2 Неділя Посту | Нотатки для проповіді

Зцілення розслабленого в Капернаумі

Апостольське читання: Євреїв 1:10-2:3

Євангельське читання: Марка 2:1-12

Розповідь про зцілення розслабленого показує нам злобну боротьбу щодо Ісуса зі сторони Його ворогів та пояснює причину цього.

Під час Ісусової проповіді декілька людей принесли свого хворого друга в надії, що Ісус зможе його зцілити. Побачивши, що будинок був переповненим, вони занесли його на плоский дах. Там вони почали розбирати одну секцію стелі. Передбачивши, що Ісус може допомогти їхнього товаришу, переконавшись в тому, що Він дійсно зможе це зробити, вони спустили хворого вниз, на те місце, де знаходився Господь.

Ісус відразу побачив «щось» в цих людях та їхньому розслабленому другові. Те єдине, що Він постійно шукав – їхню віру. Тому «Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мр. 2:5).

Ця подія стає особливою. Ісус відкрито звертається до цього нещасного чоловіка із співчуттям та милосердям. Він бачить велику потребу цього чоловіка: потребу прощення та відпущення гріхів. Проте тут Він наштовхується на нерозуміння та звинувачення книжників: «І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?» (Мр. 2:7). Адже вони вважали, що тільки Бог може прощати гріхи, Ісус для них залишається простим, бідним теслею із Назарету. Як тоді Він може стверджувати, що Він прощає гріхи? Відповідно, Ісус – богохульник. Хоча, якщо Він і має владу прощати гріхи, то в такому випадку він повинен бути… Богом. А це для книжників є неймовірним.

Саме це стає причиною конфлікту між Ісусом та релігійними керівниками того часу. Адже вони вважали: «Господь Бог не може так прийти до нас і чинити так смиренно та милосердно. Отже, цей чоловік аж ніяк не може бути Сином Божим». Причина, через яку розіпнуть Ісуса, знаходиться саме в тому, що вони не змогли погодитися з Його словами та вчинками, які відкривали характер Бога – Його бажання спасати грішників.

Вони в думках звинувачували Ісуса в богохульстві. Проте у Нього була готова відповідь. Він надає їм можливість зробити вибір: «Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?» (Мр. 2:).

Відповідь очевидна: «Відпускаються тобі гріхи». Це таке твердження, правдивість якого неможливо ані підтвердити, ані заперечити. Проте сказати розслабленому: «Встань, візьми твоє ліжко й ходи», – це твердження, істинність якого досить легко перевірити на практиці.

Ісус говорить, що зробити «легше» є досить просто, потрібно тільки сказати. Проте, щоби підтвердити Свою владу прощати гріхи, Він чинить те, що «важче»: «Встань, візьми твоє ліжко й ходи». На подив всіх присутніх розслаблений так і зробив. Ісус зцілив його одним словом. Вчинок Ісуса свідчить тільки про одне: якщо Його слово зцілення виявилося дієвим та правдивим, то, Його слово про прощення гріхів повинно бути таким самим.

Ісус знав їхні думки, Він знав їхню логіку, Він показав Свою божественну владу. Він був Сином Людським, Котрий має владу прощати гріхи. Люди, повертаючись додому, говорили про Ісуса: «Ніколи ми такого не бачили!» (Мр. 2:12).

Тут євангелист Марко розкриває сутність Євангелія: люди потребують прощення, а Ісус дає всім це прощення.

За матеріалами книги: Синклер Б. Фергюсон. Изучаем Евангелие от Марка / «Добрая Весть». Харковь, 2000.

*** *** ***

Євангелист Марко розгортає перед нами історію зцілення розслабленого та вороже ставлення книжників до Ісуса. Критичну точка зіткнення між Ісусом та учителями закону ми бачимо в питаннях: «Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?» (Мр. 2:9). Сенс полягає в тому, що, звичайно, легше сказати перше, тому що ніхто не дізнається чи відбулося прощення гріхів. Сказавши останнє, означає піддати себе випробовуванню та перевірці, які підтвердять чи отримала людина зцілення. Ісус не тільки визволяє людину від хвороби, але і показує, що має владу визволяти і від гріха. В цьому полягає мета та сутність Христового служіння.

Євангелист Марко говорить, що Ісус простив гріхи, «уздрівши їхню віру» (Мр. 2:5). Прощення, яке Ісус дарує грішникам, стає образою для вчителів закону, котрі навчали, що прощати гріхи може тільки Бог. Його слова про прощення дають їм можливість звинуватити Його в богохульстві. У відповідь Він ставить питання, які бентежать їх.

За матеріалами книги: Дональда Инглиша. Евангелие от Марка. Тайна веры. Санк-Петербург. «Мирт», 2000.

*** *** ***

Євангелист Марко відкриває універсальність: добро завжди буде зустрічати спротив на індивідуальному рівні. Завжди знайдуться такі люди чи групи людей, котрі будуть висловлювати недовіру, критику, підозру чи, взагалі, суперечити будь-чому. Думка про те, що, якщо Церква «буде правильно себе поводити», то суспільство швидше її прийме – також перетворюється в ілюзію. Швидше за все будуть гоніння та переслідування вірних, а ми до цього повинні бути завжди готовими.

За матеріалами книги: Дональда Инглиша. Евангелие от Марка. Тайна веры. Санк-Петербург. «Мирт», 2000.

*** *** ***

Перші два стихи повідомляють нам, що Ісус повернувся із короткої місіонерської подорожі навколишніми селищами в Капернаум, де великий натовп очікував Його біля дверей будинку. Тут починає розвиватися історія, яка розв’яже ворожнечу книжників до Ісуса.

Як би ми відреагували, коли б нам хтось зробив велику діру в даху будинку? Ісус тільки подивився на розслабленого і сказав із сумною усмішкою: «Добре, я тебе прощаю». Спокійний і впевнений тон Його голосу проник в найтемніші закутки душі хворого, завдаючи тривоги інших людям. Тільки священики можуть проголошувати прощення гріхів іменем Бога. Якщо розслаблений потребує прощення, то нехай друзі несуть його в Єрусалимський Храм. А не до мандрівного проповідника.

В наш час в багатьох культурах прощення сприймається як знак слабкості, а помста – як справа честі. Зазвичай, в це «діло честі» втягнуті цілі народи, міста, країни. «По-іншому вони не розуміють», – можна почути від людей, які підкладають чергову бомбу чи заряджають гвинтівку з оптичним прицілом. Народи та уряд беруть участь у цій дитячій, але страшній грі під назвою «він перший почав». Коли ж люди живуть такими законами, то вони схильні думати, що так само живе і Бог.

Не дивно, що несподівана Новина про прощення сколихнула весь будинок, селище, народ, а згодом і цілий світ. Прощення найсильніше у світі, проте воно таке важке, що ми весь час вигадуємо більш доступні варіанти. Проте ми не повинні відступати, а, навпаки, нести прощення та зцілення в наші спільноти. Прощення змінює саму людину, проникає в найпотаємніші закутки її душі, виліковує старі, давно забуті рани. Дуже часто нам здається, що прощення та зцілення неможливі, що Бог знаходиться досить далеко від нас, що ми не відчуваємо ані Його любові, ані Його турботи. Тут ми забуваємо саме про нашу віру. Нам не потрібно стояти далеко від Бога, десь там, в натовпі. Нам потрібно рішучо діяти: пробити дах і дальше просуватися до Нього.

Тоді ми отримаємо набагато більше, аніж розраховуємо. Дуже нелегка доля – лежати на ношах, не маючи сили поворухнути і пальцем, проте і відповідальність мізерна. Але, зіткнувшись із живим та люблячим Богом, ми станемо на ноги і відправимося в широкий світ, проголошуючи силу Його любові.

За матеріалами книги: Н. Т. Райт. Марк. Євангелие. Популярный комментарий / пер. с англ. (Серия «Читая Бибилию»). – М.: Библийско-богословский институт св. Апостола Андрея, 2008.

*** *** ***

Події першого дня в Капернаумі показують нам, що там, де Ісус, де проголошується Його Слово, зникає все бісівське. Слово Ісуса не тільки виганяє демонів, не тільки виліковує хвороби через віру хворих людей, але в владою Бога прощає гріхи кожному, хто «розслаблений» своїми гріхами.

Біля будинку зібрався великий натовп. І саме в цю хвилину прийшли чотири чоловіки, несучи на ношах свого паралізованого друга. Вони не могли пробитися крізь натовп, але придумали вихід із свого складного положення. Євангелист Марко пише, що ці чотири чоловіки розкрили стелю і опустили ліжко зі своїм другом прямо до ніг Ісуса. Що ж тоді робить Ісус? Він бачить безмежну їхню віру і каже до розслабленого: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мр. 2:5)

На ці Ісусові слова звернули увагу присутні книжники. Їх обурили Його слова, звернені до розслабленого, які наголошували на прощення його гріхів. З точки зору юдейської релігії владу прощати гріхи має тільки Бог, тому що гріх – це злочин проти Божественного Закону, тобто проти самого Бога. Тому тільки Бог «прощає усі твої провини, зціляє всі твої недуги» (Пс. 103:3), тільки Бог «стирає всі твої провини, гріхів твоїх не згадує вже більше» (Іс. 43:25), тільки у Бога «милосердя й прощення» (Дан. 9:9). Зазіхання людини на Божественну владу вважалося образою Бога; це було богохульством. Деякі книжники про себе подумали: «І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?» (Мр. 2:7). Вони навіть не надають Ісусові імені. «Цей» богохульник повинен померти. В цей час книжники ще не наважилися відкрито звинуватити Ісуса, проте Ісус відразу відчув їхню озлобленість та таємні задуми.

Оскільки книжники, як і всі юдеї, були переконані, що хвороба виникає через гріхи людини, а зцілення може настати тільки після прощення гріхів. Ісус питає їх: «Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?» (Мр. 2:9). Сказати: «Відпускаються тобі гріхи» зміг би будь-який ошуканець. І ніхто не зміг би перевірити чи прощені ці гріхи, чи – ні. Проте сказати: «Встань, візьми твоє ліжко й ходи» – означає сказати таке, що повинно відбутися відразу. І тоді, звертаючись до розслабленого, Ісус проголошує могутнє Слово: «Встань, візьми твоє ліжко й ходи?». Розслаблений зцілився, а книжники потрапили у свою ж пастку. Адже їхня віра відкидала будь-яке зцілення без прощення гріхів. На очах у всіх розслаблений був зцілений, а, отже, він був і прощений. Виправданим залишилося тільки твердження Ісуса проте, що Він «має владу на землі гріхи відпускати» (Мр. 2:10). Це свідчить про те, що в особі Ісуса Христа Царство Боже вже присутнє на землі. Він не тільки знає думки Бога, але, як Він скаже про Себе в Євангелії від Івана: «Я і Отець – одне» (Ів. 10:30). Можна собі уявити, наскільки збентежив Ісус книжників Своїми словами та діями.

Те, що відбулося, викликало в народу захоплення: «Ніколи ми такого не бачили!» (Мр. 2:12). Проте книжники були збентежені. Вони залишилися висміяними і це пробуджує в них ворожість. Вони задумують пришвидшити смертну кару для Ісуса.

За матеріалами книги: И. Ивлиев. Евангелие от Марка. Богословско-єкзегетический комментарий / (Серия «Современная библеистика»). – М.: Издательство ББИ. 2017.

*** *** ***

Старозавітна релігія передбачала поняття “ритуальної чистоти” або “ритуальної нечистоти”. Для того, щоби бути повноцінним членом суспільства, людина мала бути фізично здоровою. Хворого сприймали як грішника і тому – нечистого. Коли Спаситель вилікував розслабленого, то разом із тілесним здоров’ям дав йому “дар миру” та відновив його право бути серед “людей Божих”.

Більшість хворих, яких зцілив Христос, належали саме до такої відкинутої офіційною церковною інституцією частини суспільства: сліпці, криві, кровоточиві та хворі на проказу. Якщо офіційна церква лишала цих людей за своїми межами, то Христос змінював кордони церкви, включаючи до неї усіх. На підтвердження своєї правоти Він прощав людям гріхи, чим відновлював їх членство серед народу Божого. Саме це викликало злобу тогочасних церковних авторитетів.

Матеріали для проповіді (Чернетки)

*** *** ***

Велика кількість народу зійшлася для того, щоби побачити Христа і послухати Його проповідь. Людей було настільки багато, що не лишалося місця навіть перед домом, у якому знаходився Спаситель. Друзі паралізованого фізично не змогли зайти, бо юрба не бажала поступитися власним місцем для когось іншого.

Сьогодні ми не маємо такої проблеми. Якщо хтось хоче прийти, знайде досить місця у храмі. Але наявності фізичного місця не досить, щоби нова людина стала членом церкви і частиною нашої спільноти. Для кожного має знайтися місце не лише в храмі, але і в наших душах. Кожен має відчути себе вдома – серед братів і сестер – зігрітим християнською любов’ю і теплом сердець…

Матеріали для проповіді (Чернетки)

*** *** ***

Ми не знаємо, про що думав паралізований, які мав сподівання та мрії, але віра його друзів вразила Спасителя. Що би сталося, якби паралізований не встав? Під регіт книжників та фарисеїв вони би витягнули хворого на дах і, зганьблені власною наївністю, понесли додому через усе місто. Опісля їм би довелося ремонтувати покрівлю та покривати господарям збитки за заподіяне. І якщо ви думаєте, що цим би усе й завершилося, то ви ніколи не жили в маленькому містечку і недооцінюєте міць людської пам’яті. Для чотирьох людей, що зважилися на подвиг віри, на кону стояло не лише здоров’я друга, але і їх особиста репутація та повага суспільства

Матеріали для проповіді (Чернетки)

*** *** ***

Покаяння деяких сучасних християн нагадує покаяння розслабленого з Євангельського читання другої неділі Великого посту – його не видно і не чути. Люди очікують, що Господь простить усі їх гріхи тільки за те, що вини прийшли на сповідь. Так ніби Бог зобов’язаний прощати гріхи. Ніби саме це і є Його природою і сутністю. Між тим Слово Боже цього не навчає. Навпаки, Христос починає проповідь закликом: “Покайтесь!” (Мк. 1:4). А покаяння вимагає зміни не лише поведінки але і думок, свідомого зречення гріха і виправлення життя відповідно до заповідей Божих.

Кілька років тому у Сполучених Штатах винесли смертний вирок вбивці. Брат вбивці, який був відомою людиною і мав визначні заслуги перед державою, звернувся до губернатора з клопотанням про помилування. Помилування було даровано і брат в’язня, з квитком на волю в кишені прийшов до камери вбивці. “Що ти зробиш, якщо отримаєш помилування?” – запитав візитер. “Найперше, знайду суддю, який виносив вирок і вб”ю його” – відповів в’язень, – “Потім знайду і вб’ю головного свідка. Потім…” “Дякую, я почув досить,” – сказав брат і лишив в’язницю так і не вийнявши помилування з кишені.

Чи до нас Бог не поставиться так само, якщо ми після сповіді не змінимо свого життя?

Матеріали для проповіді (Чернетки)

Із спадщини Святих Отців

Юдеї переслідували Ісуса не тільки через те, що Він не дотримувався суботи, але і тому, що Він називав Бога Своїм Отцем, рівняючись із Богом, а це досить серйозно, те є саме Він підтверджував і своїми вчинками та чудами… Оскільки вони самі це придумали, самі встановили дане правило, самі написали закон, то Він і зв’язує та обмежує їх, виходячи із власних слів: «Ви, – говорить Він, – самі визнали, що прощати гріхи може лише Бог?» (пор. Мр. 2:7).

Іван Золотоустий. О расслабленном, спушенном через крышу.

За матеріалами книги: Библейские комментарии отцов Церкви и других авторов І-VІІІ веков. Новый Завет. Том ІІ: Эвангелие от Марка/ пер. с англ., греч., сир. яз. Ред. тома Т. К. одэн и К. А. Холл. Ред. рус. Издания К. К. гаврилкин и С. С. Козин. – Тверь: Герменевтика, 2001.- 400 с.

*** *** ***

Хто ще може простити гріхи, як не Той, проти Кого ми згрішили та Хто Сам дарував нам прощення?

Іриней Ліонський. Против єресей.

*** *** ***

Той, Хто відпускає гріхи, здійснює своє служіння, але при цьому Він використовує не Свою власну силу та владу. Бо гріхи він відпускає не від свого імені, а в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Люди просять – Бог дарує; від людей – послух, щедрість – від небесної влади.

Амбросій Медіолянський. О Святом Духе.

*** *** ***

Книжники стверджують, що відпускати гріхи може тільки один Бог. Проте Ісус не тільки відпускає гріхи, але Він чинить перед цим те, що притаманне тільки Богу, – Він відкриває приховані таємниці серця.

Іван Золотоустий. Гомилии на Еванлелие от Матфея.

*** *** ***

«Візьми твоє ліжко» (Мр. 2:9) – неси те, що колись тебе носило. Перестав все місцями, щоби свідчення немочі стало підтвердженням здоров’я, щоби ліжко горя та смутку стало знаком твого зцілення; щоби його вага стала мірилом твоєї відновленої сили.

Петро Хризолог. Собрание проповедей.

*** *** ***

Тебе носило ліжко, не ти його носив. Розслабленим ти був всередині.

Августин Іппонський. Толкование Псалмов.