Любов матері

Хлопчик дуже хворів. Багато ночей мати просиділа  біля його ліжка, прохаючи Бога про допомогу. В найтяжчу ніч вона відчула шурхіт крил ангела смерті.

– Не забирай мого сина! – прохала мати. – Мій хлопчик ще не виріс, нічого не бачив, а найголовніше не відчув любові.

– На небі він зустріне все найкраще, що тільки можна віднайти на Землі, – прошелестів ангел.

– Що ж він тоді принесе з собою?! Дозволь йому зібрати хоча б декілька краплин любові, тоді я відпущу його на небо! – не переставала прохати мати.

– Добре. Нехай буде так, як ти просив. Коли він наповнить оцей наперсток краплинами любові, тоді я прилечу за ним знову, – промовив ангел та поклав перед матір’ю золотий наперсток.

Коли хлопчик став здоровим, мати не переставала прохати сина:

– Пам’ятай, синочку, про наш договір і не поспішай любити. Хоча серцю не прикажеш. Серце хлопчика вміло любити, він щедро ділився з цим даром зі своїм близьким. Мати з тривогою очікувала того часу, коли наперсток наповниться любов’ю.

Пройшли роки, син став дорослим. Він любив свою сім’ю, свою роботу та друзів. Він з ніжністю піклувався про своїх батьків, а наперсток так і не наповнився. Мати знову побачила ангела смерті, тільки коли сама піднімалася на небо.

– Ти перехитрила мене, матір, – засміявся ангел. – Жоден сосуд не поміщає в себе більше за свій об’єм, тільки сосуд любові – бездонний.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *