Апостольське читання: Діяння Апостолів 5, 12-20
Євангельське читання: Йоана 20,19-31.
Сумнів Томи – це доказ його любові: він прагне побачити рани від цвяхів (пор. Ів. 20:25), ніж споглядати обличчя Спасителя чи чути Його голос. Він знає, що тільки рани від перенесених страждань можуть свідчити про любов, тому для нього Особа Христа стає достовірною тільки завдяки цим ранам.
«Тома, який колись був слабшим у вірі від інших апостолів, – повчає Іван Золотоустий, – завдяки Божій благодаті стає мужнім, ревним та невтомним від усіх апостолів, адже тільки він своєю проповіддю обійшов майже всю землю, не побоявшись проголошувати Слово Боже диким народам».
*** *** ***
Христос увійшов в життя, щоби взяти на Свої рамена всю його трагічність. І поки буде на землі хоча один грішник, Христове тіло залишається тілом розп’ятого Христа.
Пьер Дюмулен. Евангелие от Иоанна. Комментарий. Paoline. 2006.
*** *** ***
Багато людей думають та говорять так, як говорив Тома: «Якщо не побачу – не повірю…». Натомість Христос говорить: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!». Ісус показує нам, що крім раціонального підходу є ще й інша можливість – наша віра. Хоча в сьогоднішньому світі віру вважають нераціональною, наївною, застарілою та незрозумілою. Однак не завжди і не до всього ми можемо застосувати принцип: не побачу – не повірю. З вірою чи довір’ям ми зустрічаємося щодень у своєму житті. Коли ми заходимо в якусь будівлю, то ми надіємося та віримо, що не впаде дах. Якщо ми когось запитуємо про годину, то віримо, що людина повідомить нам правильний час. Віра основується на довір’ї. І саме через довір’я віра здатна зростати.
Пьер Дюмулен. Евангелие от Иоанна. Комментарий. Paoline. 2006.
*** *** ***
«Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20:28), – велично проголошує апостол Тома. Він стає першою людиною, котра звертається до Ісуса, як до істинного Бога. Євангелист Іван готує нас до сприйняття цієї новини. Він провадить нас через Галилею і Єрусалим, через болючі, страшні та радісні події, поки слава та страждання не з’єдналися на хресті. Потім відбулася Пасха, рівно тиждень після цієї неймовірної та радісної події, впертий учень, яким намагається не піддатися ілюзіям та обману, бачить усміхненого Христа, Який просто входить в кімнату, коли двері були замкнені.
Н.Т. Райт Иоанн. Евангелие. Популярный коментарий / перевод из англ. Е. Зацепиной. – М. ББИ, 2010. ст.249.
*** *** ***
Невірство Томи принесло нам більше користі, аніж віра всіх інших апостолів.
Пьер Дюмулен. Евангелие от Иоанна. Комментарий. Paoline. 2006.
*** *** ***
Можливо Вам буде цікаво прочитати інші публікації Присвячені апостолу Томі:
Антипасха: перший день оновленого світу;
*** *** ***
Християнський письменник Selwyn Hughes писав: “Ті хто мав найбільші сумніви, але зміг подолати їх, стали найвідданішими послідовниками Христа”. Трансформація Хоми відбулася разом із словами “Господь мій і Бог мій”. Для людей двадцять першого століття ці слова звучать цілком природно, але тоді вони були революційно новими. Апостоли називали Ісуса “равві” тобто “учителем”, “Христом” – “помазаником” та Сином Божим. Хома назвав Його Богом. Ці слова могли бути прирівняні до богохульства, а Хома за тогочасними законами заслуговував за них смертної кари.
Матеріали для проповіді: «Чернетки»
*** *** ***
Завершивши Пасхальне Богослужіння, старенький священик вийшов на проповідь, подивився на своїх парафіян і говорить: “Дорогі брати і сестри, розуміючи, що більшість із вас я не побачу до наступного Великодня, хочу скористатися цією рідкою нагодою і першим привітати вас з Новим Роком і Різдвом Христовим”.
У багатьох церквах різниця між кількістю віруючих на Пасху і в будь-яку іншу неділю року є вражаючою. Серед причин кризи віри особливе місце займає сумнів. Як і в усі часи, люди шукають сенс життя. Але з різних причин сумніваються, що відповідь на їх життєві потреби можна знайти у стінах храму. Натомість, схиляються до пошуку божественного в інтелектуальних вправах, роботі або соціальній діяльності. Сьогоднішнє Євангельське читання наводить приклад людини з точно таким внутрішнім відчуттям. Його ім’я апостол Тома.
“Першого дня після суботи, ввечері, коли двері дому, де зібралися апостоли, були замкнені з остраху перед юдеями, прийшов Ісус і став посередині, і каже їм: мир вам!” (Ін.20:19). Цей уривок описує перше християнське зібрання після Воскресіння Христового. Оскільки апостоли були юдеями, то відвідували синагогу в суботу, а в неділю збиралися як християни.
Учні Христові були разом, окрім апостола Хоми. Хома, як один із сучасних християн, пропустив недільне зібрання. Він не був присутнім, коли Христос з’явився перед своїми учнями і зміцнив їх віру. Внаслідок цього Хома залишився наодинці з власними сумнівами.
Більше такої помилки Тома не припускав. Євангеліє оповідає, що наступної неділі апостоли знову були в домі й Хома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам! Потім говорить Хомі: дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним. Хома у відповідь сказав Йому: Господь мій і Бог мій! Ісус говорить йому: ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували.” (Ін.20:26-29).
Коли Тома побачив Спасителя, його сумніви миттєво змінилися вірою. Тепер запитаймо себе: якби Хома не був разом з іншими апостолами у наступну неділю й продовжував вимагати доказів воскресіння, чи знайшлися б інтелектуальні докази, що змогли би його переконати? Іноді “прийди і подивись” є найкращим доказом. Бога можна зустріти в Церкві, тому там і треба Його шукати, не пропускаючи недільних богослужінь…
Матеріали для проповіді: «Чернетки»
*** *** ***
По-різному віра приходить до людей. Як ми бачимо, у 20 главі Євангелія від Іоана послідовники Христові потребували різних аргументів і свідчень. Апостол Іоан повірив у Воскресіння Христове після того, як побачив порожній гріб (Ін.20:8), Марія – коли Господь покликав її на ім’я (Ін.20:16). Інші апостоли увірували після того, як власними очима побачили Воскреслого Спасителя (Ін.20:20). Апостол Хома відмовлявся повірити, допоки не торкнеться ран Розп’ятого. Усі вони стали вірними та відданими Християнами, незважаючи на те, що потребували різних аргументів. І сьогодні кожна людина має свою дорогу до Бога…
Матеріали для проповіді: «Чернетки»
*** *** ***
Ще донедавна переважною більшістю сумнів визнавався гріхом, який називали на сповіді. Визнання істин віри було обов’язковим, а ті, хто насмілювався не визнавати, вважалися єретиками. Суспільство твердо “стояло в істині” й охороняло свою віру.
Сьогодні багато людей від “стояння в істині” перейшли до “стійкого сумніву”, коли жодне твердження не визнається істинним і остаточним, а будь-яка система цінностей осміюється й атакується. Якщо старі часи були “ерою віри”, то сучасні стали “ерою сумніву”.
Томі невіруючому вистачило відкритості та сміливості висунути конкретні вимоги, після яких його сумніви зникнуть: “Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю” (Ін.20:25). Ця фраза засвідчує, що Хома не був невіруючим, натомість, потребував конкретних доказів.
Біда в тому, що сучасний Хома навіть не шукає доказів, принципово заперечуючи можливість їх існування. Сучасний світ не просто зневiрений, він відкидає можливість воскресіння з мертвих. Культура сумніву розкладає світогляд, руйнує віру, визначає наново межі моралі, викривляє відчуття справедливості, маскує нарцисизм потребою високої самооцінки та перетворює мрії на безнадійні марення.
Західний теолог Paul Tillich говорив, що сумнів не є протилежністю віри, але,- скоріше, її частиною. Дійсно, невелика доля сумніву може приводити до віри або, якщо віра була втрачена, до її відновлення. Але коли сумнів полонить людське серце, то відкидає віру, як непотрібну. Наслідком цього стає жалюгідна ізоляція людини від Бога, хворобливе відсторонення від любові й болюча втрата надії…
Сучасна культура сумніву затьмарює розуміння Бога та руйнує віру в Церкву. Сумнів стає смертельним хробаком, що підточує людський досвід та відносини з ближніми, тож не дамо сумніву запанувати нами.
Якщо з’являється сумнів у нашому серці, нехай він буде як маленька піщинка, що потрапляє всередину раковини, стає подразником і, провокуючи ріст перламутру, перетворюється на безцінну перлину…
Матеріали для проповіді: «Чернетки»
*** *** ***
До певної міри ми бачимо не невір’я Хоми, а його бажання висувати певні умови. Як і Хома, дехто з сучасних християн висуває умови контракту перед Богом. Якщо Бог зробить так, щоби я __________ далі можна підставляти за бажанням (наприклад, отримав цю роботу, мав більшу платню, одужав від хвороби…), то тоді ____________ (повірю, буду ходити до церкви, дам велику пожертву…).
Ми повторюємо наївні умови Хоми кожного разу, коли визначаємо, як повинен діяти Бог, щоби переконати нас. Але навіть тоді, коли Бог подає те, що хочемо, ми забуваємо про свою обітницю.
Матеріали для проповіді: «Чернетки»
*** *** ***
Представники кожної професії хочуть мати свого небесного покровителя. Це стосується і журналістів, які, можливо, як ніхто інший, потребують вищого втручання. Думаю, найкращим покровителем журналістів був би святий апостол Хома.
Якщо журналіст має базову визначальну ознаку, її можна привести у словах настанови старого редактора до молодого журналіста: “Навіть якщо твоя мама говорить, що любить тебе, перевір інформацію. Нічого не приймай на слово; двічі перевір кожен факт; за найменшої можливості, відвідай місце особисто і переконайся на власні очі”.
Святий апостол Хома виконав буквально заповідь старого редактора, за що й отримав образливе прізвисько невіруючого. Розповідь інших апостолів про Воскреслого Спасителя Хома сприйняв, як сумнівну й таку, що потребує перевірки: “Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю” (Ін.20:25). Фраза звучить настільки типово, що здається, Хома був до покликання не рибалкою, а диспетчером у відділі новин місцевої газети.
Варто взяти до уваги інші типово репортерські якості Хоми: певну долю здорового цинізму, ділову хватку та намагання задавати гостріші питання, ніж очікує співбесідник. Коли Христос оголосив, що хоче йти до місця, яке всі вважали небезпечним, Хома наполіг: “ходімо й ми і помремо з Ним” (Ін.11:16). Коли на Тайній Вечері Хома не розуміє Спасителя, задає уточнююче питання: “Господи! Не знаємо, куди йдеш; і як можемо знати путь?” (Ін.14:5).
Немає сумніву, що Хома був би добрим небесним покровителем журналістів.
Матеріали для проповіді: «Чернетки»
*** *** ***