1-ша неділя після П’ятидесятниці.

Всіх Святих

Послання до Євреїв: 11, 33 – 12, 2..

Євангеліє від Матея: 10, 32-33; 37-38; 19, 27-30.

*** *** ***

Святість – це не розкіш, не диктат, не тягар, а привілей, дар та велика честь. Святість – це та велика честь, на яку ми маємо відкритись, яку ми маємо відкривати щодень. Господь прагне, щоби усі ми були святими, тому бажає нам у цьому допомогти. Він дає нам Свої заповіді, Свої Блаженства, які стають для нас дороговказами у нашому житті.

Нам недостатньо тільки не грішити. Бо той, хто говорить, що я не грішу, зовсім ще не є святим. Для цього потрібно багато трудитися і співпрацювати із Богом. Господь Сам заохочує нас, щоби ми прямували до святості. Він нам допомагає і завжди буде допомагати, підтримувати, а там, де потрібно і нести на Своїх люблячих руках. Довірмося Богові, відкиньмо гріхи та зло, і розпочнімо життя, яке наповнене любов’ю, миром, радістю, добром та щастям. Життя, в якому панує наш Господь, і де немає місця ані для найменших сумнівів та зневіри.

*** *** ***

Бог кличе кожного із нас до святості. Тому ця неділя Усіх Святих говорить нам, що нашим покликання – є стати святими, усім своїм життям прагнути до неї. І прикладом цього ми маємо безліч святих, котрі також важко працювали, важко жили, були переслідувані, погорджені, зневажені. Коли ми подивимося на життя цих святих, то прагнення їх до святості переповнювало їхнє життя, наповнювало їхні душі. Вони прагнули Бога понад усе.

А до чого прагнемо ми? Що є нашим прагненням? Чи ми прагнемо бути святими, а чи з усіх сил намагаємося стати подібними до цього світу? Адже бути святим – це не так вже і просто. Бути святим – це завжди бути правдомовним. Бути святим – це завжди бути індикатором того, що є добре. Бути святим – це постійно шукати шляхів до святості, просити у Господа про неї. Бути святим – це упродовж свого життя бути подібними до Бога. бути святим – це постійно співпрацювати із Богом. Співпрацювати не лише щонеділі чи щосвята, але кожного дня свого життя. Бо святість – це не тільки емоційне піднесення, але наше постійне перебування у Бозі, тут і зараз. Ми постійно повинні співпрацювати із Богом та вибирати тільки Його дорогу, якою б важкою та складною вона не була.

*** *** ***

Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною… Християнське життя — це не якийсь одномоментний героїчний вчинок; це не піднімання штанги. Це тягар, який носимо «щодня» (як уточнює Як 9,23). Це власний хрест, який кожен з нас носить на собі. Для цього потрібно бути терпеливими і витривалими до сірої буденності. Тягар, навіть легкий, з плином часу зростає, аж поки не стане геть нестерпним, особливо, якщо його вважати незаслуженим. Та проте, коли Ісус несе не свій хрест, а наш, мусимо визнати, разом зі зловмисником, що несемо таки наш і то заслужено (Лк 23,40-41).

Фаусті С. Канелла В. У школі Матея: Євангеліє, яке варто перечитувати і слухати, яким варто молитись і ділитись. / Перекл. О. Бодак, Львів: Свічадо 2017.

*** *** ***

До тих пір, поки одна людина вірить, а інша залишається невіруючою, поки одна тримається своїх гріхів, а інша бажає позбутися їх – результатом проповіді Євангелія буде розділення і в цьому винна не Блага Звістка, а людське серце…

Райл Дж.К. Размышления над евангелием от Матфея. / Перекл. Д. Ткаченко, «Біблос» 2001.

*** *** ***

Мало що може завдати шкоди християнину, як його безпідставні надії. Люди надіються на високий рівень комфорту, служачи Христу, і, не знайшовши його, впадають в спокусу розчарування та бажають залишити віру. Блаженний той, хто розуміє, що християнство не тільки приносить вінець вкінці, а передбачає хрест на своєму життєвому шляху.

Райл Дж.К. Размышления над евангелием от Матфея. / Перекл. Д. Ткаченко, «Біблос» 2001.

*** *** ***

Ісус сказав: «Я прийшов порізнити чоловіка з його батьком, дочку з її матір’ю і невістку з її свекрухою» (Мт. 10:35). Що тут Ісус має на увазі? Невже засновник християнства прагне принести в світ не мир, а меч, розділити батьків та дітей? Як нам це все усвідомити та зрозуміти?

Звичайно, що в Новому Завіті говориться про необхідність піклуватися про свого ближнього, але чимало людей цей уривок із Євангелія від Матея сприймають як дозвіл нехтувати своїми близькими, оправдовуючи себе служінням Господу…

Райт Н. Т. Матфей Евангелие. Популярный коментарий. / Перекл. Е. Волкова, Москва: ББІ,2010

*** *** ***

Ісус не говорить, що кожен може служити Господу по-своєму. Він говорить, що відданість Богу повинна стати основним нашим пріоритетом. Цю відданість буває надзвичайно тяжко впровадити в наше життя. адже із цим не справилися навіть ті, хто знали Ісуса особисто: так Петро тричі відрікся від Нього, Юда Його зрадив, а інші учні повтікали та поховалися по своїх домівках. Райт Н. Т. Матфей Евангелие. Популярный коментарий. / Перекл. Е. Волкова, Москва: ББІ,2010

*** *** ***

Ісус не просто краще за інших вчить нас як наслідувати Божі ідеали. Він не прийшов для того, щоби показати нам дорогу із цього світу в той, куди ми потрапимо після смерті. Ісус прийшов, щоби показати нам із вами нове життя, щоби ми могли стати Божими людьми. Якщо хтось бажає жити по-старому нехай нарікає тільки на себе. Ісус не хотів розділити сім’ї, проте попереджує, що, якщо люди підуть за Ним, то таке розділення стане неминучим. Євангельські слова: «І ворогами чоловіка будуть його домашні» (Мт. 10:36), – насправді є цитатою із Старого Завіту із книги пророка Міхея 7:6. Пророк передбачує, що, коли Бог буде творити у світі щось нове, то не вдасться никнути жахливих розділень в сім’ях. Коли Господь бажає спасти Своїх людей, то завжди знайдуться ті, хто буде вважати, що вони не потребують цього спасіння. Цитуючи ці слова пророка Міхея, Ісус хоче попередити Своїх послідовників: «Не дивуйтеся, якщо відбудуться такі розділення – це частина вашої традиції, у ваших власних Священних Писаннях говориться про великий розрив, чи про великий розподіл в той час, коли Господь захоче спасти всіх».

Райт Н. Т. Матфей Евангелие. Популярный коментарий. / Перекл. Е. Волкова, Москва: ББІ,2010

*** *** ***

Текст Євангелія цієї неділі містить кілька важливих повчань Ісуса, які відкривають перед нами радикальну природу учнівства Ісуса. Перші два уривки (10:32 – 33; 10:37 – 38) є частиною навчання Ісуса про те, як повинна виглядати місія Божого Царства у цьому світі. Уривок 19:27 – 30 є частиною смислового доповнення Ісусового навчання про Церкву, якому присвячена ціла 18-та глава Євангелія від Матея. Будучи об’єднані в одному читанні, ці повчання Ісуса ставлять перед нами виклик, приймаючи котрий ми можемо стати людьми справжньої свободи, або говорячи мовою Нового Завіту – святими (дослівно «інакшими», – відокремленими від усього дріб’язкового та без вартісного й посвячені для Бога та істинного життя у Ньому).

о. Юрій Щурко. Неділя Всіх Святих // сайт: Слово Боже (дата звернення 02.06.2018).

*** *** ***

Бог хоче, щоб ми не були номінальними чи пасивними християнами. Пізнавши Бога в обличчі Ісуса, а відтак і усвідомивши нашу власну гідність, ми повинні відважитися вийти поза межі власного комфорту, щоб «визнати» Ісуса – тобто радісно ділитися з іншими про все, що людина повинна знати про Бога та Його діяння в історії, сотворений світ та наше призначення у ньому. Найбільш цінним визнанням та свідченням буде розповідь про Ісуса нашим особистим переміненим життям, котре буде промовистим знаком того, що все найпрекрасніше в житті людини починається тільки тоді коли в її серці знаходить місце Христос.

Є дуже простий, але водночас дуже важливий принцип духовного життя: «Ми уподібнюємося до того, кому поклоняємося». Наше справжнє поклоніння чи служіння Богові та любов до Нього насправді тільки збільшує пошану та любов до інших людей, а особливо рідних. Це далеко не проста справа, оскільки справжня любов до Бога перевіряється нашою справжньою любов’ю до ближнього, а автентичність такої життєвої постави, дуже часто нагадує хресну дорогу та має свою ціну.

Чи справді Ісус закликає до залишення родини та сімейних обов’язків для того щоб служити справі Божого Царства? Уважний читач Євангелія від Матея зауважить, що раніше Ісус вже згадував про поділи поміж членами родини через рішення слідувати за Ним (10: 34– 39; пор. 8: 21– 22). Однак Ісус не прийшов для того щоб руйнувати сім’ї, оскільки Він чітко акцентував закон, котрий вимагає від дітей шанувати їхніх батьків та гостро докоряв тим, котрі розвивали традиції, які дозволяли їм уникати сімейних обов’язків (15: 3 – 9). Замість залишення чи відкинення сім’ї, Ісус вказував на пріоритет учнівської відданості Йому та Божому Царству. Така постава формує нову духовну родину у відношенні до Нього та Отця, в якій центральною характерною ознакою є сповнення волі Отця (12: 46– 50).

о. Юрій Щурко. Неділя Всіх Святих // сайт: Слово Боже (дата звернення 02.06.2018).

*** *** ***

Визнання (в. 32): Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. Публічне визнання Ісуса— в цьому контексті можливо на обороні в суді— включає прийняття Його послання та слідування за Ним в учнівстві (пор. Рм 10:9-10 Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся, 10. бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння.). Результатом такої поведінки учня, буде його визнання в небесному суді перед Богом (Мт 25:34: Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу.), якого Ісус називає Своїм Отцем, підкреслюючи тим самим особливі стосунки між Ним та Отцем, які також розділяють учні (пор. Мт 10:20; 29). Цілий уривок, отже, має есхатологічну тональність.[i]

Зречення (в. 33): Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним. Дієслово ἀρνεῖσθαι (arniste) – “відступати, зрікатися заперечувати, відкидати, не визнавати,” в цьому тексті має значення апостазії. Відкинути Ісуса означає бути відкинутим Ісусом перед Отцем (пор. Мт 7:23; 25, 12).

о. Юрій Щурко. Перша неділя після П’ятидесятниці – Всіх Святих // сайт: Слово Боже (дата звернення 02.06.2018).

*** *** ***

Вибір між Ісусом та найріднішими (в. 37): Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене. Не зважаючи на те, що сімейні стосунки були дуже важливі для культури в якій жив Ісус, вони ж все ж не можуть мати пріоритету над стосунками з Ісусом і тому, якщо необхідні болісні розриви чи поділи, вони мусять толеруватися в рамках теперішньої земної реальності (однак буде і майбутня компенсація – пор. Мт 19:29). Дієслово любити (φιλῶν – philon) хоч і окреслює родинні почуття, тут позначує не емоції, але вірність та зобов’язання, які є серцем учнівства.[iii]

Справжня ціна учнівства (в. 38): Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене. Радикальні положення з особливим наголосом на безкомпромісній вірності Ісусові, висловлені в попередньому вірші, тепер перевершені ще більш радикальним окресленням природи справжнього учня Ісуса, яке будучи висловлене в абсолютних термінах, доповнюється та підсилюється думкою наступного 39 вірша: “Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде”

о. Юрій Щурко. Перша неділя після П’ятидесятниці – Всіх Святих // сайт: Слово Боже (дата звернення 02.06.2018).

*** *** ***

сидіння на престолах (в. 28): Ісус відповів їм: «Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. “Здивованим учням Ісус описує новий Божий світ, багато в чому протилежний до нашого життя. Син Людський, що сидить на «троні слави», нагадує нам 7-й розділ книги пророка Даниїла, в якій йдеться про перемогу Бога над силами зла. І коли це станеться, та людина, яка залишить все заради Христа, не тільки знайде «життя вічне», а й буде правити разом з Ним у Його новому світі. Ісус говорив про дванадцять престолів для апостолів, які могли зрозуміти Його буквально. Незабаром вони виявлять, що один з дванадцяти – зрадник, а оточувати їм доведеться «престол», зроблений з двох дерев’яних дощок – хрест. Доля, яка чекає Ісуса в Єрусалимі, ясно показує, що в новому Божому світі ніякого значення не матимуть мирські ознаки величі і слави”.

майбутня нагорода та вічне життя (в. 29): І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. Вислів πᾶς ὅστις (pas hostis) – “кожний” – розширює відповідь Ісуса поза коло 12-ти апостолів, включаючи всіх учнів Ісуса. Типово поетична мова цього вірша служить гіперболою в описі щедрості есхатологічного благословення, котре багаторазово перекриє всі втрати земного життя. Про жінку згадують тільки окремі манускрипти, ймовірно через паралель в Лк 18, 29; без згадки про жінку твориться перелік семи пунктів, котрий творить символічну повноту залишення всього заради Ісуса.[v] Життя вічне (ζωὴν αἰώνιον – zoin eonion) – це не просто хронологічна безконечність, але насамперед інша якість життя, яким живе сам Господь та над котрим смерть і тління не мають влади. Матиме в спадщину (κληρονομήσει – klironomisi) – це дієслово позначує ту спадщину Божих дітей, яку Отець призначив для нас ще перед створенням світу (все це чудово описано в Еф 1:3-14).

Заключний вислів про повну переміну (в. 30): Багато з перших будуть останніми, а останні – першими. Беручи до уваги контекст, найбільш правдоподібно, що під “останніми” мається на увазі апостолів, які залишили все (пор. 1 Кор 4, 9-13), в той час як під першими, мається на увазі людей подібних до молодого багатого юнака про якого йшлося в Мт 10:16-22. Можливо також, що Матей в такий спосіб хоче перестерегти занадто певних свого майбутнього перших християн та залишити читача перед відкритим питанням, щоб в такий спосіб перейти з ним до наступної частини Євангелія.

о. Юрій Щурко. Перша неділя після П’ятидесятниці – Всіх Святих // сайт: Слово Боже (дата звернення 02.06.2018).

*** *** ***

Перші два вірші недільного читання (Мт 10:32-33) вказують на те, що Ісус є в центрі послання про Царство, не тільки проголошуючи його, але уприсутнюючи його через служіння словом та надзвичайними діяннями. Зв’язок з Богом є можливий тільки через зв’язок з Ісусом; відкинути Ісуса – означає відкинути Бога (пор. Мт 10:40). Текст Євангелія не передбачає нейтральної постави читача у відношенні до Ісуса: або ти є за або проти. Цей уривок також руйнує межі юдаїзму, оскільки ні пророки, ні книжники, ні равіни не могли сказати подібних слів. Матей продовжує перед своїми читачами підкреслювати унікальність Ісуса.[vii]

Свідчити Ісуса не є легко. Існують численні дуже природні та не помітні перешкоди: наші батьки, діти, майно, тощо. Проте “Ісус тут не каже, що кожен, хто піде за Ним, повинен відокремитися від сім’ї. Звичайно, ні. Справді, багато хто з апостолів у часи ранньої церкви брали з собою своїх дружин (1 Кор 9:5). Але Ісус знову рішуче нагадує своїм послідовникам про вибір пріоритетів. Ісус не говорить (як деякі вважають), що кожен може служити Господу по-своєму, але відданість Богові повинна бути головним пріоритетом. З Євангелія видно, що це дається не легко. Петро тричі відрікся від Нього, Юда Його зрадив, а інші учні в часі небезпеки розбіглися і сховалися. Ці вірші переносять нас назад до Нагірної проповіді. Ісус не просто краще від інших навчає нас слідувати Божим ідеалам. Він прийшов не для того, щоб показати нам дорогу з цього світу в той, куди ми потрапимо після смерті. Ні. Ісус прийшов, щоб показати нам новий спосіб бути Божими людьми. А якщо хтось бажає жити по-старому, хай нарікає на себе. Ісус не хотів розділяти сім’ї, але попереджав, що якщо люди підуть за Ним, поділ неминучий. Слова Євангелія «вороги людини – домашні його» є цитатою з старозавітного пророцтва (Міх 7:6). Пророк пророкує, що коли Бог буде творити у світі щось нове, жахливі поділи в сім’ях неминучі. Коли Господь бажає спасти своїх людей, завжди знаходяться ті, хто вважає, що вони не потребують порятунку. Наводячи ці слова пророка Міхея, Ісус хоче попередити своїх послідовників: «Не дивуйтеся, якщо такі поділи відбудуться, це теж частина вашої традиції! У ваших власних Писаннях говориться про великі поділи в той час, коли Господь захоче спасти всіх ». Тому проблема, яку треба було вирішити учням Ісуса, була такою гострою – і залишається гострою донині, оскільки люди зазвичай вибирають комфорт. Але ці труднощі врівноважуються великою обіцянкою тим людям, які візьмуть слова Ісуса і будуть жити відповідно до них: Він «визнає» цих людей перед своїм Небесним Отцем. Ті, хто втратить життя, знайдуть його знову. «Не втратять своєї нагороди» люди, які служать іншим в ім’я Ісуса. Людина, що напоїла холодною водою «одного з малих цих», напоїть самого Ісуса”

о. Юрій Щурко. Перша неділя після П’ятидесятниці – Всіх Святих // сайт: Слово Боже (дата звернення 02.06.2018).

*** *** ***

Святі подібні до нас у всьому. Вони були там, де ми зараз є, вони зараз там, де ми сподіваємося бути колись.

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

*** *** ***

Усі святі є грішниками, але не усі грішники є святими. Різниця між ними в тому, що святі визнають свої гріхи, каються в них і докладають зусиль, щоб їх не повторювати. Грішники ж не лише не визнають своїх гріхів, зазвичай, вони їх просто не бачать.

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

*** *** ***

“Якщо ви думаєте, що жити християнським життям легко, то ви ніколи ним не жили!” (Quotes & Things, by D. Collins). Загальна ілюзія стосовно християнського життя полягає у переконанні, що воно незначно відрізняється від життя не християнського. Одна жінка говорила: “Щоби стати християнкою, достатньо ходити до церкви раз на тиждень”. На жаль, її думки не є рідкістю…

Два брати з дитинства мріяли стати військовими. Коли їм виповнилося 18, обидва прийшли до військкомату. Проте лише один із них став солдатом. Другий змінив свою думку після того, як довідався, що треба наголо обстригти волосся, кожного ранку підніматися о четвертій і виконувати накази командирів. Армія добре виглядала по телевізору, але пожертвувати заради неї власним комфортом видалося хлопцеві занадто дорогою ціною. Кожен із юнаків зробив свій вибір. Їх бажання пройшли випробування, що “з юнаків виокремлює чоловіків”. Подібне випробування проходить кожен християнин. Свого часу перед кожним постає вибір: залишитися вірним Богові, або служити дияволу…

Одна християнка ретельно відвідувала богослужіння у місцевому храмі, не пропускаючи жодного тижня. Це дуже не подобалося її невіруючому чоловікові, який вимагав, щоби вона лишалася вдома й іноді навіть погрожував стримати її силою. Одного недільного ранку жінка зібралася йти на службу, коли підскочив її розлючений чоловік і вигукнув: “Ти нікуди не йдеш, сьогодні ти лишаєшся вдома!” Коли жінка наполягла на тому, що йде до церкви, чоловік схопив рушницю, приставив її до голови дружини і сказав: “Ну що, куди ти йдеш тепер?” Жінка спокійно відповіла: “Якщо ти натиснеш на гачок – то в рай. Якщо не натиснеш – то до церкви”…

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

*** *** ***

Переважна більшість людей хоче служити Богові, але лише на посаді радника, підказуючи, що треба зробити.

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

*** *** ***

Як бачимо з Євангельського читання, визнання Христа перед людьми напряму пов’язано з несінням хреста. Але протягом останніх десятиліть почала проповідуватися і cтверджуватися протилежна точка зору – “Євангеліє добробуту, багатства та успіху”. Така проповідь складається із простих тверджень – “стань християнином і будеш успішним, багатим, знаменитим, вільним; матимеш щасливу родину та слухняних дітей”. Треба визнати, що більшість цих тверджень дійсно є ознаками християнського життя, але Євангеліє не містить жодної з цих обіцянок. Іноді, навпаки, віра стає підставою гонінь, переслідувань і випробувань – тим, що називається несінням свого хреста…

Слова Христа “хто визнає мене перед людьми…” є питанням стилю життя. Чи наше життя свідчить про те, що ми визнаємо Христа? Мова, яку ми використовуємо? Спосіб, у який витрачаємо гроші? Цілі і задачі, що їх ставимо перед собою? Чи визнання Христа помітно в участі у богослужіннях, домашній молитві, читанні Святого Письма? У виконанні роботи, за яку ми одержуємо заробітну плату? Ставленні до співпрацівників і сусідів? Проведенні вільного часу? Родинних стосунках?..

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

*** *** ***

Святість є метою життя кожного християнина. Неодноразово у Старому Заповіті Господь говорить: “освячуйтеся і будьте святими, бо Я [Господь, Бог ваш] святий” (Лев. 11:44; 19:2; 20:7; 21:8). Ісус Христос говорив те саме іншими словами: “Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий” (Мф. 5:48) та “Щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас” (Ін. 13:34; 15:12). Христос вказує і яким чином це зробити: “Я є путь, і істина, і життя” (Ін.14:6). На перший погляд, усе здається зрозумілим, але практика засвідчує, що це не так. Є кілька ілюзій, що перешкоджають людині на шляху християнського життя. Нажаль, багато їм піддається.

Світ намагається переконати нас, що ми не обов’язково маємо бути святими: достатньо бути “гарною людиною”. Не треба отримувати “відмінно”, досить і “задовільно”. Розповсюджується переконання, що усі “гарні люди” будуть у раю, що можна жити ціле життя “ні в чому собі не відмовляючи” і разом з тим спастися. Але, якщо студент весь час прагне отримати “задовільно”, то в решті решт провалить головний іспит.

Інша ілюзія переконує, що прагнення до святості робить людське життя матеріально та емоціонально бідним. Лише стань християнином і ти втратиш друзів, омріяну свободу і навіть особистість. Багато хто, звикнувши до своїх маленьких гріхів та слабкостей, боїться впустити Христа у своє життя бо не хоче змінюватися. Правда в тому, що християне не втрачають нічого з того, що робить життя вільним, насиченим подіями та радістю. Навпаки, Христос наповнює людське життя новими дарами любові, благодаті та благословення…

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

*** *** ***

Перслідування християн (статистика наведена By Mark Moore)

Факти:

163 000 християн кожного року вмирають за віру насильницькою смертю. Половина християн, жо загинули за віру, замучені протягом останніх ста років (приблизно 35 мільйонів). Приблизно 15 мільйонів православних та католиків загинуло від перслідувань комуністичного режиму з 1917 по 1980 роки. Більшість із них загинула в таборах Сибіру.
Десять держав в яких найбільші переслідування християн зараз: Бірма, Китай, Єгипет, Іран, Лаос, Північна Корея, Пакістан, Саудівська Аравія, Судан (2 млн. з 1985р.), В’єтнам.
Вбитих за віру (в мільйонах): християн – 70, мусульман – 70, індуїстів – 11, юдеїв – 9, буддистів – 4, Сикхів – 2, Бахаїстів – 1, усіх інших загалом – 5. Загалом – 169 млн. (цифри не співпадають при додаванні через округлення до млн.).

Масова загибель християн в цифрах:

1630: коло 30 000 християн Японії (переважно католики) страчені. Багато з них було зозп’ято, дехто головою донизу на березі моря під час відпливу (під час припливу вони тонули).

1920-1930: коло 200 000 християн серед яких священики, монахи, активні віруючі замучені комуністичним режимом.

1960-1970-ті: під час культурної революції в Китаї замучено коло 400 000.

1970-ті: за часів режиму Іді Аміна в Уганді 100 000 з 300 000 вбитих були християнами.

1994: 500 000 з 700 000 вбитих під час геноциду у Руанді були християнами.

1970-до тепер: коло 1 000 000 християн Судану вбито мусульманами.

Погляди на мучеництво що не підтверджуються фактами:

З часів перших столітть розповсюджена думка, що під час перслідувань кількість віруючих зростає. Факти: в наслідок гонінь в Туреччині кількість християн знизилася з 32% до 0,2% протягом останніх ста років. В Сирії з 40% до 10%. В Ірані з 15% до 2%. В Іраці з 35%до 5%.
Досі домінує уявлення про мучеників як про християнських лідерів, що сміливо і відкрито проповідували Слово Боже. Факти: серед замучених за віру було багато відданих Богові людей, що вбиті внаслідок прямого свідчення віри і не бажання зректися своїх поглядів. Разом із тим, значна кількість християн вбита через релігійну ненависть, етнічні чистки, війни та голод. Значно більше християн загинуло в тюремних таборах ніж було розп’ято на хрестах.
Далеко не всі мученики помирали славною смертю переможців радіючи нагоді віддати життя за віру. Більшість із мучеників були бідними та переляканими, частина з них не мала вибору чи альтернативи. Вони були звичайними людьми: матерями, батьками, дітьми, студентами, робітниками та селянами що намагалися боротися за свою віру і своє життя.

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

*** *** ***

“Хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той не достойний Мене,” – казав Спаситель. Сьогодні багато християн, включаючи і деяких представників духовенства, поводяться так, ніби Христос сказав: “Візьміть подушку та теплу ковдру та ідіть слідом за Мною”.

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

*** *** ***

В жовтні 2015 року письменниця і блогер Heather King опублікувала ессе в якому ділиться своїми враженнями від паломництва до церкви св. Варфоломея в Римі, що присвячена новомученикам двадцятого і двадцять першого століття. Вона пише: “Одна річ споглядати розвалини Колізея, де 1800 років тому кидали християн на пошматування диким звірам, але ці люди були вбиті за віру 70, 50 і навіть 8 років тому, а пам’ть про них є свіжою і надзвичайно пронизливою. Фактично, протягом останнього століття, Церква породила більше мучеників ніж за всі 1900 років своєї попередньої історії”.

У церків св. Варфоломея збудовано шість приділів, присвячених новомученикам Азії, Океанії, близікого Сходу, Латинської Америки, Африки, комунізму, нацизму, Іспанії та Мексики. У кожному приділі великі скляні стенди з пам’ятними речами.

“Чаша, дискос і єпітрахіль Don Andrea Santoro, католицького священика-місіонера в Туреччині, вбитого у власному храмі в Trabzon в неділю 5 лютого 2006 року, під час богослужіння”. “Вервиця і дискос отця Олександра Меня, московського священика вбитого по дорозі до церкви у вересні 1990-го”. “Служебник Архієпископа Oscar Arnulfo Romero, вбитого у вівтарі під час Євхаристії 24 березня 1980-го”.

“Лист написаний Францем Егерштеттером, чоловіком і батьком, обезголовленим нацистами за відмову воювати в рядах гітлерівської армії”. 1938 року Франц був єдиним мешканцем свого селища, хто проголосував проти аншлюсу Австрії. В 1940-41рр. Франц проходив військову підготовку, але це лише зміцнило його волю і загартувало характер. 1943-го, коли його призивали до армії, Франц навідріз відмовився воювати за Гітлера. Він був згоден проходити службу у військовому госпіталі, але не зі зброєю в руках воювати в рядах нацистської армії. Військовий суд виніс йому вирок відрубати голову на гільйотині “за саботаж військового призову”. Вирок було виконано 9 серпня 1943-го року. У листі до своєї дружини Франц писав: “Я стараюся виконати те, що заповідав Спаситель кажучи: хто хоче бути Моїм учнем нехай візьме свій хрест і йде слідом за Мною”.

Друзі-католики докоряли йому, що він занедбав свої обов’язки чоловіка і батька (на той час Егерштеттер мав дружину і трьох дочок). Він відписав: “Хіба комусь дозволено брехати під присягою лише тому, що має дружину і дітей? Хіба Христос не казав: хто любить свою жінку, матір і дітей більше за Мене, той не достойний Мене? Чому я мав присягати на відданість Гітлеру?”

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

*** *** ***

«Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним» (Мт. 10:32).

«Кожен хто визнає Мене», – нагорода від Бога буде перевищувати будь-яку іншу нагороду, тому що не одне і теж визнавати перед людьми і бути визнаним перед Богом. Відповідно, яким великим повинен бути страх у тих, хто відрікається та відвертається від Бога. Адже, страшно подумати, як можуть відректися від Господа перед Божим обличчям, ті, хто вважає себе Божими дітьми. Нам же, християнам слід визнавати Господа серцем та устами, «бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння» (Рим. 10:10). (Аполлінарій Лаодікійський. Фрагменти 56).

«Біблійні коментарі Отців Церкви та інших авторів І-VІІІ століть. Новий Завіт. І т. А. Євангелія від Матея 1-13». Ред. т. М. Сімонетті. Гол. Ред. Сер. Т.К. Оден. Гол. Ред. Рос. Сер. К. К. Гаврилкін. Герменевтика. 2007.

*** *** ***

«Хто ж Мене зречеться», – Господь прагне побачити в нас не тільки сердечну віру, але і усне визнання. Таким чином Він пробудить в нас відвагу, розпалить велику любов та бажання, і піднесе. Тому Ісус звертається не тільки до Своїх учнів, але до всіх. Він робить мужніми не тільки одних вибраних учнів, але всіх, хто вірить та визнає Його. Хто це буде усвідомлювати, той буде навчати з відвагою, легко та охоче. І саме це привело багатьох до спільноти апостолів (Іван Золотоустий. Гомілії на Євангеліє від Матея).

*** *** ***

«Бо серцем вірується…, а устами визнається…» (Рим. 10:10). Христос говорить: «Кожний, отже, хто визнає мене в своїм серці», а перед людьми; той, хто не визнає Христа перед людьми не має жодної користі від того, що вірить в Нього в своєму серці: відкидаючи устами, неможливо мати віру в серці. Адже корінь визнання – це сердечна віра, а саме визнання – це плід віри. Як від живого кореня проростають гілки та листочки; якщо вони не ростуть, то, відповідно, ми розуміємо, що корінь в землі засох. Так само відбувається і з вірою: доки віра серця непошкоджена, доти вона буде породжувати визнання не тільки в серці, але і на устах. Якщо не буде визнання на устах, то, можемо не сумніватися, що наша віра в серці вже давно засохла. Адже апостол говорить: «Бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння» (Рим. 10:10).

Як бачимо, ані визнання уст без віри серця, ані віра серця без визнання уст не мають сили. Якщо ми будемо вірити серцем, а не визнавати свою віру перед людьми, те ж саме може чинити і нехристиянин, лицемірно визнаючи Христа, навіть якщо серце він і не вірить в Нього. Якщо Христу, котрий знає кожного із нас, достатньо, якщо ми будемо визнавати Його перед людьми, то і нам повинно бути достатнім те, що Христос, знаючи нас, не буде визнавати нас перед іншими людьми. Якщо ж ми будемо чимось незадоволені, то і Христові замало тільки однієї нашої віри (Анонімний коментар).

*** *** ***

«Той недостойний Мене», – Той, Хто сказав: «Не мир прийшов я принести на землю, а меч» (Мт. 10:34), – і «порізнити чоловіка з його батьком, дочку з її матір’ю і невістку з її свекрухою» (Мт. 10:35), – щоби ніхто не ставив свою побожність вище богопочитання, додає: «Хто любить батька або матір більше, ніж мене» (Мт. 10:37). Звичайно, такий порядок потрібен в кожному рухові нашої душі. Після Бог люби кого хочеш: батька, матір, дітей. Якщо виникає необхідність порівняти любов до рідних з любов’ю до Бога, а людина не може зберегти жодної любові, тоді ненависть до своїх рідних стає побожністю перед Богом (Єронім Стридонський. Коментар на Євангеліє від Матея).

*** *** ***

Чи можна порівняти любов до батьків із любов’ю до Бога?

Він говорить це, щоби зробити дітей мужніми, а батьків, котрі весь час перешкоджають, поблажливими. Адже батьки, побачивши, що Христос має таку могутність та силу, щоби відвернути від них дітей, повинні були відступити. Христос минає батьків і звертається до дітей, навчаючи перших не чинити марних зусиль. Згодом, щоби вони не гнівалися та не дратувалися, Він доводить до кінця Свою мову. «Коли хтось приходить до мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем» (Лк. 14:26). Ми повинні любити батьків, братів, сестер, чоловіків, жінок, але тільки після любові до Бога, бо в іншому випадку ми не станемо Його істинними учнями (Іван Золотоустий. Гомілії на Євангеліє від Матея).

*** *** ***

Любов у Христі, але не замість Христа.

Нехай батько говорить: «Люби мене». Нехай мати говорить: «Люби мене». На ці слова ми повинні відповісти: «Затихніть». Хіба ж не є справедливим те, про що вони просять? Батько говорить: «Я породив тебе». Мати говорить: «Я народила тебе». Батько говорить: «Я вивчив тебе». Мати говорить: «Я виростила тебе». Звичайно, що їхні слова справедливі. Ми ж повинні відповісти на їхні прохання: «Люби нас». Тільки іншими словами: «Я люблю вас у Христі, але не замість Христа. Будьте зі мною в Ньому, але я не буду з вами без Нього». «Але нам не потрібен Христос», – можуть відповісти вони. «Проте мені потрібен Христос більше, аніж ви. Невже я можу піклуватися про вас, забувши про свого Творця та Подателя?» (Августин Іпонський. Проповіді).

*** *** ***

«Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною» (Мт. 10:38). «…хто своє життя погубить задля мене, той його знайде» (Мт. 19:39). Краще для всіх нас померти заради Бога та залишитися вічно живими, аніж жити заради себе та навіки загинути. Якщо Той, Хто не міг померти, якщо б цього Сам не бажав, помер за нас, то нам слід також померти за Нього. І якщо Господь помер за рабів без жодної нагороди за те, то нам, рабам, справедливо померти заради Господа і отримати найвищу нагороду: вічне життя та блаженство з Ним (Анонімний коментар).

*** *** ***

«Тоді озвався Петро і сказав до нього: «Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?» (Мт. 19:27).

Що для Петра означало покинути все: вудку, сіті, човен, ремесло? Невже під цим словом він розуміє все це? Господь навчає: «Якщо хочеш бути досконалим», – сказав Ісус до нього, – «піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі» (Мт. 19:21). Петро був бідним, тому і звертається до Христа з цим дивним запитанням. Адже в нього не було ані маєтків, ані скарбів, проте бідність не стає перепоною до отримання скарбу на небі. Апостол Петро замість всієї вселенної подає це питання Ісусу (Іван Золотоустий. Гомілії на Євангеліє від Матея).

Біблійні коментарі Отців Церкви та інших авторів І-VІІІ століть. Новий Завіт. І т. Б. Євангелія від Матея 14-28». Ред. т. М. Сімонетті. Гол. Ред. Сер. Т.К. Оден. Гол. Ред. Рос. Сер. К. К. Гаврилкін. Герменевтика. 2007.

*** *** ***

«Ісус відповів їм: «Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля» (Мт. 19:28).

Господь приймає не сам дар, але щире бажання послужити Йому. Тому буває, що Господь швидше приймає менший дар щирої та скромної людини, аніж тієї, хто дає більше, але в своїй гордині та самолюбстві. Це відноситься і до тих, хто заради любові до Бога залишив все добуте, щоби спокійно йти за Христом, творячи все за Його словом. Петро та Андрій залишили зовсім нікчемне майно, проте обидва почули слова: «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей». І ті негайно кинули сіті й пішли за ним» (Мт. 4:19-20). Цих людей більше нічого не стримувало, вони пожертвували всім, що у них було, щиро і не задумуючись про наслідки. Залишили все і пішли за Христом.

Всі ті, хто пішли за Спасителем сидітимуть на дванадцятьох престолах та судитимуть дванадцять поколінь Ізраїля. Ця владу вони отримують після воскресіння мертвих, бо це воскресіння стане новим життям, коли нову землю і нове небо населять ті, хто обновився (Оріген. Коментар на Євангеліє від Матея).

*** *** ***

Що означають слова: «судити дванадцять поколінь Ізраїля»? Апостоли не будуть судити як судді. Юдеї були виховані в тих самих умовах, в тих самих законах, вели такий самий спосіб життя, що й апостоли. Тому, коли вони в своє оправдання скажуть, що ге могли вірити у Христа, тому що закон забороняв приймати Його заповіді, то Господь покаже їм на апостолів, які мали з ними спільний закон, проте вірили у Христа, йшли за Ним. Тому вони «будуть вашими суддями» (Мт. 12:27) (Іван Золотоустий. Гомілії на Євангеліє від Матея).

*** *** ***

Ті, хто пішов за Христом

В судний день юдеї скажуть: «Господи, а ми не знали, що Ти – Син Божий, Котрий воплотився на землі. Хто із людей зміг розпізнати скарб, закопаний в полі, чи сонце, закрите хмарою? Хто підозрював, що Ти «ясна зоря досвітня» (Одк. 22:16), котра зійшла над земле? Хто міг подумати, що жінка, яка вигнала нас із раю, котра стала перешкодою туди всім увійти – сама стане дверима в рай? Не непокірність серця привела нас до несправедливості перед Тобою, але те, що ми були обмануті помислами та похотями тіла».

Тоді всі ті, хто йшов за Ісусом, зможуть відповісти: «І ми були людьми, доволі схожими на всіх вас, ми мали таку ж душу, таку ж природу тіла, ми жили в тому ж самому світі. І нам шкодили ті ж самі духи, проте нам завжди на допомогу приходив Бог. Проте в одному ви нас перевищували: ми були людьми грішними та темними, неосвіченим натовпом, а ви – священиками, книжниками і вождями народу. Ми, люди грішні та темні, змогли прийняти Його; ви ж, книжники та священики, котрі завжди перед очима бачили Писання, немов світильник та продовження шляху, все ще не признали Його? Ще перше, аніж Він творив чуда, ми зрозуміли та прийняли Його; а ви навіть після свідчення Його сили та всемогутності не змогли зрозуміти Його? Як могло статися, що весь народ не пізнав Того, Кого знали та за Ким йшли дванадцять апостолів? Ви не повірили Йому. Ви не побачили в Ньому Сина Божого. Що примусило вбити Його, коли ви не знайшли жодної провини в Ньому? Наша добра воля перетворилася на світильник для нашої темряви; ваше зло стало для вас пітьмою вашого ж знання» (Анонімний коментар).

*** *** ***

«І кожний, хто задля імені мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину» (Мт. 19:29).

Нагорода в сто раз. Вони стали Його послідовниками через Хрещення, освячення вірою, прийняття спадщини, воскресіння із мертвих. Це те оновлення, за котрим пішли апостоли і котре не зміг дати закон; воно з’єднало їх над дванадцятьма престолами, де вони судитимуть дванадцять колін Ізраїлю, на славу дванадцятьох патріархів. Всі ті, хто пішов за Христом, отримали сторазовий врожай. Цей врожай схожий на небесну радість, яку отримали ті, хто віднайшли соту вівцю. Ця честь була приготована Церкві від початку створення світу. Її отримають всі ті, хто завжди перебували на останньому місці. Адже перші стануть останніми (Іларій Піктавійський. Коментар на Євангеліє від Матея).

*** *** ***

Дари Духа

В сто раз – так Він називає те велике та найкраще, що чекає нас на небесах. Духовні дари переважають земні дари, котрі стають задатками майбутнього добра. Всі ті, хто володіє ними, користуються великою повагою у всіх людей, звертають до святих, щоби через них отримати божественну благодать (Теодор Мопсуестійський. Фрагменти).

*** *** ***

Здобуття духовного

Отже, сенс тут такий: хто покине заради Спасителя тілесне, отримає духовне. Апостол, котрий залишив тільки дім, невеличке поле однієї провінції, навчає нас: «…нічого не маємо, а все посідаємо» (ІІ Кор. 6:10) (Єронім Стридонський. Коментар на Євангеліє від Матея).

*** *** ***

«Багато з перших будуть останніми, а останні – першими» (Мт. 19:30). Синагога була покликана першою до спасіння, проте була занадто слабка у своїй вірі. І тоді Церква, із слабкості своїх гріхів, спрямовується до Христа, вірою долаючи свою слабкість, отримуючи благодать. Церква зцілилася від своєї немощі, стала дочкою Бога, прийняла Святого Духа, сама наблизилися до Христа саме через свою ревність, аніж віру. Апостол говорить: «Хіба вони спотикнулися, щоб упасти? Ні, зовсім ні! Але їхнє падіння стало для поган спасінням, щоб викликати їхню заздрість» (Рим. 11:11). Так синагога, покликана бути першою, стала другою для віри: Церква, покликана другою, отримала спасіння перед Богом (Анонімний коментар).