Тими днями прийшов Ісус із Назарету, що в Галилеї;
і був хрищений Йоаном у Йордані.
І коли виходив з води, то побачив, як небо розкрилось,
і Духа, що як голуб сходив на нього.
І голос ізлинув з неба:
“Ти єси Син мій любий, у тобі – моє уподобання.”
Євангеліє – слово грецьке, і означає “блага звістка”. Євангеліє принесло людям благу звістку про те, що настало нове життя. Цього нового життя чекали і тому про нього багаторазово говорили старозавітні пророки. І Малахія, і Ісайя, і Ієремія – всі чекали Того, Хто принесе в світ новизну, тобто оновить упалу людину, а разом з тим обновить все творіння, яке постраждало через падіння Адама, обновиться наша земля, так, що на ній не залишиться і сліду страждання, а буде тільки радість і торжество.
Наш Бог – це не Бог, який живе десь далеко від нас і не цікавиться нами. Він став Людиною, воплотившись, Бог став нам близьким. Можна сказати він наш рідний. Він носить нашу плоть, у Нього є свій земний родовід. У Нього є земна доля, у Нього є ім’я. у Старому Завіті була заборона зображати Бога; після воплочення Бог одержить людський вигляд і людське ім’я. у всьому він став нам подібний, за винятком гріха: гріха, як відірваності від Бога.
Дорогі у Христі, сьогодні ми починаємо з Вами наші Біблійні зустрічі. Будемо разом вчитися читати Святе Письмо або, краще сказати, будемо вчитися слухати Бога. Бо Святе Письмо – це Слово Боже до нас, людей. Ми започатковуєна наші бесіди не ради самого читання Святого Письма, а заради того, щоб це читання в кращу сторону якось змінило наше життя – скріпило віру і допомогло почути Бога.
Один чоловік, вирушаючи на пошуки Бога, прощався з своїми домашніми і запитував:
– Хто ж прикував мене чаклунськими чарами до порога цього дому і не хоче відпускати?
– Я, – відповів Бог. Але крикливий голос розуму заглушив тихий голос совісті.
Красуня-дружина, притискаючи до грудей немовля, благала чоловіка залишитися.
Однак чоловік відсторонив її твердою рукою:
– Хто ж дав мені цю жінку, яка клянеться мені в коханні і заманює своєю красою?
Читаючи словами псалмопівця, чітко усвідомлюєш, що наближається межа життя: «Дні віку нашого сімдесят років, а як при силі – вісімдесят років; і більшість із них – то труд і марність, бо скоро линуть, і ми зникаємо» (Пс. 90,10). У цьому віці кожен новий день приймаєш з вдячністю, як подарунок від Бога і жалієш, що багато часу витрачено даремно. Апостол Павло заповідає: «Тож, уважайте пильно, як маєте поводитися, – не як немудрі, а як мудрі, використовуючи час, бо дні лихі» (Єф. 5,15-16).
Здавалося, їх так багато попереду, а вони прослизнули, як пісок, і залишили лише спогад про минуле. У кружлянні часу і в побутових турботах важливо не втратити життєву мету і не сплутати мету із засобами її досягнення. Мета – це головне, а засоби – другорядне. Мета не виправдовує засоби. Гідна мета не досягається негідними засобами. Гідній меті потрібні гідні засоби. Як тільки метою виправдовують засоби, відбувається підміна: засоби ставляться на місце мети. Другорядне стає на місце головного, а головне випадає з перспективи і втрачає своє значення. Другорядне, поставлене на місце головного, позбавляється справжнього сенсу. Тому так важливо розрізнити і не сплутати мету, завдання та засоби, необхідні для досягнення мети.