Квітна Неділя

Апостольське читання: Пилип’ян 4:4-9
Євангельське читання: Івана 12:1-18

Як монарх, котрий прямує на свою коронацію, чи завойовник, котрого очікує перемога, Ісус залишає Витанію та мандрує в Єрусалим. В інших Євангеліях повідомляється про те, з яким тяжким серцем Він відправляється в свою останню мандрівку, як, піднявшись на Єлеонську гору і дивлячись на місто, котре розташоване під нею, Він заплакав через трагічне невір’я та майбутню смерть. В євангелиста Івана ми читаємо про торжественне привітання Ісуса паломниками.

Вітаючи Христа, вони розмахували пальмовими вітками. З часів Макавея пальмова вітка була символом єврейської держави. Вона була зображена на монетах, викарбуваних євреями в часи революційної боротьби проти римлян, і на монетах, викарбуваних римлянами після того, як це повстання було придушене.

Слова та крики натовпу взяті із Святого Письма. «Осанна» буквально означає «Спаси, дай же рятунок». Слова «Благословенний той, що приходить» розумілися як звертання до майбутнього Месії. Це месіанське значення відображається і в словах «Цар Ізраїля». Цей націоналістичний та месіанський настрій був викликаний, як повідомляє Іван, воскресінням Лазаря, про яке детально розповідали людям із міста ті, хто прийшов з Ісусом. Ісуса проголосили «Царем, котрий переміг смерть».

За книгою Б. Милн «Евангелие от Иоанна». Серия «Библия говорит сегодня». СПб.: Мирт, 2005.

***  ***  ***

Вхід Ісуса в Єрусалим досить зрозумілий. Він – Цар Ізраїльський, проте не такий, як Макавей, який в’їхав в місто на військовому коні, і не такий, як Соломон. Швидше за все Він – Цар, про Котрого пророкував Захарія: «Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці. Я знищу колісницю з Ефраїму й коня з Єрусалиму; воєнний лук буде зламаний. Він оголосить мир народам, і влада його буде від моря аж до моря, і від Ріки до кінців землі» (Зах. 9:9-10). Ісус прагне пояснити природу месіанської влади, влади миру, добра та терпимості. Проте учні не розуміли намірів Христа, потрібно було прославлення через смерть та воскресіння, щоби їхні очі відкрилися.

За книгою Б. Милн «Евангелие от Иоанна». Серия «Библия говорит сегодня». СПб.: Мирт, 2005.

***  ***  ***

Іван підкреслює: Ісус – Цар. Його царство унікальне та надзвичайне. Він – Цар, і жодне об’єднання сил зла, ані синедріон, ані Каяфа, ані Анна, ані Пилат, ані Рим, Юда чи сам князь темряви не зможуть відібрати від Нього владу. Він величаво простує до свого трону – трону, спорудженому Його ворогами, трону розп’яття!

За книгою Б. Милн «Евангелие от Иоанна». Серия «Библия говорит сегодня». СПб.: Мирт, 2005.

***  ***  ***

Тут також неприпустимі національні погляди наших днів, котрі обмежують спільні обов’язки чи, підносять національні цінності, принижуючи інші народи, раси, вірування. Цар прийшов в цей світ, помер і воскрес заради всіх людей, а не заради якогось конкретного народу.

За книгою Б. Милн «Евангелие от Иоанна». Серия «Библия говорит сегодня». СПб.: Мирт, 2005.

***  ***  ***

Царство Ісуса розмежоване, про що Він сказав в Вербну неділю. Чимало приймуть його з ентузіазмом, після того як сенс Його слів буде зрозумілим. Інші, навпаки, будуть бажати скинути Його. Бо наш світ – це місце перебування гріха, місце, де царює князь темряви. Тому прихід Царя породжує зіткнення царств: світ протистоїть мороку; життя – смерті. Бо прихід Царя означає узурпацію наших неспокійних царств і відречення від нашої гріховної незалежності. Ми зустрічаємося із смертю, зовсім не навчившись жити. Не дивно, що чимало людей не погоджуються із цією думкою та весь час опираються. Кожен із нас повинен зробити свій вибір. Нейтральна позиція тут відсутня, хоча Ісус сказав: «Усе, що Отець мені дає, прийде до мене, і того, хто до мене прибуде, я не відкину» (Ів. 6:37).

За книгою Б. Милн «Евангелие от Иоанна». Серия «Библия говорит сегодня». СПб.: Мирт, 2005.

***  ***  ***

Послідовники Ісуса бачать в Ньому істинного царя, котрий з’явився, щоби посісти свій трон, і, водночас, вірять, що тепер Господь раз і назавжди визволить Ізраїль. Такий самий сенс має і осел, но котрому їде Христос: «Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці» (Зах. 9:9). Іван переплітає свою євангельську розповідь із відголосками інших пророцтв, а також псалмів і всі натяки вказують на один напрямок: Ісус – справжній цар, який з’явився, щоб визволити Свій народ.

Н. Т. Райт. Иоанн. Євангелие. Популярный комментарий / пер. с англ. (Серия «Читая Бибилию»). – М.: Библийско-богословский институт св. Апостола Андрея, 2008.   

***  ***  ***

Фарисеї, такі як Каяфа, відгукуються про послідовників Ісуса досить зневажливо, проте Іван повертає їхні зверхні слова в похвалу. Вони говорять, що  «ввесь світ іде за Ним». Самі ж вони твердо вирішують тримати дистанцію від послідовників Ісуса – за Ним йде світ, а не просвітлені євреї. Фарисеї ставлять себе набагато вище від натовпу, адже вони – знавці Тори, вони строго дотримуються всіх приписів, котрі прості люди не можуть розуміти.

Проте євангелист Іван дає нам інший натяк, котрий він розгорне в наступній главі. Ісус прийшов в світ, тому що Бог полюбив світ. Він повинен прийти та спасти також інших овець, а не тільки заблуканих овець Ізраїля. Його смерть стане визволенням не тільки цього народу, але всіх дітей Божих, де б вони не перебували в цьому світі. Невипадково, відразу ж, за принизливою фразою фарисеїв Іван повідомляє нам про те, як деякі іноземні звернулися до учнів, бажаючи побачити Ісуса, Ісус сприймає цю зустріч як правдивий знак того, що скоро Він закінчить Свою місію. «Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (Ів. 12:32).

Ось предмет для роздумів та молитов, коли ми читаємо цю главу. Кожен із нас – частина цього світу, ймовірно, що до нашої околиці звістка про Нього дійшла не повністю, із викривленням. Можливо, нам ще не відомо, що Він – правдивий Цар, правдивий Спаситель, який приносить справжню свободу. Ми бачимо, як Він входить в Єрусалим, назустріч Своїй долі, і ми також повинні взяти участь в цій дії, в очікуванні Його страждань. Ми повинні увійти в число послідовників, через котрих Його новина розповсюдиться по цілому світі.

Н. Т. Райт. Иоанн. Євангелие. Популярный комментарий / пер. с англ. (Серия «Читая Бибилию»). – М.: Библийско-богословский институт св. Апостола Андрея, 2008.   

***  ***  ***

Майже 80 років з того часу, як римляни, скинувши єврейського царя, окупували Ізраїль, полонений народ мріяв про повстання. Останні великі заворушення сталися після смерті Ірода Великого (4 рік до Р.Х.). Повстання почалося в столиці Галілеї Сепфорісі, що в кількох милях від Назарету, де провів своє дитинство Спаситель. Жорстоко придушуючи заколот, римська армія повністю зруйнувала Сепфоріс і Еммаус і, покінчивши з бунтівними містами, вирушила до Єрусалиму. Приборкавши місто, завойовники розіп’яли 2000 євреїв, підозрюваних в участі у повстанні. З того часу місцеві римські правителі завжди були напоготові жорстоко покарати будь-яке прагнення до волі.

Пилат, як правитель регіону, що крім Юдеї включав Самарію та Ідумею, підкорявся виробленій практиці керівників римських провінцій особисто бути присутнім на великих релігійних заходах. Саме тому, взявши відбірних воїнів, він вирушив із прибережної Кесарії до задушливої, переповненої паломниками провінційної столиці релігійного життя юдеїв – Єрусалиму.

Лишається маловідомим, що Урочистий Вхід Спасителя до Єрусалиму не був єдиною процесією того дня. Тридцятого року від Різдва Христового римські історики занотували, що правитель Юдеї Понтій Пилат прибув до Єрусалиму на чолі урочистої процесії римської кінноти та центурій.

Це була показова демонстрація сили. Римське військо увійшло з західного боку Єрусалима. Слідом за вершниками на бойових конях під барабанний марш ступали центурії. Шкіряна амуніція солдат із відполірованими бронзовими накладками та карбовані шоломи центуріонів засліплювали очі, відблискуючи сонце.  В руках кожного солдата — меч із найкращої сталі, стрільця – лук та сагайдак, сповнений стріл, в руках центуріонів – списи. Твердими кроками воїни марширували вулицями Єрусалима. Вони були тут господарями і єдиною реальною силою, на якій тримався порядок. Вони вирішували, кого милувати, а кого карати.

Святкові заходи відбувалися навколо храму. Римський гарнізон перебував у Антонієвій фортеці, що знаходилась поруч і була зручним пунктом для нагляду за активністю місцевого населення. Вхід Пилата до Єрусалиму на чолі римського війська мав на меті налякати євреів і всіх, хто намагався протиставити себе Римській імперії і нагадати про те, що сталося під час останньої подібної спроби. Війська навіювали жах на місцевих мешканців, які боялися будь-яких заворушень.

З протилежного боку Єрусалима до міста входила інша процесія. Якщо Пилат із своїми вояками намагалися продемонструвати військову силу і могутність, процесія на чолі з Христом – протилежне. Матвій і Марк передають слова Спасителя, який попросив своїх учнів знайти й привести до нього віслюка…

Протиставлення царств

Пилат також служив “сину божому”. Імператор Август, що правив з 31 року до Р.Х. по 14 рік після Р.Х., вважався сином Аполлона та смертної жінки Атії. Посвячення йому посилалися, як “сину божому”, “господу” і навіть “спасителю”. За легендою, після смерті він зійшов на небо й зайняв місце серед богів. Наступник Августа – Тиберій, що був імператором за часів земного життя й служіння Спасителя – також носив божественні титули. Лише пізніше, у другій половині першого століття, імператори почали вимагати не лише іменувати себе богами, але й здійснювати богослужіння на свою честь…

Юдеї сподівалися, що Христос буде великим воїном – визволить Ізраїль від ненависної окупаційної влади та підкорить йому інші народи. Саме тому юрба вимагала смерті Ісуса лише через кілька днів. Населення втратило віру в те, що Христос може і хоче виконати їх волю. Більше того, дії Спасителя загрожували зробити їх життя не кращим, а ще гіршим. Єврейські релігійні лідери, що ніколи не згоджувалися один з одним із жодного питання, цього разу виявили вражаючу однодумність. Прикута до Христа увага, помножена на народні очікування, привертала увагу римської влади та могла викликати каральні санкції проти всього народу…

Уявіть себе на вузьких вулицях прадавнього Єрусалиму тої самої Вербної неділі. Перед вами дві процесії. Одна має силу і владу від кесаря, друга, на чолі з Сином Божим, несе мир і любов. Запитайте себе: “До якої з цих двох процесій приєднався би я?” Це питання важливе тим, що подібний вибір людина робить кожного дня. Ми робимо або “як усі”, намагаючись вписатися в структуру сьогодення, або “як це заповідав Господь”. Дві процесії. Два богослов’я. Два вибори. Обрати відданість Богові, або князю світу цього. Цей вибір тягне за собою випробування і відповідальність…

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

***  ***  ***

За часів земного життя Ісуса Христа Римська Імперія була наймогутнішою світовою потугою, мала найкращу техніку і найбільшу армію. Залізною рукою вона керувала світом, вимагаючи високих податків і абсолютного послуху. Потужна військова машина слідкувала за порядком, жорстоко карала  тих, хто насмілювався кинути виклик. Бунтівників катували, роздягали та прибивали до хрестів, залишаючи на багатоденне страждання й публічне приниження. Навіть церковна влада того часу складалася з колабораціоністів, що змогли домовитися з окупантами.

Майже безперервно Рим воював. Коли Юлій Цезар повертався з перемогою до Риму, люди вишикувалися вздовж вулиць, споглядаючи на тріумфальний марш переможця. Вони вітали його гілками дерев та кидали свій одяг під ноги білого коня з вінценосним вершником.

Після Цезаря кожен римський імператор влаштовував собі тріумф. Переможець заїжджав до Риму в пурпурних одежах, щедро розшитих золотом. Його голову  прикрашав золотий лавровий вінок, який тимчасово брали з храму Юпітера. “Авве Цезар!” – вигукувала юрба, побачивши  цю могутню людину.

Слідом за імператором крокували легіонери, а за ними гнали полонених: африканців, арабів, євреїв, варварів. Процесія зупинялася на Римському Форумі (центральній площі), де імператор виголошував “євангеліє”, добрі новини про перемогу, розширення володінь імперії і зміцнення її влади. Після цього правитель виголошував смертний вирок кільком в’язням, іноді виконуючи його власноручно, й тим показував владу Риму над життям і смертю інших народів. Залишок полонених ставали рабами.

На честь перемоги приносили в жертву бика. Після цього жреці підносили імператору чашу вина, але він публічно відмовлявся від неї, виливаючи дар на вівтар прадавніх богів. Після цього, оточений величчю і славою, імператор сідав на трон і спостерігав продовження свята.

Вхід Господній до Єрусалиму, до певної міри, нагадує подібний тріумф. Спаситель також заїжджає верхи, але не на коні – символі війни, а на віслюкові – символі миру. Пізніше Його одягнуть у багряницю, замість лаврового вінка сплетуть терновий, проведуть процесією через ціле місто та будуть вигукувати: “Радуйся, царю Юдейський”. Як і імператору, Йому подадуть  вино, але Він так само відмовиться…

Помпа і зарозумілість Риму буде вічно протилежна смиренню і приниженням Христа. Але через якийсь час нездоланна влада імперії скориться перед тихою проповіддю любові Того, Хто з посмішкою на вустах грався з дітлахами, проповідував  красу польових лілій та безтурботність пташок, споживав їжу разом із грішниками, лікував хворих і жив серед бідних…

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

***  ***  ***

Церква відзначає сьогоднішнє свято не лише, як подію, що відбулася у далекому минулому, а як процес, що відбувається вічно. Ми вшановуємо Царя Христа, що входить у наші серця, наш особистий Єрусалим.

Перед нами постає питання: чи може Христос туди увійти? Чи є в наших серцях місце для Христового Царства? На жаль, двері сердець багатьох щільно зачинені. Христос не може увійти туди, бо там усівся інший цар – самолюбство. В полоні постійних життєвих турбот ми стаємо в’язнями гордості, кар’єри, грошей та власних бажань. Єдиний шлях знайти мир, щастя, справжню любов – змиритися перед Богом, зробити Його своїм Царем та жити у постійному єднанні з Ним…

Звільнення від рабства гріха у свободу Царства Божого відбувається через постійну щоденну молитву, читання Святого Письма, сповідь і причастя Святих Христових Таїн. Багато людей скаржаться, що не мають часу для молитви, читання Біблії, посту та відвідання храму. Причина, з якої вони не мають ні на що часу, – рабство гріха, самолюбство та безкінечний пошук задоволень…

З одного боку, ми не маємо часу для Бога, а з іншого. хочемо, щоби Бог завжди був напоготові та мав час для нас, коли ми нарешті зволимо до Нього звернутися. Коли нам здається, що Бог не чує наші молитви, ми нарікаємо на Нього. У той самий час Господь завжди стукає у двері наших сердець, запитуючи дозволу увійти всередину. Деякі святі Отці стверджували, що Господь нагадує закоханого, що постійно шукає зустрічі з людиною – об’єктом своєї любові й готовий зробити все для того, щоби бути зі своїм улюбленим створінням…

По завершенню Божественної літургії ми отримаємо гілки верби. Нехай кожен з нас принесе їх до свого дому й поставить у такому місці, де зможе їх постійно бачити. Нехай вони завжди нагадують нам, що Христос є Царем наших сердець і родин, єдиним джерелом любові, щастя та сенсу життя…

Якщо ми проголошуємо Христа Царем і Господарем свого життя, то живімо так, щоби у нашому повсякденному житті залишався для Нього час. Пам’ятаймо що кар’єра, освіта, матеріальний статок і земні турботи є лише тимчасовими, а з Христом ми будемо вічність. Визначимо, що важливіше в нашому житті: тимчасове чи вічне. І лише обравши вічність, знайдемо справжній мир, істинну любов і безмежне щастя навіть посеред бурхливого і складного життя. Амінь.

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

***  ***  ***

Страсний тиждень є кульмінацією життя Спасителя і, разом із тим, найголовнішою подією життя кожного з нас. Заради нас Він добровільно іде на страждання, хресну смерть і погребіння, перемагаючи владу смерті. Свята Церква закликає вірних відкласти земні справи та недолугі вибачення, щоби стати співучасником Спасительних Страстей Христа. Пройти поряд з Ним останньою дорогою Його земного життя. Розділити з Ним вечерю, як воскреслий Лазар. Як Марія намастити Його благовонним миром. Вітати Його славослов’ями та пальмовими віттями як Єрусалимські дітлахи. Разом із апостолами розділити з Ним хліб і вино на Тайній Вечері. Із ап. Іоаном, пресвятою Богородицею та благочестивими жінками плакати перед хрестом. З Йосипом Аримафейським і Никодимом поховати Тіло Спасителя. Щоби разом із жінками-мироносицями та спантеличеними апостолами радіти Світлому Христовому Воскресінню.

Матеріали для проповіді: «Чернетки»