно прийняти до серця Ісусове навчання: «Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться у вас, то просіть, чого хочете,— і станеться вам!» (Івана 15:7).
Апостол Павло переконався у правдивості цих Ісусових слів. Його віра в силу молитви не була даремною. Заохочуючи християн до молитви, він заявив: «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє» (Филип’ян 4:6, 7, 13). Але не всі молитовні прохання Павла до Бога були виконані.
Хоча ап. Павло безкорисливо виконував своє служіння; він сказав, що страждає від «колючки в тілі» (2 Коринтян 12:7). Нею могли бути емоційні або моральні страждання, спричинені супротивниками та «фальшивими братами» (2 Коринтян 11:26; Галатів 2:4). Нею також могло бути тілесне страждання через хронічну хворобу очей (Галатів 4:15). Хоч би як там було, ця «колючка в тілі» ослаблювала його. «Я благав Господа тричі, щоб забрав його від мене геть»,— писав Павло. Але його прохання не було виконане. Павло отримав пояснення, що для нього досить отриманих від Бога духовних благословень, таких, котрі допомагали йому переносити випробування. Крім того, Бог сказав: «Сила Моя у немочі показується» (2 Коринтян 12:8,9).
Чого ми можемо навчитися з прикладу Павла? Бог справді слухає молитви тих, хто смиренно намагається служити йому «Молитва праведного йому угодна» (Прип. 15. 8). Але це не означає, що Бог завжди виконує їхні прохання, бо він дивиться на справи далекоглядніше. Він краще від нас знає, що служить для нашого найбільшого блага. Важливіше те, що він завжди діє відповідно до свого наміру, про який говорить нам через Святе Писання.
Декотрі щирі люди через поганий спосіб життя можуть почуватися негідними молитись. Ісус Христос розповів історію саме про такого чоловіка — осоружного митника. Увійшовши на подвір’я храму, цей чоловік почувався негідним підійти до традиційного місця молитви. Він «здалека стояв, та… бив себе в груди й казав: «Боже, будь милостивий до мене грішного!» (Луки 18:13). За словами Ісуса, Бог охоче вислухав його, і він вийшов із храму виправданий. Це доводить, що Бог справді милостивий і хоче допомагати щиро розкаяним грішникам.
Господь постійно закликає нас до молитви і навернення. І сьогодні, як і завжди, актуальні Його слова, сказані через пророка Ісаю: «Шукайте Господа, доки можна знайти Його, кличте Його, як Він близько! Хай безбожний покине дорогу свою, а крутій — свої задуми, і хай до Господа звернеться,— і його Він помилує, і до нашого Бога, бо Він пробачає багато!» (Ісаї 55:6, 7).