Подав дощ і посеред дороги виникла велика брудна калюжа. Коли через неї проходили люди, то завжди сварили її, кажучи: «Який бруд!».
Калюжа нічого не могла відповісти, не могла ніде піти, щоби нікому не заважати. Вона тільки розпливалася сльозами дощу і думала про свою гірку долю. Коли не було перехожих, вона дивилася на високе небо і мріяла. «Як було б добре, якби б я жила високо в небі, де так гарно. Там би ніхто не топтав мене ногами і не називав би брудом. Там немає бруду, там тільки красиві хмаринки. Якби мені хотілося бути такою самою гарною хмаринкою. Проте це неможливо. Я тільки брудна калюжа». І калюжа гірко заплакала, розтікаючись дорогою. Вона навіть не усвідомлювала, що, дивлячись на небо, небо також дивилося на неї і відображувалося в ній.
Дощ минув. Вийшло сонечко та стало припікати. Калюжа закрила очі, не могла дивитися на яскраве сонце. А воно зупинилося прямо над калюжею, ніби зазираючи в саме її серце. Раптом калюжа відчула, що нею щось відбувається. Вона більше не хотіла плакати, навпаки, вона хотіла радіти. Їй здалося, що вона піднімається над землею.
Відкривши очі, вона побачила біля себе білосніжних хмаринок. «Привіт, сестричко!» – радісно вітали її хмаринки. «Сестричка? – здивувалася вона. Як це може бути? Адже я тільки брудна калюжа, як тоді я могла потрапити сюди? Напевно, я перегрілася на сонці, адже воно так сильно пекло, тому мені все це тільки здається, адже це було моєї мрією».
Хмаринки засміялися: «Сонечко висушило калюжу, вода випарувалася та перетворилася на маленьку білосніжну хмаринку. Ти більше не брудна калюжа, а прекрасна хмаринка. Давай будемо плисти небом разом!». І вони радісно поплили над землею.
Люди піднімали голову в говорили: «Подивіться, яка красива хмаринка». Вони навіть не здогадувалися, що це колишня брудна калюжа, яку вони завжди сварили. А хмаринка раділа від щастя та дякувала небу, сонечку за свою переміну.
«Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа» (ІІ Кор. 3:18).
«Ось я кажу вам тайну: Не всі ми помремо, але всі перемінимося, раптом, в одну мить, при сурмі останній; засурмить бо, і мертві нетлінними воскреснуть, і ми перемінимося. Мусить бо це тлінне одягнутися в нетління, і це смертне одягнутися в безсмертя» (І Кор. 15:51-53).
Фото: Рixabay