Хозроес, шах Персії, незважаючи на безнадійний стан, подолав важку хворобу. Тоді він скликав своїх радників і промовив: “Я б хотів сьогодні від вас дізнатися, що ви про мене думаєте. Як гадаєте, я – добрий володар? Говоріть правду не боячись. За це кожному з вас подарую коштовний камінь”.
Один за другим виходили радники з гарними словами та надмірними хвалебними промовами. Коли черга дійшла до мудрого Елаїма, він сказав:
“Мій володарю, я краще промовчу, бо правду не можна купити”.
Тоді заговорив Хозроес: “Добре, я тобі нічого не буду давати. Тепер можеш відкрито висловити свою думку”.
На це Елаїм сказав: “Мій володарю, хочеш знати мою думку. Я думаю, що ти – людина з багатьма слабкостями і робиш помилки, так само, як і ми. Але твої помилки важать набагато більше, бо цілий народ стогне під ярмом податків. Я думаю, ти викидаєш забагато грошей на розваги у свята, будівництво палаців і насамперед на ведення війни”.
Хозроес задумався, коли це почув. Він наказав своїм слугам роздати по одному дорогоцінному каменю, так, як і пообіцяв. Елаїма ж призначив своїм візирем.
Наступного дня прийшли до Хозроеса підлесники. “Мій володарю, — сказав промовець, – торговця, який продав тобі прикраси, треба повісити! Бо каміння, які ти нам подарував, несправжні”.
“Це я вже знаю, – сказав шах. – Вони такі ж фальшиві, як і ваші слова”.
П’єр Лефевр «Вчитись з життя. Великі поради в малих історіях» Львів: Свічадо:2008.