Можна підкреслити кілька вимірів, де апокрифи мали чи мають свій вплив. Це може бути література та мистецтво. Деякі апокрифи написані гарною мовою, пізні апокрифи, як наприклад “Народження Марії”, написані чудовою середньовічною латиною. У більшості апокрифічних текстів є багато поезії, як хоча б в “Протоєвангелії Якова”. Багато художників черпало натхнення і образи для своїх картин з апокрифічної літератури, наприклад Джотто чи Мікеланджело. Деколи важко зрозуміти іконографію Ісуса, Марії чи Апостолів без знайомості апокрифів. «Зішестя до пекла» Воскреслого Христа, де Спаситель веде за собою Адама і Єву – це з апокрифів. Віл і осел біля ясел новонародженого Ісуса – це з апокрифів, між іншим з Євангелія Псевдо-Матея, 14. Проте в Старому Заповіті є натяк на це – Книга Пророка Ісаї 1, 3: «Віл знає господаря свого, а осел – ясла пана свого. А Ізраїль нічого не знає, народ мій нічого не розуміє».
Вплинули апокрифи також на пізнішу європейську літературу, чи то побожну, чи то на так звані особисті об’явлення (Катерина Еммеріх, з твору якої потім багато образів взяв Мел Гібсон для свого фільму «Страсті Христові», чи об’явлення Марії Вальторти). Популярний в Середньовіччі твір «Золота Легенда» Якова Ворагінського (ХІІІ в.) складався частково також з апокрифів. Навіть у ХХ ст. повставали під впливом апокрифів так звані «євангелії», наприклад «Євангеліє Вегетаріанців», чи у середовищі New Age «Євангеліє Акваріан».
Такі і подібні сучасні апокрифи показують Христа або як звичайну людину, або як людину сімейну, з жінкою і дітьми, або що він не помер на хресті, бо учні вкрали його ще з хреста, інші розповідають про життя Христа до 30-го року життя, що він перебував у Тибеті чи в Індії і там навчився всяких чудес чи перейняв духовність. Ще інші показують Христа як того, хто любить звірів чи є прихильником вегетаріанства… Деякі апокрифи прямо користають з раніше виданих книг, як наприклад «Автентичний Рапорт Пилата» використовує дані з «Бен-Гура» авторства Лью Уолласа.
Авторами цих творів стають, в основному, апостоли Христа, для більшої вірогідності. Ці нео-апокрифи пишуться на екзотичних мовах, таких як коптійська, гебрайська, старослов’янська. Потім ці «апокрифи» хтось «відкриває» і перекладає (нерідко займаються цим відомі вчені, яких вдалося переконати, що це автентичний апокриф, або звичайні, які заробляють при цьому непогані гроші). Оголошується при цьому, що Ватикан або єзуїти переховували це в своїх архівах, і тепер світ, нарешті, взнає правду – і з’являється, наприклад, фільм «Код да Вінчі». Важко однак говорити тут про безпосередній вплив апокрифів на літературу чи мистецтво, скоріше це нова спроба описати чи пояснити апокрифічним способом Євангеліє (пор. романи Яна Добрачинського «Листи Никодима», напичаний під натхненням апокрифічного «Євангелія Никодима», чи роман того ж автора «Тінь отця»). У Польщі понад 100 років тому з’явився роман, що отримав першу Нобелівську премію з літератури, «Quo vadis”, який має декілька епізодів з апокрифу «Діяння Петра» (хоча автор міг і не знати цього апокрифу). У нашому середовищі відомий роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита».
Для теології апокрифи також важливі. Незважаючи на анафеми Отців Церкви, належить однак пам’ятати про контекст цих анафем, про що вже була мова. Належить відрізняти апокрифи первісні від пізніших. Власне до останніх можуть бути вагомі теологічні застереження. Крім того, навіть досліджуючи старші апокрифи, треба пам’ятати про слабкий ще теологічний розвиток у часах їх написання. Але можна, читаючи їх, багато взнати з теології юдео-християнської, або з єврейських мідрашів (т. зв. «усна Тора»). Також, як була мова, не всі апокрифи були єретицькими, а боротьба Отців Церкви велася в першу чергу з єрессю, а тому автоматично «діставалося» і всім без винятку апокрифам.
Для біблєїстики апокрифи можуть бути одним з перших прикладів біблійного толкування Нового Завіту. Можуть також пролити певне світло на першоджерела канонічних Євангелій. Для літургіки апокрифи можуть бути джерелом найстарших християнських гімнів та пісень, літургічних звичаїв, як наприклад опис служіння Євхаристії в «Діяннях Йоана». Також, про що сьогодні була мова, джерелом походження деяких літургійних споминів святих чи марійних свят. Навіть в сучасній літургії є фрагменти з апокрифічної 5-ї Книги Еноха, наприклад у Префаціях перед «Свят». Також для догматичного чи морального богослов’я, як вже була мова, апокрифи мають неабияке значення. «Протоєвангеліє Якова» набагато випереджає свій час, розповідаючи про чистість Марії, чого не бачимо, на приклад, ні у Орігена, ні у Йоана Золотоустого.
Апокрифи “Transitus” випередили на декілька віків теологічні розважання про Успіння і Внебовзяття Марії, які систематично були опрацьовані лише у VІІІ ст. Йоаном Дамаскіном. Апокрифічні Апокаліпси показують есхатологічні вірування чи переживання перших християн, а списки гріхів і кар, які в цих Апокаліпсах знаходяться, можуть бути хорошим джерелом досліджень і порівнянь для спеціаліста по моральному богослов’ю. Коротко кажучи, апокрифи являються цінним матеріалом для дослідження історії теології, для дослідження еволюції нашої віри і впливу на неї неканонічних релігійних творів.
Важлива роль апокрифів також з іншого приводу – теологічної термінології. З апокрифів були взяті деякі терміни, які стали догматичними, наприклад на Соборі в Ефесі, 431 року, термін Theotokos, «Богородиця», подібно в христології деяких Отців, таких як Кирило Олександрійський (+444) чи Лев Великий (+461) використовувались деколи поняття з апокрифів для опису відношення між особою і природами у Христі.
Отже, з богословської точки зору, апокрифи варто читати, але так само, як у випадку Святого Письма, читати «у Церкві і з Церквою», тобто не пробувати самому формулювати доктрину чи свою віру на основі апокрифів, лише дивитись, що Церква у своєму навчанні взяла з апокрифів, як вони вплинули на доктрину Церкви, між іншим на марійну побожність, як це вплинуло потім на нашу віру.
https://www.facebook.com/petro.op/posts/10155152981535789