Жив один чоловік. Був він убогий з дитинства. Не міг стояти, ходити і навіть ложку в руках втримати. Лежав він цілими днями на печі і роздумував про свою важку долю. Спочатку він молив Господа про зцілення, потім почав розмірковувати про позбавлення від земних страждань, потім перестав навіть з близькими говорити. Лежав він так, хворий і зневірений, тридцять і три роки.
Напевно, і до самої смерті так би на печі він пролежав, але сталося так, що якось постукав у його хату подорожній і попросив напитися.
– Не можу я дати тобі напитися, – відповів чоловік. – Я тридцять і три роки і кроку ступити не можу.
– Коли ж пробував ти зробити цей крок? – Запитав подорожній.
– Було це давним-давно, – відповів чоловік. – Я вже й не пригадаю коли.
– Що ж, – сказав подорожній, – я тобі допоможу. Ось візьми чарівний посох і принеси мені попити.
Не тямлячи себе від радості, чоловік зліз з печі, взяв у руки чарівний посох і … зробив один крок, потім другий, третій.
– Як мені віддячити тобі? – Вигукнув чоловік. – І що за чудодійна сила в твоїй палиці?
– Немає в ній нічого чудодійного! – Відповідав подорожній. – Дав я тобі держак від заступа, який підібрав у дворі. А встав ти тому, що забув про свої немочі. Тому і недуг свій переміг. Дякувати ж мені не треба. Краще знайди на білому світі таку ж нещасну людину, якою був недавно ти, і їй допоможи.