30 рік від Різдва Христового. В Єрусалим прибув військовий губернатор, префект Юдеї, Понтій Пилат, щоби спостерігати за бунтівним настоєм ізраїльського народу. Наближається юдейська Пасха, тому Ісус за шість днів до неї направляється до міських воріт, щоби використати останню нагоду – відвернути людей від політичних помилок. Тут Він вперше дозволяє назвати Себе Царем, вказуючи на істинний характер Свого Царства «не від світу цього». Тому й не дивно, що Ісус в’їжджає в Єрусалим не на бойовому коні, а на тихому осляті, котрий символізує мир.
Люди ж не розуміють цього і продовжують розмахувати пальмовими гілками, викрикуючи: «Осанна!» (Слово «Оса́нна» в перекладі з івриту «הושענות» – означає «спаси, ми молимо»). Вони очікують, що Він скористається Своєю божественною силою, яка знищить римських окупантів, а тоді вже наступить вічне Месіанське Царство. Проте у Христа зовсім інші плани: Він не збирається знищувати римські легіони і змінювати політичне життя світу. І тільки Він один добре знає, для чого прийшов в Єрусалим. Адже з цієї події розпочинається відлік Його останніх земних днів.
Єрусалимські жителі так довго чекали на Того, Хто б визволив їх від політичного гніту, а Христос приходить, щоби визволити людину й увесь світ від влади диявола, від гріха, від неправди, від браку любові, від ненависті. Тоді вони відвертаються від Нього, відходять із розчаруванням та гнівом. Ті, хто недавно так велично й радісно зустрічали Христа біля воріт Єрусалиму, через кілька днів будуть кричати римському прокуратору Понтію Пилату: «Розіпни Його!», – вимагаючи Його негайної страти.
Всі ці події відбувалися перед Пасхою, тому в Єрусалимі було досить велелюдно. Христос же продовжував робити те, що робив до цього часу: навчав, оздоровляв, проповідував. Юдейські первосвященики були вкрай незадоволеними. Вони і раніше не палали любов’ю до Христа, а тепер твердо вирішили з Ним поквитатися. І нагода для цього появилася: прийшовши в Єрусалим, Ісус пішов в Єрусалимський Храм, з якого вигнав торгівців й міняйлів: вони продавали голубів для принесення в жертву та вимінювали римські монети на спеціальні, бо тільки такими монетами можна було жертвувати в Храмі. Христос звернувся до них: «Дім Мій домом молитви буде зватись, – ви ж чините з нього печеру розбійників» (Мт. 21:13). Тоді первосвященики не могли Його зупинитися, бо боялися людського гніву. Саме з цього дня розпочинається відкрита війна первосвящеників з Христом: вони робили все, щоби віддати Спасителя під суд римського прокурора, а вирок був один – ганебне розп’яття на хресті.
Ісус разом зі Своїми учнями повертається до Витанії, до свого друга Лазаря. Він знає, що в цей день розпочався відлік Його останніх днів на землі… У Витанії Ісус переночував, а наступного дня розпочалося те, що ми називаємо Страсним Тижнем.