Четверта Неділя Великого Посту

Апостольське читання: Євреїв 6:13-20

Євангельське читання: Марка 9:17-31

Євангелист Марко говорить, що саме в Кесарії Филиповій Ісус попереджує Своїх учнів про те, що настав час прийняти хрест. З Кесарії Филипової шлях проходить до в Єрусалим. До цього часу йти за Ісусом було досить легко, а вже від тепер цей шлях буде все труднішим і труднішим.

Н. Т. Райт. Марк. Євангелие. Популярный комментарий / пер. с англ. (Серия «Читая Бибилию»). – М.: Библийско-богословский институт св. Апостола Андрея, 2008.

*** *** ***

Євангелист Марко звертає нашу увагу, що учні не справляються із задачею і натовп втрачає терпіння. В минулому залишається легкий шлях, перед ними відкривається терниста та важка дорога. Досить часто можна почути, що перші роки учнівства є найтяжчими, а потім християнське життя стає все легшим та легшим. В житті все відбувається з точність до навпаки: якраз в той момент, коли навчишся іти за Ісусом, отримуєш більш тяжчі завдання, від людини вимагається більше відваги, мужності та духовних сил.

*** *** ***

Батько хворого жаліється, натовп з байдужим інтересом напирає, а учні видаються безсилими це все говорить Ісусові, що все те, що відбувається не має жодного відношення до віри.

*** *** ***

В першій частині Євангелія люди наверталися до Ісуса і віра давалася їм досить легко. Достатньо було доторкнутися до краю Його одежі, щоби вилікуватися. А цей батько хоче, але не може повірити. Не випадково його слова уособлюють ідеальну молитву людини, яка застрягла в темряві між вірою і невір’ям.

*** *** ***

Оскільки учні не могли зцілити його сина, цей чоловік не має певності що й Ісус зможе справитися з бісом. Звертаючись до Ісуса, він безнадійно стискає плечами: допоможи, якщо можеш щось зробити. Ісус вириває його невірство: «Щодо того – якщо можеш – то все можливо тому, хто вірує» (Мр. 9:23). Ось тут ми зустрічаємо виклик. Зневірений батько бачить перед собою стрімку скелю, яку власними силами не зможе подолати. Він ставить ногу на перший щабель розхитаної драбини, міцно чіпляється за простягнуту Христову руку, волаючи: «Вірю, поможи моєму невірству!» (Мр. 9:24). Він промовляє ці слова разом із відчаєм та вірою, котра так часто прикрашає нашу молитву в тяжкі часи. Напевно, на його крик збіглося ще більше народу, щоби подивитися, що тут відбувається. Ісус наказує злому духу і той виходить із хлопчика, залишаючи його лежати без свідомості. «Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав» (Мр. 9:27).

З цього часу шлях Ісуса буде все тяжчим і тяжким, проте Він, спільно із Божим Провидінням, досягне Своєї місії. Знадобляться всі Його фізичні та духовні сили, але Ісус піднімиться на стрімку скелю і завершить Свій шлях, досягне самої вершини. Він понесе Свій хрест, збереже вірність до кінця та покладе початок Царству. Проте перед нами і надалі стоїть питання: чи підемо ми за Ним? Чи залишимося стояти в розсіянні, не здатні навіть на те, щоби піднятися і дальше іти? В своєму паломництві нам слід зробити поворот, нам потрібно докласти більше духовних сил, присвятити більше часу, більше старанності в молитві. Та чи готові ми до цього?

Чи зуміємо ми в критичних ситуаціях вкласти в молитву віру, яка в нас є? Чи зможемо повторити слова відчайдушного батька: «Вірю, поможи моєму невірству!» (Мр. 9:24). Якщо ми дійшли до цієї точки, то нам залишається поставити ногу на перший щабель драбини, закликаючи про допомогу і – намагатися дряпатися вгору.

*** *** ***

На вершині горі під час Преображення Ісус зустрівся із духовною короткозорістю своїх учнів. Тут, в долині, Він бачить невірство і говорить: «О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму?» (Мт. 9:19). Цей крик душі свідчить багато про що. Він говорить про гірке розчарування Ісуса в Своїх учнях, Він не прагне пом’якшити Свої слова, не дозволяє учням виправдовувати себе через людські немочі. Він твердо говорить про невірство.

Фергюсон C. Б., Изучаем Евангелие от Марка, Харків 2000.

*** *** ***

Розчарувавшись в учнях, батько просить Ісуса допомогти: «… якщо щось можеш…» (Мр. 9:23). Ісус тільки наголошує на його слабкість у вірі: «…все можливо тому, хто вірує» (Мр. 9:23). Що Він має на увазі? Чи це означає, що Ісус говорить, що коли батько отримає віру, тоді його син стане здоровим? Чи Він наголошує, що хлопець буде зцілений, тому що ця віра є в Нього Самому, тому Він його визволить? Чому Ісус всю увагу акцентує на вірі? Він прагне, щоби те благословення, котре ця сім’я отримає, сприймалося в контексті особистої віри в Нього і любові до Нього. Він так діє незалежно від того, посилає Він нам фізичні зцілення чи – ні.

Фергюсон C. Б., Изучаем Евангелие от Марка, Харків 2000.

*** *** ***

Чому учні не змогли вигнати біса? Тільки молитва та піст могли здійснити це, як пояснює Ісус. Учні покладалися тільки на свої сили, на свої колишні досягнення, замість того, щоби надіятися на силу Божу, що собою уособлює віру в дії. Віра – переконання немічної людини в Божих обітницях та в Його словах. Тільки через таку неміч проявляється Божа сила.

Ісус зцілив цього хлопця завдяки «слабкості», тобто упованню в молитві на Божу силу. В результаті хлопець був зцілений. Вчинки Ісуса показують, що прийде час, коли Він переможе всі сили темряви в немощі хреста та тріумфі Свого воскресіння. Бог використовує неміч цього світу, щоби знищити силу могутніх.

Фергюсон C. Б., Изучаем Евангелие от Марка, Харків 2000.

*** *** ***

Християни, в середовищі яких Марко писав своє Євангеліє, усвідомили, що вони – як і апостоли в євангельській розповіді – не здатні здійснити ті знамення та чуда, які творив Ісус. Хоча тут можна пригадати слова Ісуса, сказані Ним в Євангелії від Івана: «Істинно, істинно кажу вам: Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учинить, бо Я йду до Отця» (Ів. 14:12). Реакція Ісуса зовсім не така, яку б хотіли побачити: «О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму?» (Мр. 9:19). Безпорадність людського роду – це його невір’я, це ненормальний та неприродний стан.

И. Ивлиев. Евангелие от Марка. Богословско-єкзегетический комментарий / (Серия «Современная библеистика»). – М.: Издательство ББИ. 2017.

*** *** ***

Євангелист Марко подає цю історію не для того, щоби ще раз засвідчити силу та владу Ісуса, котрий негайно виганяє злого духа із хлопця, але, щоби відкрити очі Його Церкві на те, чому учні та послідовники Ісуса стали такими безпомічними.

Владу зла потрібно знищити. Люди, котрі стають німими та оціпенілими у владі зла, можуть бути визволені із цього рабства. І коли Ісус вперше посилає Своїх учнів, то вони: «Виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали» (Мр. 6:13). Вони були обізнані, як виганяти бісів. Проте цього разу їх очікувало розчарування та невдача. Звичайно, вони здивувалися та були спантеличені. Залишившись з Ісусом наодинці, вони запитали: «Чому ми не могли його вигнати?» (Мр. 9:28). Вони зробили все правильно, проте не подумали тільки про одне: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом» (Мр. 9:29). Це означає, що люди, коли потрапляють у якусь скрутну ситуацію, то допомогу вони знайдуть покладаючись на Бога, а це і є молитвою.

*** *** ***

Якщо людина в своєму житті не посіє нічого доброго, то їй не буде чого очікувати для жнив у Бога.

В нас особливий час духовного сіяння – час Великого посту. Піст – це все одно що розорати землю. Після того як людина розорить землю, їй потрібно відразу засіяти її. Якщо обмежуватися тільки зовнішніми трудами – одним постом, тільки одним тілесним стриманням чи переміною їжі, – в цьому мало користі. В людини тільки виникне думка про себе, що вона робить щось неймовірне і через це впадає у гордість, в осудження інших, в зарозумілість. В цей час ми повинні думати про те, що вже закінчується місяць посту, що ж доброго ми посіяли за цей час? Тут слід пригадати слова Святого Письма: «Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління; а хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне» (Гал. 6:8).

*** *** ***

Всім нам в ці дні Великого посту ще раз пригадується про те, що кожній людині, котра прагне до кращого, прагне справити свої недоліки, очистити гріхи, беззаконня, пристрасті, котрі живуть, як змії, в нашому серці, неможливо їх вигнати з себе без молитви і посту. В ці дні Великого посту не потрібно зневірюватися, а пам’ятати, що піст – це фундамент для цілого року, бо те, що ми посіємо – те і пожнемо. «Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме. Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління; а хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне» (Гал. 6:7-8).

*** *** ***

Тепер люди живуть так, ніби їм ніколи не прийдеться помирати, і помирають так, ніби їм ніколи не приходилося жити.

*** *** ***

Віра – це один із щаблів ліствиці, по якій ми повинні рухатися, тому що, не маючи віри, не дотримуючись посту – цього фундаменту в духовному житті, – нічого доброго ми не досягнемо.

*** *** ***

Коли Тома Аквінський відвідував Ватикан йому влаштували аудієнцію у Папи Римського. Папа довго дивився на знаменитого вченого і говорить: “Як ви думаєте, магістре Томо, напевно Церква не може повторити вслід за апостолом Петром “Срібла й золота у мене нема?” Вчений відповів не задумуючись: “На жаль ми не можемо повторити і кінець цитати “…а що маю, те даю тобi в iм’я Iсуса Христа Hазорея встань i ходи” (Діян. 3:6).

Вже тоді Тома розумів, що справжній успіх Церкви вимірюється не тим наскільки величними і багатими є наші храми, не тим наскільки велика кількість народу збирається на богослужіння і скільки збирає пожертв. Успіх Церкви в тому, що Вона приводить людей до Бога.

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

*** *** ***

Я вам так скажу: віра приходить і відходить. Вона піднімається і падає, як припливи і відливи невидимого океану. Думка, що віра залишиться з тобою назавжди, є гріховною самовпевненістю, але такою ж самовпевненістю є думка, що невір’я перебуватиме з тобою постійно.

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

*** *** ***

Хоч віра є однією з чеснот, якими захоплюється світ, безліч людей, включаючи багатьох християн, її недооцінює. Вірі відводять надихаючу та мотивуючу роль, ігноруючи практичне значення. Ми забуваємо, що віра є основою повсякденного життя: “Треба мати віру щоби одружитися, відправити дітей до школи, отримати рецепт лікаря, повечеряти в ресторані, зберігати гроші в банку, підписати контракт, сісти в автомобіль або літак. Віра не є недоступним для більшості досвідом обраних, вона є клеєм, що єднає різних людей, даючи їм можливості жити і діяти разом”.

Значною мірою ми усі є віруючими, але не всі є однаковими. Віра кожного є унікальною і різною, тому між вірами не може бути знаку рівності. Щоби одружитися треба мати значно більшу віру, ніж щоби поїсти у ресторані.

Біблія оповідає значну кількість історій про чудеса. Мойсей розділяє море, щоби перейти по сухому, Ілля воскрешає сина вдови з Сарепти Сидонської, апостол Петро ходить по воді та багато інших. Суть цих чудес не в тому, щоби навічно закарбувати діяння тої чи іншої людини, а в тому, щоби виявити силу віри.

Візьмемо для прикладу історію Давида і Голіафа. У програмі недільної школи це, напевно, одна з улюблених. Юнак приймає виклик до бою проти величезного та агресивного забіяки та перемагає. Дорослі люблять цю історію не менше. Величезна кількість книг та фільмів оповідають про незначну та малопомітну особу, що наодинці виступає проти мафії, злочинного світу, системи, корпорації, тощо і перемагає.

Перед царем Саулом та ізраїльським військом стояв величезний, як гора, виклик. Його ім’я Голіаф із Гефа. Сильний воїн, 2 метри 89 сантиметрів на зріст і майже три сотні кілограмів ваги, був одягнений у лускоподібний панцир і мідні наколінники, на голові мав шолом, а в руках щит, спис і великий меч. Голіаф викликав ізраїльтян до бою: “Виберіть у себе людину, і нехай зійде до мене; якщо він може битися зі мною й уб’є мене, то ми будемо вашими рабами; якщо ж я здолаю його й уб’ю, то ви будете нашими рабами і будете служити нам… сьогодні я посоромлю полки ізраїльські; дайте мені людину, і ми будемо битися вдвох”. З огляду на розмір і силу Голіафа жоден не наважувався прийняти виклик.

Ізраїльське військо бачило перед собою великого нездоланного воїна. Лише Давид побачив щось кардинально інше. В цілому розмір – лише зоровий ефект. Людина може одночасно виглядати могутнім гігантом порівняно з дитиною, та лише гномом порівняно з чемпіоном світу з боротьби. Ізраїльтяни бачили величезного Голіафа і думали, що подолати його не можливо. Давид бачив величезного Голіафа і думав, що по ньому не можливо промахнутися. Ізраїльтяни порівнювали Голіафа з власною неміччю, Давид порівнював його із силою Божою: “ти йдеш проти мене з мечем, і списом, і щитом, а я йду проти тебе в ім’я Господа Саваота, Бога воїнств ізраїльських”.

Давид вибрав п’ять камінців та взявши пастуший посох і пращу здолав великого воїна. Влучивши каменем у лоб Голіафа Давид відрубав йому голову його ж мечем, забезпечивши перемогу ізраїльського війська. Народ вшановував перемогу Давида. Сам герой знав, що слава належить Богові. Так віра Давида силою Божою перемогла гору Голіафа…

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

*** *** ***

Ми дивуємося чому в сучасному світі сили зла перемагають сили добра? Спаситель дав відповідь на це питання ще два тисячоліття тому: “Цей рід не може ви йти інак ше, як від молитви і посту”.

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

*** *** ***

За античних часів золото очищали вогнем. Самородки золота із домішками руди складали до спеціального казана та починали його нагрівати. Коли золото розплавлялося шлаки та інші домішки спливали на поверхню. Майстер ретельно їх вилучав. На цьому процес не завершувався. Коли золото нагрівали дужче, на поверхню знову підіймався шлак. Його вилучали, а залишок знову нагрівали. Так продовжували допоки золото повністю не очищувалося. Говорили, що майстер повторював цю операцію поки чітко не побачить у золоті своє віддзеркалення.

Подібне відбувається з людиною під час посту. Випробування і самообмеження розігрівають людське життя і на поверхню, у вигляді шлаку, спливають гріхи, недоліки та застаріла гординя. У таїнстві покаяння людина дає Богові можливість очистити себе від непотрібних домішок, і повторювати цю процедуру, допоки Він чітко не побачить в нас Свій відбиток. Бог хоче, щоби ми були як чисте золото. Отже, очистимо себе постом, або чекаймо поки Господь сам не почне розкаляти та очищувати наше життя…

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

*** *** ***

Із спадщини Святих Отців

Як описує Святе Писання тяжкохворих цей хлопець є через те, що немає віри. Це ми бачимо із наступних слів Спасителя: «…все можливо тому, хто вірує» (Мр. 9:23); зі слів батька хворого: «…поможи моєму невірству» (Мр. 9:24); з того, що Христос наказав бісу більше не входити в хлопця; з того, що чоловік знову сказав: «…якщо можеш, поможи нам…» (Мр. 9:22)

Іван Золотоустий, Гомилии на Евангелие от Марка.

Библейские комментарии отцов Церкви и других авторов І-VІІІ веков. Новый Завет. Том ІІ: Эвангелие от Марка/ пер. с англ., греч., сир. яз. Ред. тома Т. К. одэн и К. А. Холл. Ред. рус. Издания К. К. гаврилкин и С. С. Козин. – Тверь: Герменевтика, 2001.

Коли не вистачає віри, молитва помирає. Хто молиться про те, в що він не вірить? Апостол Павло говорить: «Кожний, хто призве ім’я Господнє, той спасеться» (Діян. 2:21). Вказуючи що джерелом молитви є віра: «Як же призиватимуть того, в кого не увірували?» (Рим. 10:14). Нам слід вірити, щоби молитися, слід просити, щоби не змаліла та віра, завдяки якій ми молимося.

Августин. Проповіді.

Відчуваючи, що його віра розмивається хвилями невір’я, намагаючись розбити його корабель об скали, він з благанням просить Господа допомогти його вірі: «Вірю, поможи моєму невірству!» (Мр. 9:24). Так само всі святі розуміли, що всі блага стають досконалими тільки завдяки Божій допомозі. Вони ніколи не намагалися покладатися на власні сили, а просили Господа допомогти у вірі, укріпити в ній чи дарувати її.

Іван Касіян

Сам Господь після хрещення постив сорок днів, навчаючи нас, що: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом» (Мр. 9:29)

Єронім Стридонський.