Приготування до Різдва – Неділя Праотців
Мандрівка днями Різдвяного посту
Добігає до кінця Різдвяний піст, а разом із ним добігають і наші приготування до зустрічі Христового Різдва. Сьогоднішня неділя, котра іменується Неділею Праотців, має на меті показати стан людей Старого Завіту, котрі очікували на прихід Спасителя.
Кожна людина будує своє життя по-різному. Одна може облаштовувати його на камені, піску, льоді, снігу чи повітрі. Проте християнин повинен за основу свого життя мати тільки Господа, щоби вслід за пророком Ісаєю сказати: «…Господь – скеля вічна» (Іс. 26:4).
Господь у Євангелії від Матея говорить нам про двох людей: «Кожний, хто слухає ці мої слова й виконує їх, подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі. Полила злива, потоки розлились, подули вітри й натиснули на той дім, та він не повалився, бо був збудований на скелі. А кожний, хто слухає ці мої слова й не виконує їх, подібний до необачного чоловіка, який збудував свій дім на піску. Полилася злива, розіллялися ріки, подули вітри й ударили на той дім, і він повалився, і руїна його була велика» (Мт. 7:24-27). Як бачимо, людину, котра побудувала свій дім на піску без доброї основи, Господь називає необачливою. Також бачимо, що обидва будинки були збудовані і були ідентичні один до одного, проте, коли налетіла на них буря, відбулася своєрідна перевірка на міцність. Один будинок вистояв, а інший – завалився.
Ми також повинні будувати своє життя на Самому Христі, а це у свою чергу вимагає від нас того, щоби ми виконували Його волю. «Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі» (Мт. 7:21). Божа воля є тим компасом у нашому житті, котрий постійно вказує нам правильний напрямок руху, щоби прийти до Нього. Виконування Божої волі додає нам сили долати різного роду труднощі.
Бог відкриває нам Свою волю через Святе Письмо, приписи, поради, заповіді, постанови нашої Церкви. Воля Божа також відкривається через обставини у нашому житті. Нерідко це може суперечити нашим бажанням, прагненням чи очікуванням.
У наших терпіннях чи болючих переживаннях стараймося споглядати у молитві розп’ятого Христа. Особливо тоді, коли нам видається, що ці терпіння нам є неможливо перенести. Наприклад, у хворобі чи смерті близької нам людини, у болях та стражданнях.
Господь прагне, щоби ми єдналися до Його молитви: «…Та не що я хочу, а що ти» (Мр. 14:36). «…Тільки хай не моя, а твоя буде воля!» (Лк. 22:42). Він захотів розділити із нами усе те, що в терпіннях виглядає несправедливим та незрозумілим, і навчив нас бути слухняними: «… аж до смерті, смерті ж – хресної» (Фил. 2:8).
У своїх терпіннях пам’ятаймо, що Господа не зневажають наші сльози, але маємо сказати: «Отче, нехай буде Твоя воля». У нашому житті можуть бути різні ситуації, страшні хвилі болю, спокус чи відчаю. Коли надзвичайно важко буває прийняти Божу волю. Проте образ Ісуса у Гетсиманському саду пригадує нам, як ми повинні себе при цьому вести. Нам потрібно прийняти Божу волю без будь-яких умов та постійно перебувати на молитві.
Віра може допомогти нам у різних обставинах нашого життя побачити Бога. Адже Він знає усе якнайкраще, тому нам, людям, буває так важко зрозуміти ті дороги, котрими Він по-батьківськи провадить нас до Себе.
У сьогоднішню неділю, котра називається неділею Праотців, ми згадуємо усіх праведників Старого Завіту, котрі жили до приходу Ісуса. Вони усі є різними і їхнє життя є різним також. Вони вчилися виконувати Божу волю, намагалися її розпізнати та виконати. Вони показують нам, що потрібно бути терпеливим. Ми бачимо, що вони у своєму житті впадали у різного роду гріхи. Проте ми бачимо і те, як щиро вони каялися, яке глибоке вони приносили покаяння.
Притча котру ми читаємо сьогодні в Євангелії показує нам очікування людей різних країн та народів, адже образ вечері у притчі є ніщо інше як образ Царства Небесного. Господь влаштовує бенкет і запрошує на нього людину. Ця притча відповідає на питання чому народ Божий котрий очікував Спасителя його не прийняв.
В євангельському читанні неділі Праотців чи чуємо: «Один чоловік справив велику вечерю і запросив багатьох» (Лк. 14:16). Цей євангельський уривок показує нам, що Бог кличе усіх нас до Себе. Проте ми чуємо також у цьому євангельському читанні, що не всі люди готові прийняти це запрошення. Троє людей знаходять три різних оправдання, щоби не прийняти це запрошення і не прийти на цей бенкет.
Усі ми знаємо Божі Заповіді і розуміємо, як би ми мали будувати своє життя, прислухаючись до волі Божої й беручи за основу Божі Заповіді. Проте усі ми свідомі того, що у нас виходить із цього прагнення. Ми можемо знайти не одну, а напевно з добрий десяток причин чому ми відкидаємо волю Божу і чому ми не живемо згідно з Його Заповідями. Якщо ми захочемо виправдатися, то завжди знайдемо причину.
Відповідь людини на Боже запрошення є моментом істини для кожного з нас. Зараз, коли ми готуємось до Різдва Христового, постараймось, щоб Господь був у нас на першому місці, щоб слова молитви Господньої: «…нехай буде воля твоя…» (Мт. 6:10) стали життєвим кредом для кожного із нас, адже виконання Божої волі – це джерело гармонії у світі.
Святе Писання говорить: «щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім!» (Лк. 14, 15). Слово «вифлеєм» означає «місто хліба». І ми, кожен із нас, впродовж усього свого земного життя маємо продовжувати іти до цього прекрасного міста. Хоча нас і очікуватимуть перешкоди, хоча ми і будемо падати, але і будемо підійматися, ми маємо не переставати рухатися, не стояти на місці, а продовжувати іти до цього Вифлеєму, де на нас очікуватиме Живий Небесний Хліб – наш Спаситель.
Дорогі мої, хай кожен із нас, дійде до бажаної мети. Хай кожен із нас скуштує вечерю, яку приготував Ісус. Хай кожен із нас почує ці прекрасні слова: «Моє мале стадо». Хай кожен із нас стане вибраним Божим дитям. Хай кожен із нас ніколи не забуває слова євангелиста Луки: «…Багато, бо покликаних, та мало вибраних». Амінь. (Лк. 14:23).
Зображення ілюстративне: Giampaolo Mastro – Pixabay