Третя Неділя Посту| Нотатки для Проповіді

Неділя Хрестопоклонна

Апостольське читання: Євреїв 4:14-5:10

Євангельське читання: Марка 8:34-9:1

Для Ісуса як Месії, як Христа, існує тільки один шлях – шлях страждань. Це повинно відноситися і до тих, хто прагне йти за Ним. Ісус не обіцяє легкого шляху тих, хто слідує за Ним в славу Царства Божого. Він: «Прикликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: “Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мр. 8:34). Сказати людині, що вона повинна бути готовою нести свій хреста, означає сказати їй, що вона також повинна бути готовою до того, що на неї будуть дивитися як на злочинця, що вона повинна бути готовою померти. Перші християни розуміли цей вираз не так, як ми, але буквально: «нести хрест» означало бути розп’ятим. Цей вислів був відомим і в юдейському народі, бо в Римській імперії розп’яття було досить поширеною звичайною смертною карою.

За матеріалами книги: И. Ивлиев. Евангелие от Марка. Богословско-єкзегетический комментарий / (Серия «Современная библеистика»). – М.: Издательство ББИ. 2017.

*** *** ***

«Зректися себе самого», – говорить Ісус до людей, котрі прагнуть йти за Ним. Чудовий приклад такого самовідречення подає нам апостол Павло, пишучи: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал.2:20). Тепер він живе не для того, щоби йти за своїми бажаннями, а щоби йти за Христовою волею і в цьому віднаходити волю.

*** *** ***

В Біблії душа означає просто «життя». Слова Христа звучать парадоксально: хто спасає своє життя, той погубить його; а хто «губить» своє життя заради Христа та Євангелії, той спасає його. Ісус, ніби грається цими словами «душа/життя». В одному випадку це життя – біологічне існування, а в іншому – життя вічне. Отже, той, хто буде чіплятися за своє земне життя, котрому все одно, рано чи пізно, прийде кінець; і хто заради цього самозбереження йде на відступництво від Христа, тому загрожує втратити набагато більшу цінність – істинне життя з Богом. А той, хто любить Христа більше власного життя, отримає вічне життя.

*** *** ***

Життя – це Божий дар. Воно належить нам і залишиться нашим тільки в тому випадку, якщо ми будемо присвячувати його Богу та іншим людям. Так буває з кожним Божим даром: хоча він і даний тільки нам, проте ми повинні ділитися ним з іншими. В іншому випадку «заберуть і те, що має» (Мт. 13:12). Ділитися життям з іншими, приносити його в жертву в науці Христа показано досить яскраво та образно: «погубити душу». Проте не просто «погубити», а губити «заради Христа», тобто не через якість приписи старозавітного закону, а в єдності з Господом Ісусом Христом, в наслідуванні Його – це і є самопожертва, самозречення.

*** *** ***

Сенс життя полягає в тому, щоби втрачати («погубити») його, а не в тому, щоби зберегти («спасати») його. Бог дав нам життя, щоби ми «витрачали» його заради Бога та людей, тобто «губили» його, а не зберігали. На цьому шляху людину очікує не тільки радість, але і багато спокус та випробувань. Проте це єдиний шлях до вічного життя.

*** *** ***

Цінність життя Христових послідовників ми знаходимо в словах Ісуса: «Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами» (Мр. 8:38); «Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним» (Мт. 10:33). Як бачимо, безстрашне визнання Христа на землі – умова нашого оправдання на Останньому Суді, на котрому Ісус буде захищати Своїх послідовників перед Богом. І, навпаки, коли людина буде соромитися визнавати Христа в цьому грішному світі, тоді вона не може розраховувати на визнання її зі сторони Сина Людського.

*** *** ***

Великий Піст – це приготування до Страсного тижня, коли Церква пригадує страждання, розп’яття та хресну смерть Ісуса Христа. Винісши хрест на середину Церкви, ми маємо роздумувати про глибину особистого релігійного життя в ці великопісні дні. Тому нам слід пригадати про місце та роль хреста, цього головного, найбільшого та найціннішого символу в християнстві.

За матеріалами книги: о. Олександр Шмеман «Проповіді».

*** *** ***

Хрест Христа – це вічне питання, звернене до глибини нашої свідомості: чому добро викликає не тільки спротив, але і ненависть? Чому його завжди розпинають у світі? Ми, зазвичай, не відповідаємо на ці запитання, перекладаючи провину на інших. Ось, якщо б ми, якщо б я був там в ту страшну ніч, то я не вчинив би так, як всі інші. Проте, на жаль, десь далеко в глибині нашої совісті, ми усвідомлюємо, що це зовсім не так. Ми знаємо, що мучили, розпинали, ненавиділи Христа не якісь нелюди чи одержимі люди. Це були звичайні люди. Такі, як і ми із вами. Пилат навіть намагався захистити Ісуса, вмовляючи натовп. Пилат навіть запропонував народу на честь празника відпустити Христа. Пилат навіть вмиває руки перед натовпом, показуючи свою незгоду із цим засудом.

Невже це ж саме не відбувається у нашому із вами житті? Невже Пилат не є присутнім у кожному із нас? Згадаймо ті випадки, коли ми повинні були рішучо, безповоротно сказати «ні» неправді, злу та ненависті. Натомість ми тільки «вмили руки».

За матеріалами книги: о. Шмемана «Проповіді».

*** *** ***

Сенс хреста – це сенс його суду над злом.

*** *** ***

Вибір, перед котрим в ту страшну ніч стояли всі: і Пилат, і воїни, і вожді, і натовп, і кожна людина в цьому натовпі, – вибір є завжди. Кожного дня перед нами є вибір. Зазвичай, це може здатися для нас не таким вже й важливим, чимось другорядним. Проте для нашої совісті немає чогось другорядного, для неї є тільки правда чи неправда, добро чи зло. Нести кожного дня свій хрест – це не тільки терпіти труднощі та тягарі життя. Це, перш за все, життя у згоді із совістю, це життя в світлі суду совісті.

За матеріалами книги: о. Шмемана «Проповіді».

*** *** ***

Виносячи хрест, поклонімося йому, поцілуймо його, пригадаймо, про що він говорить. До чого він нас закликає, що прагне від нас. Згадаймо про хрест як про вибір. Про вибір, від якого залежить все у світі і без якого все у світі перетвориться на торжество темряви та зла. «На суд у цей світ прийшов Я» (Ів. 9:39), – говорить Христос. На цьому суді – суді розіп’ятої любові, правди і добра – стоїть кожен із нас.

За матеріалами книги: о. Шмемана «Проповіді».

*** *** ***

Друзі і послідовники Христа звикли до небезпек, адже вони жили в страшний час. Кожен, хто народився в ту пору в Галилеї, з раннього дитинства чув історії про повстання, про те, як святі люди надіялись на допомогу та заступництво Бога, а закінчували свої життя на хресті. Будь-якому пророку, вождю чи вчителю, котрі говорили про щось інше, щось нове, загрожувала така ж участь. Учні не могли не розуміти, що, йдучи за Ісусом, вони уже накликали на себе небезпеку. Страта Івана Хрестителя тільки ускладнила їхнє становище.

Н. Т. Райт. Марк. Євангелие. Популярный комментарий / пер. с англ. (Серия «Читая Бибилию»). – М.: Библийско-богословский институт св. Апостола Андрея, 2008.

Із спадщини Святих Отців

*** *** ***

Не може бути з Христом в майбутньому той, хто соромиться Його в теперішньому.

Кипріян Карфагенський

Библейские комментарии отцов Церкви и других авторов І-VІІІ веков. Новый Завет. Том ІІ: Эвангелие от Марка/ пер. с англ., греч., сир. яз. Ред. тома Т. К. одэн и К. А. Холл. Ред. рус. Издания К. К. гаврилкин и С. С. Козин. – Тверь: Герменевтика, 2001.- 400 с.

*** *** ***

Суровим і тяжким видається те, про що говорить Христос: «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого» (Мр. 8:34). Проте заповідь Його не сурова і не тяжка, бо Він Сам допомагає її виконати… Якщо в заповіді щось і строге та тяжке, то зм’якшує цю строгість любов.

Августин Іпонський. Проповіді.

*** *** ***

Веління погубити свою душу не означає, що кожен із нас повинен вбити себе – це було б непоправним та непрощеним злочином. Тут потрібно вбити в душі все те тілесне, що перешкоджає нашому вічному життю, несе йому непоправну шкоду. Ось, що означає погубити свою душу. Цінність цьогомибачимов подальших словах Ісуса: «хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мр. 8:34).

Августин Іпонський. Послання.

*** *** ***

Як же нам йти за Ним, як не туди, куди Він йшов? Адже ми знаємо, що Він воскрес та вознісся на небо; туди ж само нам потрібно йти за Ним. Йдучи за Христом, ми маємо бути смиренними, як і Він, тільки тоді ми дійдемо до Його величі. Тернистою стала дорога, коли людина згрішила. Проте вона вирівнялася, коли нею Своїм воскресінням пройшов Христос, перетворивши її з вузької стежини та царський шлях.

Цезарій Арльський. Проповіді.

*** *** ***

Цей світ і світ майбутній

Це сказано про цей світ і світ майбутній – два віковічні ворога. Перший вмовляє нас на перелюб та розпусту, на грошолюбність та обман, другий закликає від цього всього відректися. Саме через цю причину ми не можемо бути другом для них обидвох. Ми повинні відректися від першого та приєднатися до другого. Нам потрібно зненавидіти тимчасове, незначне, другорядне, а полюбити нетлінні блага.

Климент Римський. Друге послання до Коринтян.

*** *** ***

Сам Господь говорить: «Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий» (Мр. 8:38). Чи християнином є та людина, котра так вважає? Бути християнином – це не соромитися Христа, не соромитися визнавати свою віру перед іншими. Не може бути з Христом та людина, котра, наблизившись до Нього, соромиться чи боїться Його.

Кипріян Карфагенський. Про впалих.