Одному селянинові ще за життя захотілося побачити пекло і рай. Він прийшов до пророка і попросив, щоб той показав йому, як там грішні душі і праведні душі мешкають. Взяв його пророк за руку і повів. Довго чи коротко вони йшли, але прийшли в палац. Повів пророк селянина довгими проходами і високими сходами,та привів у величезний похмурий зал. Побачив селянин, що стоїть посеред залу величезний котел, а в тому котлі кипить запашне вариво. Зібралося навколо цього котла безліч людей, хто в лахміття, а хто одягнений в дорогоцінні шовки.
Побачив селянин, що кожен з них тримає в руках ложку. Та не просту ложку, а дивовижну: зроблену з заліза, та завбільшки з людину! Опускали люди ложки свої в киплячий котел, а залізо вмить і розжарювалося, і руки обпікало. Якщо ж хто повну ложку з котла виймав, то через її вагу не вдавалося до рота донести. І вариво гаряче на людей проливалося, а ті відразу з криками в бійку кидалися. І ложками залізними один одного по головах били.
– Уважно дивись! – Сказав пророк селянинові. – Ось це і є пекло!
Повів пророк селянина далі. Прийшли вони у величезний світлий зал. Бачить селянин, що і посеред цього залу котел величезний стоїть, а в котлі тому теж вариво запашне кипить. І тут навколо котла безліч людей зібралося. І одягнені вони хто в лахміття, а хто в шовки дорогоцінні. І ложки у них в руках такі ж – із заліза зроблені, та величиною з людину. Тільки ні шуму, ні крику не чути! Ложку по двоє в вариво опускають, а потім третього годують. Якщо важко їм ложку підняти, інші допомагають. Коли один насичується, черга іншого настає. Ось так всі ситі і бувають!
– Уважно дивись! – Сказав пророк селянинові. – Ось це і є рай.