Один монах посадив оливкове дерево і заповзявся молитися: «Господи, пошли деревцю моєму дощу». І послав Господь на землю дощ. Деревце напилося вологи, а монах молився далі: «А тепер Господи, прошу послати багато сонця – деревцю моєму потрібне тепло». І Господь посилав сонце. Дерево росло. Монах далі молився: «Господи, пошли невеличкий морозець, щоб укріпити коріння та гілки». Господь послав мороз… і дерево загинуло. Монах дуже засмутився. Він пішов до іншого монаха, щоб розповісти свою історію і поділитися горем.
– У мене також є оливкове дерево, – відповів той. – І моє деревце чудово виросло. Але я молився інакше. Я сказав Богові, що він – Творець цього деревця і краще знає, що йому потрібно. Я просто просив Бога піклуватися про нього. І Він це робить.
Ми часто просимо те, що, з нашого погляду, нам потрібно. Натомість треба просити Бога про те, що для нас корисно
365 Притч на щодень. Упор. Діана Віссон. Львів: Свічадо 2013
Фото ілюстративне, створене: Hans Braxmeier для сайту Pixabay