Неділя 3-та після Пасхи

Діяння Апостолів 6, 1-7
Євангеліє від Марка 15, 43 – 16, 8

Євангелист Марко своє Євангеліє розпочинає з того, що пояснює нам, Ким є Ісус. Він написав своє Євангеліє, щоби ми, читаючи цю святу книгу, самі ставили собі питання: Ким є Ісус. Марко показує нам, що людина повинна відчувати трепет та захоплення від того, що Сам Син Божий зійшов до людей, жив, помер та воскрес задля нашого спасіння. І це відчуття страху та трепету стає початком нового життя із воскреслим Господом. Тільки Його смерть та воскресіння дозволили зрозуміти людям для чого Він прийшов. Із уст ангела ми чуємо: «… Його нема тут. Він випередить вас у Галилеї» (Мр. 1:6-7). Учням потрібно довіритися та піти в Галилею, тобто повернутися додому. Їм потрібно повірити в те, що Він їх там чекає, що вони Його там знайдуть. Віра – це те щоденне ходження туди, куди відправився Господь.

***  ***  ***

Нам, оглядаючись назад, знаючи про факт Воскресіння, дуже легко бути віруючими. Проте набагато важче зберегти цю віру, коли немає жодного просвіту чи перспективи. Нам не слід забувати про те, що учні Христа, чоловіки, навіть не пішли до гробу Ісуса, а жінки, побачивши порожній гріб та відвалений камінь пережили шок та страх, вони побігли та нікому нічого не сказали. Наші попередники, християни І століття, не були нічим за нас ані кращими, ані гіршими. Їм також було досить важко здобути віру та в ній жити, але, не дивлячись ні на що, вони продовжували вірити та заклали фундамент віри  для нас.

Легко бути вірним Христові у торжестві та радості, легко бути вірним Господу, в день Його урочистого входу в Єрусалим, коли весь народ зустрічав Його, прославляючи. А от залишитися вірним у день Його смерті – це була справжня віра та вірність.

Так і наша віра: без вірності вона неможлива. В нашому житті нерідко складаються різні обставини. Іноді ми занепадаємо, хворіємо, страждаємо, здається, що руки опускаються, а серце наповнює кривда та образа. Ось тоді зберегти вірність Господу – це і є справжня віра. Легко нам свідчити про свою віру, коли ми перебуваємо в товаристві однодумців, але, якщо проти тебе цілий світ, то в нас опускаються руки і лесь виникає думка: «А чи не краще тобі бути таким, як усі?».

***  ***  ***

Не залишалося часу, щоби намастити тіло Ісуса пахощами: наступила субота, Його тіло залишилося необмитим та ненамащеним. Про це знали жінки, котрі стояли біля хреста: Марія Магдалина та Марія, мати Йосії. Вони також «дивилися, де Його поклали». Як тільки минула субота, рано-вранці, першого дня тижня (в сучасному календарі це неділя) вони вирішили виконати свою сумну місію та «купили пахощів, щоб піти та намастити його» (Мр. 16:1).

І навіть, коли вони йшли, щоби намастити поховане в гробі Ісусове тіло, вони переживали, хто їм допоможе відкотити камінь від входу до гробу. Вони розуміли, що їхніх сил замало, щоби відкотити камінь від гробу. Проте, коли вони прийшли на місце поховання Ісуса, то побачили відвалений камінь, а у гробі: «юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу» (Мр. 16:5).

И. Ивлиев. Евангелие от Марка. Богословско-єкзегетический комментарий / (Серия «Современная библеистика»). – М.: Издательство ББИ. 2017.

***  ***  ***

Небесна звістка була зрозумілою: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали» (Мр. 16:6). Це означало, що шукати земного Ісуса від сьогодні немає змісту: «Він воскрес, його нема тут». Воскресіння означає не реанімацію земної людини, а перехід в інше неземне буття.

И. Ивлиев. Евангелие от Марка. Богословско-єкзегетический комментарий / (Серия «Современная библеистика»). – М.: Издательство ББИ. 2017.

***  ***  ***

Окрім жінок-мироносиць ми чули про двох чоловіків. Цілком протилежні у своїх релігійних поглядах, вони об’єднали зусилля, щоб спільно віддати належне тілу Розп’ятого Спасителя.

Йосип Аримафейський походив із гористої частини Юдеї. Широко відомий серед ранніх християн, як “чоловік благий і праведний” (Лк.23:50), він згадується усіма чотирма Євангелістами. Йосип був членом Синедріону та був багатим (Мф.27:57). Серед сучасних богословів є думка, що він належав до садукейської партії, що не вірила у воскресіння мертвих, а займалась  політичним керівництвом народом Юдеї (щоправда, дехто вважає його фарисеєм). Ми не знаємо, яким чином він став таємним апостолом Христа, але знаємо, що він “сподівався царства Божого” (Мк.15:43, Лк.23:51).

Никодим також був членом Синедріону. Ймовірно, він належав до протилежної фарисейської партії. На відміну від Йосипа, Никодим сподівався воскресіння померлих для тих, хто був праведним, додержуючи Старозавітних законів і звичаїв. Никодим був знаним учителем закону, але серцем відчув істину в словах Христа і тому таємно, вночі прийшов до Спасителя. Господь говорив йому про необхідність нового народження і життя у Святому Дусі (Ін.3:1-8).

Можливо, двоє цих людей перетиналися в багатьох суперечках і богословських дискусіях. Йосип вірив у спасіння нації через мудре політичне життя і міцне державне керівництво. Никодим проповідував виконання усіх 613 правил, що, на думку фарисеїв, підсумовували закон Мойсея. Але при всій різниці у поглядах обидва увірували, що Христос є посланий Богом  Месія.

Коли вони почули про розп’яття Ісуса, незважаючи на свої позиції у суспільстві, організували поховання Спасителя. У противному випадку римські солдати могли лишити тіло розп’ятого диким псам, шакалам, хижим птахам або, у кращому випадку, закопати у  спільну яму зі злочинцями. На додаток, часу було обмаль, бо святкування Пасхи починалося разом із заходом сонця.

Отже, обидва непримиренних богословських опоненти, відклали свої суперечки, зняли тіло Спасителя з хреста, перенесли до саду, загорнули у плащаницю та поклали до гробу Йосипа Аримафейського.

Після Воскресіння Христового обидва прилучилися до Церкви, і їх імена стали відомі усім християнам. Йосип зрозумів, що тілесне воскресіння не лише можливе, але й неминуче для кожного народженого на землі. Никодим, у свою чергу, побачив, що не додержання 613 заповідей, а віра у Христа і життя за цією вірою ведуть людину до спасіння і життя вічного.

Матеріали для проповіді: «Чернетки»

***  ***  ***

У четвертому столітті жив християнин на ім’я Телемах. Він був монахом, самітником і проводив своє життя у молитві та догляді за власним садом. Одного разу він почув голос Божий, що звелів йому йти до Риму.

Через кілька тижнів святий прибув до столиці. Того часу проходив фестиваль із гладіаторськими боями, й монах пішов слідом за народом до амфітеатру. Він бачив, як гладіатори вітали один одного й зрозумів, що зараз проллється кров. “В ім’я Ісуса Христа зупиніться!” – заволав святий, але ніхто його не почув. З початком бою Телемах переліз через паркан і плюхнувся на арену. Коли юрба побачила його тендітну фігуру, що бігла на зустріч гладіаторам, думала, що це частина шоу й почала сміятися. Коли ж святий став посередині й зупинив бій, натовп озвірів. Десятки тисяч людей вимагали його смерті. Без тіні сумніву один із гладіаторів вдарив святого мечем. Телемах упав на арену. Останніми словами святого були: “В ім’я Ісуса Христа зупиніться!”

Тої ж миті сталося диво – Колізей затих. Гладіатори стояли один проти одного, дивлячись на маленьке тіло монаха. У повній тиші один із глядачів попрямував до виходу. До нього приєдналися інші й через якийсь час на арені лишилися самі гладіатори, що так і стояли з оголеними мечами,  не відводячи очей від безневинної жертви.

Так завершилася остання битва на смерть для розваги народу. Один слабкий голос маленького невідомого загалу чоловіка, Іменем Спасителя зупинив кривавий звичай, що століттями прищеплював народові кровопролиття.

“Один у полі не воїн, – ” говорить народ і вірить, що жодна людина не може наодинці змінити суспільство, але навіть одна людина зі сміливістю в серці та вірою в Бога може творити великі справи. Сьогоднішнє Євангеліє оповідає про таку людину.

Залишений і зраджений учнями Спаситель бездиханно висів на хресті. Натовп розійшовся святкувати Паску. Переконавшись, що живих не лишилося, солдати повернулися до казарм. Розпач паралізував Діву Марію, жінок-мироносиць та апостола Іоана, що лише споглядали здалеку.

Цієї сумної миті лише одна людина мала рішучість послужити Спасителю. Мужність Йосипа Аримафейського стала викликом віруючим усіх часів. Легко бути віруючим, коли бачив Воскреслого Христа, й важко, коли немає жодного просвіту або перспективи…

Матеріали для проповіді: «Чернетки»